Просвіта "Херсонщини"

Нариси з історії Бериславщини

Зміст

Микола Оленковський. Історія Бериславщини часу первісного суспільства

П.Голоносов. Історико-археологічні пам'ятники турецької культури на Херсонщині

О.Афанасьєв-Чужбинський. Шведська колонія. Вдача і звичаї

Князь Трубецький. Історія одного господарства

Бериславщина 100 років тому

Сергій Гейко. Бериславська морехідка

Сергій Гейко. Гірка доля куркуля

Євгенія Задорожня (Надієва). Щоденник 1941 року

Сергій Гейко. Вони носили ім'я "Берислав"

Мовою архівніх документів

Рекомендована література останніх років видань

М.Оленковський,
кандидат історичних наук, Херсон

Історія Бериславщини часу первісного суспільства

Найдавнішу історію Бериславщини досить погано знають не лише широкі кола мешканців району, а й навіть місцеві історики та краєзнавці. Але у цьому немає чогось особливо дивного. Так вже вийшло, що перші археологічні дослідження, які припадають на кінець XIX - початок ХХ ст., здійснено не професійними вченими-археологами, а аматорами. Потім, до кінця 1940-х років, дослідження практично не проводились. Великі за обсягом та енергійні відкриття археологічних пам'яток та їх великомасштабні розкопки припадають на останні роки 40-х та першу половину 50-х років, до утворення Каховського водосховища. Але й ці дослідження мали досить однобічні наслідки - розкопувались переважно поселення й могильники часів бронзи (II тисячоліття до н.е.) та перших століть нашої ери. Періодичними дослідженнями наступних десятиліть вивчались пам'ятники саме цих епох та степові кургани. Таким чином, до початку 80-х років дослідження давньої історії Бериславщини мали строкатий характер з добре вивченими одними періодами або слабко вивченими іншими, які містились між ними й повністю укладались в останні 6 тисяч років. У 80-і роки було виявлено 5 місцезнаходжень - свідчень перебування людей на території Бериславщини у ранньому (палеоліті) та середньому (мезоліті) кам'яному віці. Сума усіх отриманих досліджень зараз вже дає можливість розробки історії Бериславського району в останні 15-16 тисяч років.

Після завершення піку похолодання останньої льодовикової епохи, який мав місце біля 18-20 тисяч років тому, на території наших степів утворилися холодні сухі степи періоду пізньольодовиків'я. Величезні стада первісних бізонів та диких коней пересувалися тут щорічно згідно своїх сезонних циклів, міграції. Мешкали тут ще й сайгаки, вовки, зайці й, можливо, бурі ведмеді. Не було вже у цей час на нашій території мамутів та шерстистих носорогів. Саме на цей час припадають перші свідчення перебування людини на теренах Бериславщини. Відкрито 5 стоянок (точніше, місць дуже короткочасного перебування), що датуються віком 12-16 тис. років тому. Одну з них виявлено на лівому березі Новокаїрської балки між с. Новокаїри та Республіканець, дві стоянки - на лівому березі Дрімайлівської балки і ще одну - на березі Дніпра між селами Зміївка та Дрімайлівка. Ці пам'ятки дають можливість припустити, що Бериславщина у той час тільки іноді і на дуже короткий час відвідувалась мисливцями. Звичайно, довготривалі й великі стоянки можливо ще просто не відкрито. Але досвід автора дає підстави твердити, що шансів на це обмаль.

Практично не представлена пам'ятками й наступна - мезолітична - археологічна епоха. Єдина короткочасна стоянка Бериславщини цього часу датується самим початком епохи й має вік біля 10 тис. років. Залишки її виявлено на березі Каховського водосховища, навпроти неіснуючого тепер села Дрімайлівка. Відверто кажучи, дуже слабке заселення Бериславщини у попердню палеолітичну епоху, особливо на тлі вельми щільно заселеної Каховщини, не зовсім зрозуміле. У той же час майже повна незаселеність цього регіону у мезоліті повністю відповідає майже цілковитій незаселеності у цю епоху усієї долини Нижнього Дніпра. Пояснювати це можливо лише якимись глобальними явищами давньої економіки та екології. Адже у цей період відбувається перехід від льодовикової епохи (плейстоцену) до сучасної (голоцену) - стає сучасним клімат, зникає бізон, з'являються тур, благородний олень, дикий осел, кабан. Форми мисливства міняються з колективних, переважно зі списом, на індивідуальні, переважно з луком. Звичайно розповсюджується рибальство: цим пояснюється дуже інтенсивне заселення Дніпровського Надпоріжжя.

Значно змінюється господарський напрямок діяльності людей на Півдні України у наступну археологічну епоху - в неоліті (новому кам'яному віці). До мисливства додаються землеробство й скотарство, які наприкінці епохи стають домінуючими. На Бериславщині і ця епоха дуже слабко представлена пам'ятками старовини. Біля Зміївки та Республіканця відкрито залишки двох невеликих могильників, а біля Зміївки залишки короткотривалої стоянки - стійбища. Ці пам'ятки, безумовно, належать мисливцям та скотарям кінця епохи неоліту і, найвірогідніше, відносяться до так званої Дніпро-Донецької археологічної культури. Носії цієї культури полювали на ті ж самі види тварин, що й мезолітичні мисливці, а також вирощували велику й дрібну рогату худобу.

У період наступної епохи - енеоліту (який для Херсонщини датується часом від кінця першої половини 4 тис. до н.е. по середину 3 тис. до н.е.) - на Херсонщині мешкали племена кількох скотарських археологічних культур - азово-дніпровської, середньостогівської, кемі-обінської, нижньомихайлівської, ранньоямної. Поселення або стійбища цих скотарських племен на Бериславщині ще не виявлені. А ось поховання трьох останніх культур представлено у степових курганах, якими так багатий район. Цих поховань мало й вони є завжди найдавнішими у курганах. Скотарі цих культур також розводили дрібну й велику рогату худобу, як і неолітичні скотарі, але до неї додався свійський кінь. Вважається, що племена середньостогівської культури якраз і приручили цю тварину у межах Півдня України; звідси свійський кінь розповсюдився по Європі та Азії.

