1 << Читати спочатку
II розділ
Птахом пісня злітає
День Святого Валентина
Довелось по світу побродити,
В пошуках жар-птиці, спалював мости.
Скільки відлюбив і міг любити…
Та настав той час, коли зустрілась ти.
Приспів:
В день Святого Валентина
Познайомилися ми.
Наша зоряна стежина
Пролягла серед зими.
Наче пісня солов’їна,
Двох сердець чарівний спів,
Ніжним проліском кохання
Зацвіло серед снігів.
За вікном зима вітрами диха,
На столі мигкоче свічки пломінець.
“Милий мій” — говориш мені тихо,
“В нас сьогодні свято наших двох сердець”.
Приспів.
Очі твої, ніби два агати,
Наче дві зорини в темних небесах,
У душі мої звучать сонати,
І моє кохання квітне у снігах.
Приспів.
Крило до крила
Скільки крутило, скільки хурделило —
Квітли троянди і гіркнув полин.
Ми — як дві гілки могутнього дерева:
Спільне коріння і стовбур один.
Приспів:
Нас двоє у світі, лиш двоє,
Ми — яблука дві половинки.
З тобою, і тільки з тобою,
Нам пити життя до краплинки.
Ти — пісня моя лебедина,
Що виткана з росяних слів.
І ти — моє диво єдине,
Що найдивовижніше з див.
Ми, як два птахи, покинутих взимку,
Горнемось ніжно — крило до крила.
Завжди шукаєм навзаєм підтримки,
Як в холоднечу бракує тепла.
Приспів.
Завжди з тобою — у радості й горі,
Любий, без тебе — я нічия…
Ти — мені Богом дарована доля,
Ти — моє сонце і пісня моя!
Приспів.
Любов батьківська
Хто вигадав недобру казку
І віру спопелив до тла,
Що ніби в батька менше ласки,
Бракує ніжності й тепла,
Що він не вміє колисати,
Важкі характер і рука, —
Любити може тільки мати,
Лише її любов палка?
Приспів:
Сину, мій сину,
В тобі — моя сила.
У тебе по жилах тече моя кров.
Сину, мій сину,
Розправ свої крила:
Ти — батькова віра, надія й любов.
Не вірте злому наговору.
Любов батьківська — без прикрас.
Вона безкрая, наче море,
Сувора й ніжна водночас.
Любов батьківська — це повага,
Розмова тільки нарівні.
В дітей завжди до неї спрага,
А особливо у синів.
Приспів.
Стежина до мами
Моїй матері, Сєдовій Надії Пантеліївні присвячую
Рушником стежина стелиться до мами,
Вишивкою — мамині сліди.
Руки її ніжні, усмішка ласкава
Серце відігріють в холоди.
Найдорожча жінка — перше в світі слово,
Небо над тобою голубе.
Рідна моя нене, зірко вечорова,
Пригортаю піснею тебе.
Хай тобі ще довго весни зустрічати,
Проводжати зими за село.
Ластівко-матусе, радосте моя ти,
Вічного натхнення джерело!
Із дитинства голос щось мені шепоче,
Гоять рани очі голубі.
Рідна моя мамо, жінко найдорожча,
Піснею вклоняюся тобі.
Переступиш батьківський поріг
Тихо падає листя до ніг,
Наступила пора золота.
Переступиш батьківський поріг,
І летять, як у вирій, літа.
Приспів:
Зачекайте, роки,
Не спішіть мене брати з собою.
Я піду залюбки,
Тільки дайте натішусь весною.
Он, погляньте довкіл —
Все буяє мереживним цвітом,
Зачекайте, роки,
Доки скінчиться бабине літо.
Переступиш домівки поріг —
І ввімкнувся лічильник років.
Не рахуєш людей і доріг
І не чуєш тривоги батьків.
Приспів.
Коли скроні посріблить зима,
І ти сам, як батьки, посивів,
Схаменешся — а їх вже нема,
Лише спогад серпанком осів.
Приспів.
Подяка долі
Яке то щастя — жити на землі
І знати, що тобі десь завжди раді.
Як добре, що співаються пісні,
Не вмерли звичаї народні і обряди.
Приспів:
Тобі я, доле, дякую за все,
За сміх дитячий і колосся в полі,
Хоч кожен у житті свій хрест несе —
За всяку мить я вдячний тобі, доле.