Інтенсивність заселення Бериславщини міняється корінним чином з переходом до доби бронзи у середині 3 тис. до н.е. Протягом цієї епохи (середина 3 тис. до н.е. - II ст. до н.е.) на території району мешкали племена, що представляли цілий ряд археологічних культур - пізньоямної,катакомбної,багатоваликової кераміки, сабатинівської, білозерської. Пізньоямна археологічна культура для Херсонщини випадає на другу половину 3 тис. до н.е. Носії цієї культури були кочовиками. Випасали свою худобу, серед якої, начебто, переважала дрібна рогата, на широких степових просторах, постійно пересуваючись. Вважається, що люди жили у своїх критих возиках з суцільними дерев'яними колесами. Пересувалися ці "житла" разом з усім скарбом, тягловою силою були бики. Металеві вироби з міді та бронзи були усе ще величезною рідкістю. Відомі окремі знахідки дрібних прикрас, ножів, шил та сокир (останні були найчастіше кавказького виробництва). Зате продовжували дуже широко використовуватися вироби з кістки, каменю різних видів та кременю. З кістки виготовлялися прикраси, шила, голки, гребінці, землекопальні знаряддя й т.ін. З кристалічних та осадочних порід каменю виготовлялися насамперед молотки, сокири, булави, абразивні знаряддя. З кременю - ножі, скребки, вістря стріл та списів і т.ін. Серед посуду абсолютно переважають невеликі гостродонні горщики, дуже рідко прикрашені заглибленими орнаментами. Такого типу знахідки характерні й для численних поховань цієї культури, досліджених у курганах Бериславщини. У цілому, для цієї культури відомі лише поодинокі поселення й місця стійбищ. На території району начебто було відкрито одне стійбище біля с.Михайлівка (тепер Зміївка), але впевненості у віднесенні цієї пам'ятки до ямної культури немає.

Представники наступної археологічної культури - катакомбної - перебували на Бериславщині у 22-18 ст. до н.е. Деякий час вони співіснували з населенням попередньої, ямної культури. Поселення та стійбища цього населення містилися уздовж берега Дніпра, у північній частині району. Усього їх відкрито 6 - біля с.Дрімайлівки, між Дрімайлівкою та Зміївкою, біля Червоного Маяка, у Новокаїрській балці, біля Качкарівки, напроти Саблуківки. Недалеко від сіл Вербівка та Республіканець відкрито також сліди грунтових безкурганних могильників. Досить значною кількістю на території району представлено підкурганні поховання. Носії цієї культури також були скотарями. Але на відміну від попередників вони скоріше усього займалися сезонним відгонним скотарством. Про це свідчать і досить численні поселення та стійбища цієї культури і наявність грунтових могильників. У стаді значно підвищилась роль великої рогатої худоби. Є й свідоцтва про заняття землеробством. Бронза використовувалась вже досить широко. Але усе ще переважали вироби з каменю та кременю й кістки. Набір знарядь праці, зброї, побутових речей майже той самий,що й у попередників. Окрім прикрас, виготовлених з металу, кістки, напівкоштовного каменю, скла, розповсюджуються привозні намистини з фаянсу. Ліпний глиняний посуд представлено горщиками та чашами, дуже часто багато прикрашений заглибленим орнаментом. Він завжди плоскодонний. З глини виготовлялися також розкішно орнаментовані ритуальні посудини на піддоні - так звані "курильниці". Деякі вчені вважають, що катакомбне суспільство вже перебувало на стадії ранньокласових тенденцій, мало 3 касти (ці племена індоєвропейського походження). Велике місце в житті катакомбних племен займали війни. Розкопками підтверджена наявність у них бойових колісниць. Таким чином, Південна Україна, за умови, що у колісниці впрягались коні, і у цьому мала всесвітній пріоритет.

У 17-16 ст. до н.е. територія Херсонщини, як і більша частина території України, була заселена племенами культури "багатоваликової кераміки". Ця культура утворилася на підставі як внутрішніх економічних та політичних процесів, так і через зовнішні фактори впливу, з середовища населення попередніх - перш за все катакомбної - культур. На Херсонщині ця культура досить непогано представлена - поселеннями, грунтовими і, переважно, підкурганними похованнями й досліджена. У своїй матеріальній культурі, побутових та ритуальних традиціях, економіці ці племена не надто відрізнялися від попередників. Враховуючи це, а також те, що на Бериславщині пам'ятки цієї культури ще погано досліджені, зупинятися на її глибокому аналізі немає потреби.

У 15-13 ст. до н.е. Херсонщина перебувала у зоні співіснування двох культур - зрубної та сабатинівської. Зрубна культура на території України мала прийшлий характер. Встановлено, що племена цієї культури просунулися з межиріччя Волги та Дону й заселили степи Сходу та Півдня Українського лівобережжя. На правобережжі вони перебували тільки на вузькій смузі, що прилягала до Дніпра. У цю смугу потрапила і територія Бериславщини. Носії цієї культури були майже виключно кочовими скотарями. Особливо яскраво це висвітлюється, зокрема, саме на території району. Ні на Бериславщині, ні на Херсонщині зовсім не відомі поселення й навіть залишки стійбищ зрубної культури, хоча у Донбасі й Харківщині вони є. Усі пам'ятки цієї культури представлено підкурганними похованнями. У невеликій кількості досліджені вони розкопками й у степовій частині Бериславщини. Знахідки з області представлено перш за все ліпними глиняними посудинами, часто прикрашеними досить гарним заглибленим орнаментом. Кремінь використовували вельми рідко. Є знахідки бронзових ножів, кинджалів, сокир, наконечників списів. З кістки робилися шила, деталі кінської збруї, вістря стріл. У череді переважала дрібна рогата худоба.