Спасибі за надію і любов,
За віру, що я можу сповідати,
За те, що у житті свій шлях знайшов,
І топчуть ряст мої старенькі батько й мати.
Приспів.
Я вдячний, доле, що лишив свій слід
І на святій землі пустив коріння,
Спаси нас, Боже, від тривог і бід,
Пошли всім людям доброти і розуміння.
Приспів.
Лілія
Весна гаптує смарагдовий килим,
Звучить пташиний збуджений хорал.
Шукаю скрізь тебе, моя єдина,
І згадую шкільний весняний бал.
Приспів:
Де ти, жадана мріє,
З гордим і ніжним ім’ям,
Біла лілея, Ліля,
Руса школярка моя?
Липневе небо зорями квітує,
Дурманять трави запахом п’янким.
Моя школярко, чи мене ти чуєш?
Поклич до себе поглядом палким.
Приспів:
Де ти, жадана мріє,
З гордим і ніжним ім’ям,
Біла лілея, Ліля,
Дівчина перша моя?
Янтарний жовтень ронить листя долу,
Торкає струни журавлиний клич.
У спогадах назавжди — рідна школа
І образ твій святий серед облич.
Приспів:
Де ти, жадана мріє,
З гордим і ніжним ім’ям,
Біла лілея, Ліля,
Жінка кохана моя?
Маревне щастя
Любилися, кохались,
Із літом обіймались,
Світанки росянисті
Поїли нас теплом.
Були ми юні й грішні,
Але найщасливіші,
Стелилось нам майбутнє
Весільним рушником.
Приспів:
Відцвілося кохання,
Мов кульбаби у полі,
Відгоріли бажання,
Почуття захололи.
Полетіли за вітром
Парасольки пухнасті,
Залишилося в літі
Наше маревне щастя.
Бо кинули між нами
Недобрі люди камінь,
Він скелею крутою
Піднявся поміж нас.
Перемололи жорна:
І біле стало чорним,
Серця дощами вмились,
І ясний день погас.
Приспів.
Та я тебе чекала,
Надію колисала,
Що на життєвій ниві
Зустрінемося ми.
Але рожеву мрію
Жорстокий час розвіяв,
Розхлюпалось чекання
Солоними слізьми.
Приспів.
Лісовий горішок
Пам’ятаєш, любий, наші ночі,
Поцілунки-роси на вустах,
Як ти ніжно бавив мої очі?
І змовчав, що ти — не вільний птах.
Вже злиняли фарби листопада,
І у двері проситься зима.
Мій коханий — втіха і розрада,
Де ж пропав ти, чом тебе нема?
Приспів:
Ну куди ж ти, милий мій, подівся?
Відгукнися, я тебе зову.
Де ж ти, як горішок, закотився,
Лісовий горішок у траву?
Розіслала нічка темні шати,
У полоні — місяць-жартівник.
Ясні зорі з неба обіцяв ти,
А затим, як сон чарівний, зник.
Не сказав мені гіркої правди,
Ти підступно серце моє вкрав.
Орхідеї білі дарував ти…
Господи, навіщо ж так кохав?!
Приспів.
Нічна зустріч
Між нами — вічний спогад,
Широкий, наче поле.
А ми з тобою — долі сіячі.
Розбіглися дороги,
Зів’яла матіола,
До твого серця інша
Тепер знайшла ключі.
Приспів:
Я лиш прийду вві сні до тебе
Без запрошення,
Щоб привітати тебе, милий,
З днем народження.
І щиросердно побажаю
Щастя й успіху,
І подарую на прощання
Теплу усмішку.
Вже незнайома жінка
Частує наших друзів:
Дзвенять бокали, і летять тости.
А я у самотині,
У розпачі і тузі,
Та сліз душі моєї
Не бачиш, милий, ти.
Приспів:
Про те, що все так вийшло,
Не дорікну нікому.
Вже все одно не буде вороття.
Напевно, свого щастя
Ми золоту підкову
Згубили на дорогах
Нелегкого життя.
Забудь мене
Нам не забути першу нашу зустріч
У ніжнім сяйві зоряних ночей.
Немов роса котилася з пелюстки —
Сльозини щастя падали з очей.