Одночасно зі зрубною культурою у південній частині Правобережної України, на Лівобережній Херсонщині, у вузькій смузі Приазов'я, у степовому Криму мешкали племена сабатинівської культури. Ця культура на Бериславщині представлена великою кількістю пам'яток - поселеннями, місцями стійбищ, грунтовими могильниками, підкурганними похованнями. У районі виявлено 4 поселення. Одне з них знаходиться на лівому березі Дрімайлівської балки, 3 у межах та навколо с. Зміївка. З них 2 поселення - Зміївка-1 та Дрімайлівське - добре досліджено археологічними розкопками. Вони дали Бериславщині заслужену відомість в історичній науці. Це великі поселення, з довготривалими наземними кам'яними будівлями й величезною кількістю знахідок. Але у районі виявлено не лише поселення. Біля Берислава 1925 року було знайдено скарб бронзових виробів цієї культури, який складався з 7 сокир, 7 серпів, 42 злитків бронзи. Біля поселення Зміївка-1 досліджено грунтовий могильник. На площі цього поселення розкопано кілька окремих грунтових могил. Крім того, на Бериславщині досліджено й підкурганні поховання. Ці племена сформувалися переважно на грунті культури "багатоваликової кераміки". Вони були осідлими. Займалися переважно землеробством та придомним скотарством. Але виявлення степових стійбищ та підкурганних поховань вказує й на існування відгонного (сезонного) скотарства. На Херсонщині представники цієї культури дуже інтенсивно займалися бронзоливарним виробництвом. З нашої території бронзові вироби розповсюджувалися по всій Україні та за її межі. Для цієї культури властиве розмаїття форм ліпного керамічного посуду - горщики, миски, ковші, кубки, великі витягнуті догори посудини. Серед досить примітивної орнаментації переважає оздоблення наліпним валиком. Бронзові вироби складають величезний асортимент - різноманітні сокири, кинджали, короткі мечі, серпи, булавки, різні прикраси. Кремінь практично не вживався. З пісковику та кристалічних порід каменю робились зернотерки, ступи, абразивні знаряддя. Кістка широко використовувалася для виробу вістря стріл та кінської збруї.

Наприкінці 13 ст. до. н.е. сабатинівська культура, вірогідно, під впливом фракійських племен, що мешкали на території сучасної Румунії, трансформується в білозерську культуру. Херсонщина дуже інтенсивно використовувалася племенами цієї культури. Про це свідчить найбільша серед областей півдня України кількість пам'яток, досліджених на Херсонщині. Пам'ятки різноманітні - є поселення, залишки стійбищ, грунтові могильники, підкурганні поховання, кургано-грунтові могильники, бронзоливарні майстерні, скарби ливарних форм та бронзових речей. На поселеннях не використовувалося кам'яне домобудівництво. Помешкання являли собою напівземлянки - переважно овальні, з вхідним коридором. Безумовно, ще у незначній мірі існувало землеробство навколо поселень. Але основу економіки складало напівкочове (відгонне) та придомне скотарство. Є деякі аргументи на користь збільшення ролі конярства та зменшення у череді відсотку великої рогатої худоби. Досить відчутно зменшується використання бронзи. Відновлюється використання кременю, з якого виготовляються, перш за все, вкладинки для серпів та деякі інші знаряддя праці. Склад бронзових та кістяних виробів не дуже відрізняється від такого у "сабатинівців". Серед прикрас значно розповсюджуються скляні намистини. Пам'ятки цієї культури на Бериславщині, на відміну від районів Лівобережної Херсонщини, нечисленні. На території району відкрито 3 поселення. Одне з них існувало поряд з поселенням сабатинівської культури Зміївка-1 й досліджувалося розкопками разом з ним. Інші - на березі західніше Тягинки та у балці південніше Милового. Кільки грунтових поховань цієї культури виявлено і досліджено на території Зміївка-1 та у могильнику, що містився недалеко від цього поселення.

Наприкінці ІI ст. до н.е. разом з білозерською культурою на Херсонщині закінчується доба бронзи. Таким чином, рубіж століть співпадає з одного боку з переходом носіїв білозерської культури до кочового скотарства, а з іншого боку - початку на Херсонщині залізного віку. Тобто, починається нова епоха, з якою закінчується на Бериславщині історія первісного суспільства.

П. Голоносов

Історико-археологічні пам'ятники турецької культури на Херсонщині

...За дорученням Одеської Крайової Комісії для охорони пам'яток матеріальної культури у липні місяці цього року (1929 - Публ.) я, відвідавши м. Берислав, провів обслідування решток колишньої турецької фортеці Кизи-Кермену та інших історичних пам'ятників турецької культури. Я оглянув так місце самої головної цитаделі Кизи-Кермену, того "малого города", про який згадується у реляції Шереметєва, як і слід наріжної башти, "которая стояла на углу Ачаковской стороны, от поля и от большого рва" (нині так званої балки Басанки). Рештки цієї фортеці нині мають вигляд високого скелястого бугра на правому березі Дніпра, рівно стятого і неприступного з трьох боків, якого видно, коли під'їздити пароплавом до Берислава з низу Дніпра. Межами його є: ліворуч балка Басанка, а праворуч і з сходу круте урвище, що тягнеться до самого міста, де колись були ворота фортеці.