Та щастя десь метеликом злетіло,
Чи я його хлюпнула через край.
Але любов моя перегоріла,
І я прошу: мені не дорікай.
Приспів:
Забудь мене, забудь мене,
Як весну літо.
Дозволь мені, дозволь мені
У ніч піти.
Кохання наше в інший келих
Перелито,
А він надщербнутий —
До вуст не донести.
Ми заблудилися тепер у верболозах,
Шукаєм стежку — вийти до ріки.
В моєму серці вже тріщать морози,
В твоєму серці квітнуть ще дубки.
Пробач мене, але між нами, милий,
Ніколи вже не квітнути весні.
Тебе я справді солодко любила,
Але було то у казковім сні.
Приспів:
Забудь мене, забудь мене,
І слів не треба.
Дозволь мені, дозволь мені
У ніч піти.
Наше кохання, наче зірка
В темнім небі,
Яка погасла у безодні
Самоти.
Квітка кохання
Промені впліталися у вії,
Усміхались очі голубі.
Хмарами пливли дівочі мрії,
А тепер — розтанули в журбі.
Приспів:
Білу ромашку, квітку кохання,
Вітер цілує в весільнім вбранні.
Біла ромашка, квітка бажання,
Правду пекучу сказала мені.
Травень відспівався солов’ями,
І розлука стала поміж нас.
Ніжна квітка плаче пелюстками —
Не мені звучить весільний вальс.
Приспів.
Літо уклонилося жнивами,
Осінь на весілля зве музик.
Доленька шовковими нитками
Не для мене вишила рушник.
Приспів.
Загадкова Мавка
Ми зустрілись випадково,
Я на пристані стояв.
Ти всміхнулась загадково —
Зникнув білий пароплав.
Пам’ятаю тільки очі,
Барвінкові, осяйні.
І тепер вони щоночі
Усміхаються мені.
Приспів:
Очі, очі барвінкові,
Усміхаєтесь кому?
Чи зустріну вас я знову,
Чи в полон я вас візьму?
Моя ранішня смаглявка,
Закохався я, мабуть,
Загадкова моя Мавко,
Як тебе, скажи, зовуть?
Літо п’є з травиці роси,
Бавить сонцем кожну мить.
Вже у двері стука осінь,
Я не знаю, що робить.
Там зима снігами вкриє
І ріку схова під скло.
Знов залишусь я і мрія,
А тебе — як не було.
Приспів.
Усміхається підсніжник,
І від криги — тільки слід.
А я знов ходжу невтішний
Зустрічати теплохід.
І смаглявка загадкова
Все одно буде моя —
Зустріч та не випадкова,
Це напевне знаю я.
Приспів:
Очі, очі барвінкові,
Усміхаєтесь кому?
Знаю, вас зустріну знову,
Поцілунком обійму.
В свою ранішню смаглявку
Закохаюсь знов і знов.
Загадкова моя Мавко,
Моя зоряна любов.
Волиняночка
Де лелеки в небі синім
Обіймаються крильми,
Усміхаються Волині
Буйні трави запашні,
Де чарівна Прип’ять з Бугом
Задивились в неба синь,
Там прекрасна, сильна духом
Розквіта моя Волинь.
Приспів:
Моя пісня, наче з квітів вишиваночка,
А я гарна волинянка, волиняночка!
Коли зорі вечорові
Розбредуться по стерні,
Твої очі волошкові
Усміхаються мені.
Я свої розправлю крила,
Натягнуся, мов струна.
В поцілунку — моя сила
І любов моя хмільна.
Приспів.
Я від щастя шаленію,
В серце влучила стріла,
Волошкова моя мрія
У любов переросла.
Хто коханню знає ціну,
Стережеться хай мене,
Бо вуста мої — жарини,
А кохання — запальне!
Приспів.
Де блакить озер сміється
В кришталевих росах трав,
Там співа душа і серце
В сяйві ранішніх заграв.
Завітайте на Полісся,
Там, де папороть цвіте,
Хай моя весела пісня
В вашім серці проросте!
Приспів:
Хай почує Україна цю співаночку,
А я гарна волинянка, волиняночка!
Доля козака
Їхав козак степом
Попід хутірцем,
Зустрів дівчиноньку,
Вербове гільце.