Тепер це місце є дворищем, що належить Лизаветі Григорівні Золотаревській. Ширина дворища з півдня вздовж Дніпра - 26 саж. Довжина перпендикулярно річці Дніпру на північ - 38 саж. Височина - 16 саж. Ширина споду - 52 саж. У цьому місці у XIX стор. побудовано було два будинки - великий та менший. Біля великого будинку, на розі його, в напрямку SO, сажнів 17 від воріт дворища, є старий, засипаний нині зверху і закиданий камінням, турецький колодязь, від якого кажуть, є хід під Дніпром для сполучення з невеличкою фортецею Арслан-Ердак, що є на острові проти Кизи-Кермену. Біля цього великого будинку був, за словами Золотаревської, ще будинок, від якого нині не залишилось слідів. У 1914 тут, біля цього зруйнованого будинку, робили пічку-кабицю, неглибоко прокопавши землю, знайшли великий, старий гостродонний кувшин і, за словами тієї ж Золотаревської, "по неосторожному обращению с ним разбили, толкнувши лопатою". На північ від великого будинку є маленький будинок, в якому мешкає господарка дворища. Ліворуч від цього будинку маленький сарайчик, а праворуч - розкритий глибокий льодник. Перед цим льодником під час приватних розкопів господарями дворища було знайдено 2 турецькі рушниці і декілька люльок, які взяв П.З.Рябков. За словами Золотаревської батько її, Григор Єрмолайович Лебідь цікавився старовиною і колись зробив невеличкі розкопи на відстані аршинів з 2 від нинішнього паркану, недалеко від воріт, і наштовхнувся на цементовий турецький мур, якого він, одкопавши на 2,5 сажені, потім знову засипав землею. Цей мур, очевидно, йде вздовж сучасного великого сараю, що за великим будинком.

Чимало людей копали тут, відшукуючи скарби. Голова Бериславської сільради Леонтій Андрійович Борщ казав, що десь саженів з 50 на південний схід на цьому дворищі є недосліджений ще хід і що взагалі там повинно бути декілька ходів. Борщ казав, що змалечку він чув, що дехто одкопував ці ходи, пробивши з великими труднощами вапняки, з яких складається вся скеля фортеці Кизи-Кермену. Далеко йти цими ходами вони не наважилися через те, що "зустрічали там великий вітер".

Без розкопів неможливо відшукати ці ходи, але пощастило натрапити на сліди їх. Я знайшов цікаву масу каміння, міцно скріпленого цементом, в діаметрі біля 1 сажені, на віддаленні 7 сажнів від берега Дніпра, майже під самою скелею Кизи-Кермену. На цю масу каміння досі не звертали увагу. Можливо, що тут прикріплювали залізні ланцюги, якими турки загороджували хід запорізьким човнам, про що оповідають бериславські старожитці (напр. колишній чумак Павло Дементійович Чечель, гром. Грек, вчитель Яків Дементійович Станишевський та ін.) Вказівки на це є також в "Истории о казаках запорожскіх" кн. Мишецького, у ак. Д.Ів.Яворницького в "Истории запорожских казаков", в Афанасьєва-Чужбинського в "Поездке в Южную Россию" та в інших. Можливо, що у цьому місці є засипаний хід, який дослідити потрібно було б шляхом розкопів.

Під час рекогносцировки по Дніпру, я оглянув малу фортецю Арслан-Ердак, що є на віддалені 1,5 верстви від Кизи-Кермену на острові. Ця фортеця складається з муру старої турецької кладки з камінням розміру біля сажені. Мур цей має в обводі з перервами біля 1 верстви. На цьому острові є хата, де живуть нащадки одного чумака, якому Катерина ІІ подарувала частину цього острова, як раз біля старої турецької фортеці, де він і побудував собі хату. На схід від Кизи-Кермену верстах у 5, на Таврицькому низовому березі, є рештки фортеці Тавань, побудованої, очевидно, для захисту відомої історичної переправи через Дніпро. Зараз від цієї фортеці є лише купи старого каміння.

Я відвідав рештки турецької фортеці Джан-Кермен (сучасне м.Кахівка), що на віддаленні 7 верств від Кизи-Кермену. У старожитців це місце має назву "старинного городка", фортеця ця, очевидно, через зміну Дніпровського річища опинилася глибоко під водою. На цьому місці плаває "буйок", себто знак для обходу пароплавів, а вночі там горить вогонь. У тиху погоду тут помітно на поверхні води коливання, яке пояснюється тертям течії Дніпра об підводні мури. Рибалки казали, що в вельми тиху погоду іноді видко навіть мури цієї фортеці.

Цікаво було б дослідити скелю з рештками турецької старовини, шо є на відстані 5 верств на схід понад річкою Космахою, проти колишнього Шиловського мосту через плавні, поблизу запорізького кладовища "Коломичиха". Також треба обстежити рештки старих турецьких льохів, що є в місцевості, що зветься "Забалка", недалеко від історичної переправи через Дніпро.

"Червоний схід" // Харків. - 1930. - № 6.

О. Афанасьєв-Чужбинський

Шведська колонія. Вдача і звичаї

Перше село за Бізюковим монастирем, десь в верствах у шести, - німецька колонія Клостердорф, по простонародному Кустерка. Вона належить до категорії колоній так званого шведського округу, що складається з чотирьох сіл, одне біля одного, з яких лише друге власне шведське. Я жив кілька разів у цій колонії, тим паче, що мешканці його усі майже рибалки, як люди, котрі принесли з далекої півночі любов до цього промисла. Клостердорф невеличке село і не відрізняється будовою будинків, бо живе народ небагатий. Хоча й працелюбний. Взагалі усі ці колонії, про які, уникаючи одноманітності, я не буду говорити зосібна, далеко не у тому квітучому становищі, у якому знаходяться менонітські колонії хортицького округу. Причини я не знаю, і наскільки міг помітити, вважаю, головну тут роль грає слабкіша продуктивність грунту. Опишу переважно так звану Старо-Шведську колонію. Шведи взагалі народ добрий; у кожного колоніста бачите ви прагнення до освіти. Коли я обжився між ними і звів знайомства, одного разу отримую від них прохання. Тут треба сказати, до речі, що мешканці багатьох сіл, вважаючи мене важливою особою, удавались часто до мене зі своїми потребами. Іноді дійсно стрічаються потреби кричущі, та я за своїм положенням не маю ніякого права та, нарешті, ніяких засобів задовольнити бажання простодушних добряків. З прохання, яке, звичайно, я прочитав, видно, що вони просять виклопотати їм шведського учителя. Бідняки усе ж бажають зберегти свою народність. Німці, яких три села, намагаються усіма силами їх понімечити, але шведи не піддаються. Дарма обер-шульц з німців намагається переконати їх вчитися по-німецьки, шведи стоять за свою народність. Вони вчаться по-російськи, чимало говорять і по-німецьки, та за найменшої можливості наймають хоч якого-небудь заїжджого шведа. Сусідній пастор німець служить їм обідню,однак у них духовні книги шведські і між собою мешканці інакше не говорять як по-шведськи. Вони тієї думки, вельми проте справедливої, що проживаючи у Росії, пристойніше знати російську мову, ніж німецьку, а якщо дехто знає останню, то єдино задля полегшення зносин з сусідами. Шведи ходять у так званому міщанському костюмі - в чуйках або довгополих сюртуках, а жінки взагалі в ситцевих платтях найпростішого крою. Останні виконують усю чоловічу роботу, дівчата ж їздять верхи по-чоловічому, вміло керуючи кіньми.

Шведи, як я сказав вже, усі рибалки, але промислом цим займаються не вільно, а платять в окружний приказ відкупну суму. Робится це наступним чином: хазяї, яких 30 чоловік, вибирають з оточення одного довіреного й доручають йому заключити контракт з окружним приказом. В обов'язки цього колоніста входить також збір з громади грошей після закінчення кожної третини. Останнім часом контракт заключений на двадцять років з 1853 до 1865, з платою на рік по 251 руб. 20 коп. сріблом. Рибальська громада ділиться на дві артілі, з яких кожна має свій власний невід (ньотгод) і "дуб". Понад те у кожного рибалки є власні сітки (неті) до 60 сажень, штук 20 вентерей (рисья) та невеликий човен (бодень). Колоніст, що не приймає участі в артелях, може ловити лише задля власного вжитку, але не для продажу, вживаючи снаряд не більше 10 саженів. Артелі поділяють вилов порівну і кожен продає свою частину у Бериславі та Каховці, але інколи, не переходячи до розподілу, продають рибу гуртом заїжджим прасолам і діляться грошима. Це буває восени, взимку та ранньої весни, поки риба ловится ще в малій кількості. З прибуттям води, кожна артіль звозить вилов у призначене місце в плавні і кожен хазяїн бере свою частину і солить її з допомогою свого сімейства, складаючи у діжки. Потримавши рибу відомий час у розсолі , її вивішують для в'ялення і тоді вже або продають заїжджим євреям (переважно з західних губерній), або самі розвозять для продажу по ярмарках і базарах. Коли ж води прибуває стільки, що затопляться усі річки й протоки і використання невода робиться неможливим,тоді кожен рибалка ловить рибу сітками й вентерями скільки й коли завгодно без обмежень. Улітку під час польових робіт рибальство майже припиняється, під осінь, тобто з серпня по жовтень, приїжджають чумаки з Полтавської та Київської губерній і наймають у громади рибні лови. Чумаки ж привозять з собою власний невід, а від колоністів користуються лише дубом. Вони рибалять, солять і в'ялять рибу, складають у бочки й вивозять для продажу у свою сторону. Сорти риби тут наступні: осетр (стирія), стерлядь (чечуга), щука (гедді), лящ (браскін), короп (скороп), карась (рювин), і у малій кількості оселедець (силен).

Між шведами стрічається доволі мисливців, які переважно ведуть війну з вовками, але стріляють також і дичину, що водиться тут у достатку. Над Дніпром на початку колонії також є городище, по каналам і розкопаним валам якого валяється безліч каміння, є одна скеля, про яку розповідають легенду: наче ще вельми недавно на один плескатий чорний камінь вилізла величезна зміюка, яка хапала ягнят. Змія ця мала надзвичайно страшезний вигляд і була жахом мешканців. Ніхто однак не бачив її власними очима.

Особливих обрядів і звичаїв я не помітив, можливо тому, що не було випадку, але наскільки можу гадати, шведи народ добрий і поміж сусідами у них царює добродушна патріархальність. Колоністи надзвичайно скромні, так що я ні разу не чув жодної сварки. Крадіж тут не відома. Пам'ятаю, їздив я якось до Блажкова з хлопчиком з Клостердорфа і брав з собою англійську висувну вудку. Провідник мій спокусився гарною, як на його думку, палицею й викрав її без церемонії. Коли, повернувшись, я огледівся, що немає вудки і сказав про це своєму хазяїну шведу, він прийшов у такий жах, наче стався найстрашніший злочин. За годину уся колонія знала про зникнення вудки, і хазяїн мій урочисто відбув до Клостердорфа витребувати річ свого постояльця. Німецька колонія збентежилась у свою чергу й до мене прийшла депутація просити вибачення. Взагалі це була така неприємна сцена, що аби я передбачив її, то охоче залишив би вудку, хоча знаряддя це улітку для мене майже необхідне. Багато мені коштувало труда умовити місцеві власті не карати хлопчика, але найбільш усього я мав труднощі зі шведами, які засмутилися, що крадій осоромив увесь округ. Чесність у цього народа вражаюча, так що у цьому відношенні шведи відрізняються від сусідніх німецьких колоністів. Відома дороговизна їстівних припасів у Херсонській (одній з хлібородних) губерній. Мене кожен день чекало мати справу зі шведами та шведками, купуючи необхідне, і завжди колоністи ці утруднювалися призначити ціну, у тому переконанні, що хоча в Бериславі й платять за усе дорого, та в колонії річ того не варта.