Дівчинонько люба,
Гарна, як весна,
Дай же мені руку,
Стань мені жона.
Приспів:
Вибиває в полі
Вітер гопака —
Ой, нелегка доля,
Доля козака!
Не піду, козаче,
Навіть і не клич.
Бо твій батько — вітер,
Мати — темна ніч.
Рідний брат, це коник,
Що іде услід,
А сестриця — бурка,
От і весь твій рід!
Приспів.
Не піду, козаче,
Ти і не проси,
Щоб не змарнувати
Ніжної краси.
Бо життя з тобою
Згіркне, як полинь,
Адже твоя хата —
У степу курінь.
Приспів.
В козака багатство:
Люлька та кисет,
А ще гостра шабля —
Та ото і все.
Гарний мій козаче,
Весняний розмай,
Зичу тобі щастя,
З Богом, прощавай!
Приспів.
Новорічний подарунок
Він:
За дверима вже на чатах
Новорічна ніч.
Що тобі подарувати
В сяйві білих свіч?
Як тобі мені сказати,
Де слова знайти,
Що для мене в цілім світі
Найдорожча ти?
Приспів:
В Новий рік подарую тобі
Ніжну усмішку з теплого літа.
І волошки в житах голубі,
І поля, що ромашками вкриті.
Хай зоріє тепло з-під повік
І кохання цвіте з року в рік.
Вона:
Не потрібні діаманти
Чи з небес зірки.
Хай проб’ють для нас куранти
Щастя на роки.
Хай завжди калина в лузі
Всім дарує цвіт.
І щоб справжні наші друзі
Жили сотню літ.
Приспів.
Обоє:
Б’ють куранти вже дванадцять,
Сріблом пада сніг.
Новий рік кружляє в танці,
Скрізь лунає сміх.
Хай шампанське в келих ллється,
Вип’ємо до дна!
Щоб жила любов у серці,
А в душі весна!
Приспів.
Сніг на голову
В небо серце злітає голубом,
Шепочу твоє ніжне ім’я.
Ти упав мені снігом на голову —
Мов дівча, закохалася я.
Приспів:
А я сильна, я сильна жінка,
І красива, як в полі мак.
Загорну на тобі сторінку
І поставлю окличний знак!
Не відразу змогла розпізнати,
Що для тебе кохання — азарт,
І ти зовсім не вмієш кохати:
Переводиш серйозне на жарт.
Приспів.
Роздаровуєш усмішки милі,
На всіх дивишся через пенсне,
Та даремно, даремно ти, милий,
Не сприймаєш серйозно мене.
Приспів.
Чиста криниця
В запашне надвечір’я
Птахом пісня злітає.
Їй баян задушевно
Серенади співає.
Пісня — наша розрада,
Серця чиста криниця,
Нас вона сповивала
Ще з дитинства в колисці.
Моя чиста криниця,
Сонцем вишита днина.
Пісня — роду скарбниця,
Теплих слів берегиня.
І до тебе, кринице,
Я душею горнуся,
З тебе сили й натхнення,
Як водиці, нап’юся.
Догорає у небі
Світанкова зірниця,
І зліта над полями
Моя пісня — жар-птиця.
Хай почують Карпати,
Придніпров’я й Полісся,
Як з батьківської хати
До народу йде пісня.
Вишиванка шовкова моя
Як же прикро, що десь на чужині,
У полоні у фата-морган
Твої доньки й сини, Україно,
П’ють із келиха долі дурман.
І чекають, що прийде година,
Скрутний час, наче сніг, пролетить:
Вони вернуться на Україну,
І вона їх, як мати, простить.
Приспів:
Україно, моя Україно,
Вишиванка шовкова моя.
Ніжна мова твоя солов’їна,
Калинове намисто в гаях.
Як же можна тебе зрадить, мила,
Як же можна тебе розлюбить?
Там, де мати мене народила,
Там я буду цвісти і марніть.
Нам чужі стають верби й калина,
Замерзає в серцях доброта.
Сиротіють садки і хатини,
А у душах дзвенить пустота.
І летять на вогні хмарочосів
Українці, мої земляки…
Наче птахи, що в бронзову осінь
Покидають обжиті гілки.
Приспів.
Я ніколи тому не повірю,
Хто осів у чужому краю,
Що не згадує він Україну
І домівку самотню свою.
Як для мене, то зовсім не треба
Тих яскравих, сліпучих вогнів,
Лиш би клаптичок рідного неба
Наді мною волошками цвів.
Приспів.
Рідне село
В голубі небокраї лине теплий мій спогад.
Там у тиші колосся причаїлось село.
В нім лишилось дитинство, гомінке й босоноге,
Школа в білих каштанах і родинне тепло.
Приспів:
Ти не схоже з Парижем чи з Віднем,
І на карті великій немає.
Та тебе я, село моє рідне,
Всюди серцем своїм відшукаю.
Ти для мене — твердиня свята,
Ти — атлант, що тримає міста.
Грає в піжмурки юність у засніжених вишнях.
Моє перше кохання заблудилось в роках.
На душі якось сумно і водночас затишно,
Бо село материнське розквіта на очах.
Приспів.
В оксамиті зеленім, обціловане вітром,
Видивляється в неба вікову голубінь.
Тут моїх односельців доль багата палітра,
Їхні радість і смуток, і сердець широчінь.
Приспів.
Пісня про Херсон
Цілується хвиля дніпрова
Із морем блакитним, як льон.
Купається в росах ранкових
Мій рідний засмаглий Херсон.
Приспів:
Беруть мене в полон
Акацій грона білі.
Херсон, ти мій Херсон,
Дніпра спокійна хвиля.
Ти молодий орел,
Про тебе добра слава.
Херсон, ти мій Херсон,
Ти — Таврія смаглява.
Всміхається ранок веселий,
А бджоли збирають нектар.
Спішать на завод корабели,
В поля поспіша хлібодар.
Приспів.
Тут сонце плекає всіх радо,
У плавнях лілеї цвітуть.
Мій рідний Херсон, моє ладо,
Чарівною казкою будь!
Приспів.
Гімн Таврійській землі
Таврія сонячна — квітка барвиста.
Край, де янтарні пшеничні поля.
Жайвір у небі виспівує пісню,
Тут наша батьківська щедра земля.
Приспів:
Славсь, наша Тавріє, — степу перлина,
Вдале творіння від Бога й людей.
Знай, Україно, моя батьківщина
Завжди із хлібом стрічає гостей.
Зоряна Тавріє, серцю ти рідна,
Скільки про тебе написано од!
Славляться здравниці і заповідник,
Гордість твоя — працелюбний народ!
Приспів.
Батьківська земле у вербових вітах,
Працю шанують тут з давніх часів.
Край наш таврійський, піснями сповитий,
В ніжних обіймах полів і садів.
Приспів.
Голопристанська сюїта
Місто моє
Місто моє, із веселою назвою.
Край, де калина рубіном цвіте.
Тут поєдналось минуле й сучасне:
Місто моє молодіє й росте.
Приспів:
Гола Пристань моя,
Провінційне південне містечко.
Це таврійські поля,
Їм завжди уклоняюся гречно.
Це дідівська земля,
Тут всі друзі мої.
Гола Пристань моя,
Хай співають тобі солов’ї.
Місто моє з теплоходами білими,
Скільки вже весен твоїх відцвіло…
Білі, як сніг, квітнуть в заводях лілії,
А на полях янтаріє зерно.
Приспів.
Місто в обіймах дніпрової хвилі,
З берега чайка вітає крилом.
Тих, кого зрадить остання надія,
Пристань дитинства напоїть теплом.
Приспів.
Голопристанський вальс
Рідне моє місто
На семи вітрах,
Мила Гола Пристань —
Білокрилий птах.
Закружляли в танці
Вулички між трав,
Білий цвіт акацій
Всіх зачарував.
Приспів:
Гола Пристань, Гола Пристань,
Ти — перлина в таврійських степах,
Ясночоле, щедре місто,
Ми прославим тебе у віках.
Рідний мій краю, часточка раю,
Ти — наймиліш над усе!
П’є росу ранкову
Сонце з пелюсток.
Котиться дніпрова
Хвиля на пісок.
Травень пишним цвітом
Літо зустріча,
Верби із самшитом
Обняли причал.
Приспів.
Колосок у полі
Грає янтарем.
Поле — наша доля,
Наш сердечний щем.
Хай земля дарує
Добрий урожай.