- Вже краще самі призначте, - говорили мені деякі.

Та я не міг згодитись на подібну пропозицію й тому часто відбувалися найделікатніші сцени. Бувало, за молоко не хотіли взагалі брати гроші і мені треба було переконувати добряків, що я не гість їхній і маю платити за своє продовольство, і що, нарешті, кожен продукт і для них самих коштує грошей.

Шведи більше інших потерпають утисків від відкупа, який повсюди простягає свій могутній вплив. У шведів у звичаї варити хлібний квас, доволі приємного смаку і кольором схожий на пиво. Кожен колоніст, що перш інших приготував цей напій, охоче виділяє його сусіду, маючи з цього свою користь. Навесні цього року хазяїн мій зварив бочку квасу й поставив її у кригу. Відкупник присіпався, що це пиво, запечатав бочку і два тижні, котрі прожив я в колонії й околицях, ще не було дозволу, та й хазяїн мій боявся попасти під відповідальність на тій підставі, що відкуп сильний. А справа здається надто простою: пиво завжди можна відрізнити від квасу. Чесний швед був обурений вчинком відкупника і просив мого сприяння, але до чого послужило б клопотання людини не чиновної й навіть не службовця. Я радив йому звернутися до свого начальства, але для цього треба далеко їхати в робочу пору.

В шведській колонії доволі садів. Особливо на старій вулиці, яку, проте, тепер розширюють і я не знаю чи вціліють чудові плодові дерева. Уклад господарства, упряж, візки та ін. землеробські знаряддя - усе тут німецьке. У хатинах по можливості дотримуються охайності. Живуть колоністи порядно. Двічі у день варять тривну їжу, в якій головну роль грає риба, - але я не помітив вживання кави. Проте, у деяких є самовари. Масло виготовляють дуже добре. І печуть смачні хліби. Шведи люблять погомоніти й більш-менш розвинуті, наскільки розвиток можливий у побуті грамотного селянина. Є з них вмілі ремісники, особливо ковалі й теслі, що займаються виробами фургонів: фургон шведської роботи ціниться так само як кичкасівський й варто віддати справедливість - екіпажи ці робляться міцно й сумлінно.

Мені надзвичайно подобалась простота правил цього народу. І я у шведську колонію їхав завжди з великим задоволенням, упевнений наперед у найщирішому прийомі. Шведи весело рушали зі мною на полювання й на рибалку і не було скільки-небудь примітного місця, куди б мене не водили й не розповідали усього, що на їх думку могло бути цікавим.

Наступні дві колонії: Мільгаузендорф та Шлангендорф нічим не різняться від Клостердорфа, з тією відмінністю, що остання католицька, а перші дві лютеранські. Назва Шлангендорф пішла, кажуть, від того, що під час первісного поселення колоністів на тому місці водилося безліч змій. Подвір'я збудовані порядно, біля кожного будинку садок, але усього два-три хазяїна живуть подібно хортицьким менонітам. Будови, значною мірою, земляні або кам'яні, бо ліс вже значно тут дорогий, тоді як у колоніях Хортицького округа усі будинки з пречудового соснового лісу...

А.Афанасьев-Чужбинский. Поездка в Южную Россию. Ч.І. - С.П., 1863.

Князь Трубецький. Історія одного господарства

Кілька років тому відома своїми краєзнавчими пошуками та невтомною енергією мешканка с. Козацького Раїса Федорівна Романова зав'язала стосунки з нащадками Князя Трубецького, які живуть нині у Франції. Невдовзі брати Трубецькі побували на землях, якими колись володіла їхня родина. Вони й передали Р.Ф.Романовій матеріали, уривок з яких публікується.

Князь Трубецький

Історія одного господарства

У 80-х роках 18 ст. прадід мій, генерал-ад'ютант Государя Олександра Павловича граф Василь Васильович Орлов-Денисов, проходячи з козаками з Криму на північ, зупинився на ночівлю на березі Дніпра у 70 верствах північніше Херсона. Заїхавши до сусідської поміщиці графині Браницької, у село Кам'янку, провів вечір, посперечався з нею, на парі виграв цей її маєток з прилеглою до неї землею, у кількості 18 000 десятин. Місцевість була дика, ковиловий степ, широкий Дніпро та заливні луки, які звуть там плавнями. Населення було рідким, землі не оброблялись, лише невеликі отари тонкорунних овець та табуни напівдиких коней паслися у цих степах. Природа ж була чудовою: рівний мов стіл чорнозем степів з 6,5% гумусу, Дніпро двоверстової ширини та розкішні трави у аршин висоти на плавнях. Місце це сподобалось прадіду і він велів побудувати на гірському березі Дніпра дім - копію Московського Рум'янцевського музею з місцевого каменю, збудував казарму, конюшню та господарські будівлі і, накінець, переселив з Рязанської губернії - другого свого маєтку "Борки" - селян. Переселяючи селян у "далеку губернію", він наказав відібрати елемент найбільш дурний, норовливий та лінивий в кару за усі ці недоліки. Ці властивості перейшли у спадщину і нам - нащадкам прадіда. Відсутність же церкви у Козацькому також сприяло огрубленню їх вдачі та моралі. Назвав він вигране помістя "Козацьке" у пам'ять своєї щасливої ночівлі. Ніхто - ні прадід, ані спадкоємці його ніколи не їздили у Козацьке - дуже далеко воно було від Росії. Треба було місяць їхати на перекладних, щоб туди доїхати. Бабця моя, графиня Любов Василівна, одержала Козацьке у придане. Але й вона ніколи не була у цьому селищі. Управляли маєтком прикажчики, в основному це були німці-колоністи.