Слався, Гола Пристань, —
Хлібодарний край!
Приспів.
Гола Пристань — лілея моя
Коли пишний бузок навесні
Ароматом п’янким напуває,
То здається, здається мені,
Що такого ніде більш немає.
І як осінь у сонячні дні
На алеї сипне жовтим листом,
І тоді знов здається мені,
Що нема в світі кращого міста.
Приспів:
Гола Пристань — лілея моя,
В росах скупане сонячне місто,
Оберіг твій зорею сія,
І в обійми бере твоя пісня!
Тут каштани у білих свічках
Задивляються в небо зористе.
Багатьом у далеких краях
Ти приходиш у сни, Гола Пристань.
Дивовижна хай назва твоя
Всіх чарує своїм оптимізмом.
Квітни садом, таврійська земля,
Зеленій у степах, Гола Пристань.
Приспів.
Я без тебе, мов степ без води,
Ти даєш мені сили живильні.
Повертаючись з мандрів, завжди
Я очима цілую вітрильник.
Голопристанська рідна земля,
В калиновім яскравім намисті.
Ти — розрада і доля моя,
Ти — надія моя промениста.
Приспів.
Нерозділена любов
Н.А.П.
Як тільки сонечко над містом
Запалить перший промінь свій,
Проснеться мила Гола Пристань,
І день почнеться трудовий.
На світі є міста красиві:
Прекрасний Київ і Москва,
Я ж лише в тім краю щасливий,
Де жайвір небо вишива.
Тут кожна вуличка сміється,
Лілеї в заводях цвітуть,
І гріють ніжно моє серце
Новобудови, що встають.
Ти над рікою, рідне місто,
Красою квітнеш, мов Нарцис.
Мені здається, Гола Пристань,
Що я з тобою одруживсь.
Я навіть сам не встиг помітить,
Що серцю біль терпкий знайшов,
Навіщо ж є на білім світі
Ця нерозділена любов?
Нас не розлучить жодна відстань,
До тебе серцем я приріс.
Моя зелена Гола Пристань,
Тебе кохаю я до сліз.
Летять журавлі на Чорнобиль
Летять журавлі на Чорнобиль,
Де рідні ліси і поля,
А в лузі самотня калина червона
Із болем до них промовля:
— Куди ж летите ви, криласті?
Кому ви несете жалі?
В цім краї не буде вам щастя,
Бо вмерло тут все на землі.
Та ключ не вертає з дороги.
— Вперед, — закликає вожак.
І стогне у лузі калина червона:
— Куди ж ви? Там трави в сльозах!
— Були ми на землях казкових,
Та тільки не звили гнізда,
Бо в ріднім краю калиновім
Нас мати-весна дожида.
Вона заспіває нам пісню,
Простелить м’які спориші,
Напоїть живою водою Полісся,
І згояться рани в душі.
Летять журавлі на Чорнобиль,
Забувши про райські дива.
Туди, де в барвінках купається обрій,
Де серце любов сповива.
Ой, ти, мій Романе
А я молоденька,
Ясні мої дні.
Хоче моя ненька
Доленьки мені.
Ходять свашки в хату,
Ніби на базар.
А мені до серця
Лиш Роман-чубар.
Приспів:
Ой, ти, мій Романе,
Очі-васильки.
Як на тебе гляну —
Де ж мої думки?!
Прийшов в понеділок
Свататися Клим.
Ой, не піду, мамо,
Він же нелюдим:
Дивиться з-під лоба,
Сиче на людей.
А Роман щебече,
Ніби соловей!
Приспів.
А вже у вівторок
Завітав Степан.
Не віддайте, мамо,
Він же вітруган.
Про таких говорять:
“Зірвиголова”.
А Роман спокійний,
Ніби сон-трава.
Приспів.
У середу в хату
Завітав Мишко.
Ой, не хочу, мамо,
Бо він же хвалько.
Язиком намеле,
Наче той вітряк.
А Роман мій скромний,
Як у полі мак!
Приспів.
У четвер до мене
Сватався Марко.
Не віддайте, мамо,
Він же, як страшко.
Як на нього гляну —
Сльози із очей.
А Роман мій красень,
Мов козак Еней.
Приспів.
У чисту п’ятницю
Сватався Іван.
Ой, не хочу, мамо,
Він же грубіян:
Кулацюри — довбні,
І тупий, як пень.
А Романко ніжний,
Як сонячний день.
Приспів.
У суботу зранку
Приходив Матвій.
Ой, не піду, мамо,
Він же, як тюхтій.
Ні мені, ні дітям
Він не дасть ладу.
А Роман дотепний —
За нього піду.
Приспів.
У святу неділю
Завітав Роман…
До сусідки Насті.
От і весь талан!
Що ж робити, мамо?
Серденько болить.
Як тепер Романа
Мені розлюбить?
Приспів.
Заметіль вишнева
Я.Л.Ф.
Бродить по землі медовий травень,
Музика життя — ізвідусіль.
Вись небесна потонула в травах,
Навкруги — вишнева заметіль.
Приспів:
Заметіль вишнева,
Наче у раю.
Знає тільки серце,
Як тебе люблю.
Лиш для нас з тобою
Сонце золоте, —
І кохання наше
Вишнями цвіте.
Не забуду я щасливі ночі,
Ясні зорі падали з небес,
Повні щастя смарагдові очі
Шепотіли: я люблю тебе.
Приспів.
Наче квіти в ніжнім ароматі,
Поринали в юності своїй.
Як, скажи, було нам не кохати
В білій заметілі весняній?
Приспів.
Синьоока
Чи то взимку, чи улітку,
І весела, і сумна,
Кожна жінка, ніжна квітка, —
Неповторна, як весна.
Я піду у степ широкий,
Щоб напитися краси,
Заберу у тебе спокій,
Порятунку не проси…
Приспів:
— Синьоока, синьоока, —
Чую я ізвідусіль.
Не питайте мої роки,
Я — весняна заметіль.
Ніби ранок у серпанку,
Із очима — синій льон,
Я — весела тавричанка,
Що серця бере в полон.
Мої очі — два озерця,
Наче неба голубінь,
В них потоне твоє серце,
Як в тумані далечінь.
Хай же стелиться барвінком
Моя доля молода:
Я сама собі і скрипка,
Я сама собі дуда.
Приспів.
Хай плетуть недобрі люди,
Що зриваю я зірки.
Я ж їх слухати не буду —
То пусті все балачки.
Бо на серці ти єдиний:
Чи то сонце, чи громи.
І я птахою прилину,
Обійму тебе крильми.
Приспів.
Біль душі
Нас любов підіймала на крилах,
Нас вона напувала теплом.
А тепер, де в обіймах бродили,
Там усе поросло полином.
Озовися, мій милий, я кличу:
Знов блукає весна по садах.
А у відповідь — вітер в обличчя…
І бузок у росі, як в сльозах.
Приспів:
Мій коханий, прошу: озовися.
Знов сміється надворі весна.
Та схилилися в тузі нарциси,
І мовчить у зажурі сосна.
Де ти, милий? Поглянь, подивися,
Як довкіл оживає краса!
Мій коханий, прошу: озовися,
Не мовчіть, голубі небеса!
Наша квітка кохання буяла,
Наче райдуга в небі цвіла,
Але сива зозуля кувала —
І на крилах розлуку несла.
Нам ніколи не бути вже разом,
Був у долі недобрий каприз.
Одяглися в тумани образи,
А душа скам’яніла від сліз.
Приспів.
Свята і єдина
Серпень рушниками стелить,
Світле свято в дім прийшло.
Наливаймо, друзі, келих,
П’єм до дна хмільне вино!
Щоб родили щедро ниви
І співалися пісні,
І щоб наша Україна
Завжди була на коні!
Приспів:
Україно, моя Україно,
Тополино-смерековий край.
Ти, як мати — свята і єдина,
Садом квітни, зорею сіяй!
Прилетів нарешті вітер,
Запах волі чути скрізь.
Нас уже не підкорити,
Ми ікарами знялись.
Нас уже не залякати
І, як гілку, не зламать,
Тож давайте будем, браття,
Свою волю цінувать.
Приспів.
Хай козацька наша слава
Діамантом виграє,
Незалежна в нас держава:
В своїй хаті — все своє.
Шлях питати нам не треба,
Ми знайшли завітну путь,
Тож молити будем небо,
Щоб із неї не звернуть.
Приспів.