Батько мій після смерті бабусі і нового весілля діда Миколи Петровича виховувався його тіткою графинею Софією Василівною Толстою. Це була жінка-господарниця, зі здоровим глуздом. Вона посилала батька по своїм маєткам і я пам'ятаю його розповідь, що перша подорож до Козацького була одноманітно-монотонною. Батько мій не застав ні будинку, ні маєтку, збудованих дідом. Вітер зніс дах у Дніпро, а речі поступово розікрали управителі, і коли він прийняв в управління маєток, то з обстановки палацу ледь набралось добра на 200 рублів, за які продав батько мій жиду-шинкарю старий хлам зі старого будинку. Але стіни стояли, у них звивали гнізда сови, і крім моторошного почуття смерті й старості нічого не викликали, не дивлячись на чудові колони старого часу. Батько мій звелів знести з лиця землі рештки старої нежилої величі, залишивши лише підвальний поверх, у якому згодом жила 21 сім'я службовців і який, після японської війни, робочі прозвали Порт-Артуром. На новому місці він збудував дім великий, у 30 кімнат, але не палац, просто гарний будинок з усіма зручностями, необхідними для культурного життя. Ставши зовсім літнім, мій батько займався маєтками. Треба сказати, що він любив простір степу, повітря, родючисть цих степів. Енергії та сил у нього було дуже багато, і коли він від'їздив з центру Росії від громадських справ, він відпочивав, повністю віддаючись благодаті природи, чарівності південного сонця, сили, соковитості і багатству цього півдня.

Незмінним помічником і другом його був син старого управляючого - Адольф Якович Шмідт, і вони удвох обдумували і робили велике Козацьке господарство. Усе ж тоді - у 80-х роках 19 ст. дороги були погані і на Козацьке бабуся Толстая дивилася як на місце дике. Коли моя мати виходила заміж, бабуся говорила: " Ну, ти ніколи у Козацьке їздити не будеш, там живуть башибузуки". Невдовзі батько купив у сусіда, що розорився від широкого життя, сусідські ділянки у 8000 десятин. Будівлі росли як гриби. Ніколи не забуду того, як будували виноробню і підвали - велике приміщення, яке вміщало 180000 відер вина.

Дев'яності роки 19 ст. йшли у створення канви, так би мовити, Козацького господарства. Йшла будівля економії, хуторів і колодців, розгортався посів, хоч найпримітивний - трипілля (озиме, ярове і переліг). Збільшувався чисельно інвентар. Створювалися виноградники - до цього у нашій місцевості ніколи виноробством не займалися. Батько, під впливом відомого винороба князя Льва Сергійовича Голіцина, захопився цією думкою. Вони з Голіциним найняли катер і довго обстежували течію Дніпра, заїжджали до усіх надбережних поміщиків і, накінець, вирішили закласти у Козацькому великий виноградник, дивлячись на чудовий ріст виноградних лоз там, де інколи садовили їх поміщики для власного вжитку. Голіцин, обстеживши грунт, знаючи примірну кількість випалих дощів, враховуючи благодійний для посадки виноградників схил берегу Дніпра, запевнив батька мого відразу посадити 200 десятин виноградників виключно вищих столових вин Рислінга і Каберне (вирішено було до 1 млн. чубуків на рік роздавати через земство селянам). Голіцин, упевнений у прибутковості виноградарства, говорив, що треба розвивати серед селян такі галузі господарства, які увесь рік давали б їм роботу у себе вдома і дали можливість не йти у мисливський промисел.

Батько часто говорив: " Я ось канву створив, а тобі розшивати прийдеться". Батько возив мене з 13 років по степах з собою і любов його до господарства, до родючості і благодаті Російських степів захопила й мене. Мене усе цікавило і хотілося й свою ініціативу проявити у Козацькому, збільшити і покращити господарство.

Основні галузі господарства до початку ХХ століття.

Уважно приглядався я до усіх його сторін, до хліборобства, до виноградарства і вівчарства, котрі були основними його галузями. Коли я став свідомо, під впливом батька, входити в активну роботу у Козацькому, - воно вже являло собою площу в 26 000 десятин, з них 5 000 десятин було плавнями з озерами та річками і заливними ланами. 21 000 дес. степів, з них 20% було боліт, кам'яних та інших непридатних земель. Реманент Козацького був простий. Плуги, в основному, були 2-х і 3-х лемішні, борони дерев'яні, невелика кількість кінних грабель і 2-3 12-тисильних молотарок. Хліб в'язали руками, а косили його селяни не косами, а кінними косилками, які у нас називали трав'янками. Живий реманент складався з 250 пар сірих українських волів, котрих на п'ятому році роботи продавали на м'ясо. Худоба ця важила у момент продажу у середньому 37 пудів, працювала ця худоба повільно: дві пари биків могли за день зорати на більше 3/4 десятин дволемішним плугом на три вершки глибиною. Ця жива сила була вигідніша механічного плуга-трактора.

Сівбу проводили кіньми і розкидними сіялками. Сіяли 8 пудів на десятину. Коні були низькорослі, сухі, верхового типу і зовсім безпородні, але міцні й витривалі. Робітники поділялися на дві категорії: одні - місцеві селяни. Вони виїздили на покос у плавні і на степ, вони ж косили наш хліб і звозили зерно від молотарки до комори. Головним же робочим елементом були вихідці з Полтавщини та Катеринославщини, які до Миколиного дня (6 травня) сходились у кількості 20-25 тис. чоловік у найближче містечко Каховка і наймалися на польові роботи на термін з 6-го травня до Покрови (1жовтня). Чоловіки за 55-60 руб., а дівчата за 35-45 руб., за ці 5 місяців на хазяйських харчах. Народ цей був флегматичний. Вони лежали на сонячній галявині у Каховці, сховавши від сонця обличчя широким солом'яним капелюхом, і на підошві їх чобіт ви читали крейдою написане "65 в срок". Їх запитували почім наймаються. Відповіді не було, лише повільно піднімалася нога. У степу вони працювали ліниво і так само повільно як воли, якими вони правили. Вони й воли складали одне ціле. Начебто це сонце малоросійське, ця одноманітна степна порода, загальна сплячка і плодючисть степу виховали цю повільність і лінь. Після заходу сонця, пропрацювавши увесь день і повечерявши, майже усю ніч йшли пісні та гуляння, і інколи за годину до ранкової зорі ці люди лягали спати у соломі і засипали до початку нової роботи.

Травосіяння в Козацькому не було. В степу косили цілинні трави і тонконіг. Трави ці, правда, рідко що давали від 70 до 100 пуд. з десятини, ми дуже цінували. В них було багато білкових речовин. Зовсім не водянисті, вони являли собою ідеальний корм і волам за шість тижнів до орання і коням до посіву давали вони сіно. Крім того, використовували і пирій. Накінець, на плавнях косили сіно інколи три рази на рік, але це сіно було водянисте і далеко не поживне. На цьому сіні зимували вівці та рогата худоба.

Економічними засобами орали 3 000 десятин з 21000 десятин, а 11 000 дес. здавали в оренду селянам, частину за гроші по 8 рублів за десятину, а частину за половину врожая. Середній економічний врожай був 40 пудів з десятини. На тій землі лишалось, ходило 18 000 овець і 600-700 штук рогатої худоби. Селяни орали ще гірше і збирали 25 пудів з десятини. Сіяли вони зовсім примітивно. Інструментом у них слугував так званий "букар". Це маленька сіялка, прикріплена на чотирьохлемішному плузі. Ні сівообміну, ні пару, нічого не застосовувалось. Але й результат нашого засіву був катастрофічний - 40 пудів з десятини. Треба сказати, що загальні економічні умови нашого ринку до кінця 19-го століття давали в економічних господарствах перевагу вівчарству перед хліборобством. Землі коштували дешево, хліб також, вовна цінувалась дорого і догляд за вівцями не потребував великих затрат. Тому вівчарство було в шані і, так би мовити, головною галуззю прибутку степових економій. Хліборобство ж будувалося в основному, на здачі в оренду селянам. До початка 20 ст. умови ці стали різко змінюватися. Ціни на землі і на хліб дуже виросли і вівчарство стало губити своє значення - на нього стали дивитися, як на підсобну галузь господарства, і намагалися експлуатувати ним невигідні для хліборобства землі - балки й кам'янисті місця.

При закладці виноградників батько поставив маленьку метеостанцію. З неї я міг мати дані за декілька років по кількості опадів, періоди вітрів, кількість сонячного проміння і т.п... Повторюю: загальні економічні умови ринку у перших роках 20 ст. вимагали від нас інтенсифікації хліборобства і збільшення розмірів його, але як це зробити? Ось питання, на яке відразу не можна було відповісти, оскільки ніхто не міг дати на нього прямої відповіді. Я поїхав по сусідах, але скрізь те ж трипілля і той само врожай, лише у одного поміщика Ф.Е.Фальц-Фейна (Асканія-Нова) я взнав, що є у Херсоні агроном Зинов'єв, котрий робить якісь цікаві досліди шестипільного господарства, і що буцімто у дядька мого князя Павла Петровича Трубецького, у Подільській губернії, є дослідницьке поле і такий собі Бичихін надто цікавий у питаннях хліборобства. Я терміново виїхав до Херсона і знайшов Зинов'єва. Він показав мені свої дослідницькі поля. Те, що я побачив, вразило мене. Зовсім інші хліба, іший ріст, інша - міцна зелень - усе інше. Після довгих розмов він знову назвав мені Трубецького і проф. Бичихіна, котрі, як він сказав, підказали йому так сіяти, такі-то насіння, як глибоко сіяти, тоді-то орати і не глибше стількох-то вершків (3,5), тому, що по їх і його спостереженням вологість у нас у середньому лише 225 мм у рік і грунт глибше 3,5 вершків неродючий. Від нього я й написав Бичихіну й Трубецькому з проханням Бичихіна відпустити, хоча б на тиждень, до нас у Козацьке.

Бичихін привіз з собою ним складені брошури і дані про врожайність Херсонського та Донського дослідних полів за 18 років, різних хлібів, з різними термінами посіву, глибини оранки і посіву, з різними типами чорних парів, - осіннього та весняного. Уважно і вдумливо перечитуючи голі цифри я дійшов висновку, що сівозмінна глибина оранки і посіву, термін посіву і орання, і сорти насіння Зинов'євим були, в загальних рисах, вироблені вірно. Я пам'ятаю, що з цього питання було проведено низку нарад, на яких був присутнім і мій батько. Зинов'єв запропонував 6-пільну сівозміну: 1-е поле- чорний пар у 3,5 вершки завглибшки. 2-е поле - озима пшениця рядовим посівом - 5 пуд. на десятину (замість 8) з глибиною посіву на 1 вершок. 3-е - ячмінь. 4-е - просапне: кукурудза або просапне просо, 5-е - жито і 6-е - половина поля ячменю, половина поля - овес, 7-е поле Бичихін і Зинов'єв запропонували засіяти люцерною, аби збільшити запас доброякісного сіна. Засівати озимі хліба вони запропонували у серпні і закінчувати у половині вересня. Усе було прийнято, лише зважаючи на відсутність достатньої кількості робочих рук, на 4-му полі вирішили сіяти велику частину просом, небагато кукурудзи і баштан. Пари розбили на два періоди - осінній та весняний, оскільки ціле поле обробити навесні ми були не в змозі. Батько мій дозволив північну дільницю Козацького (1 500 дес.) віддати під сівозміну.

Я сам слідкував за виконанням цього плану. Яким же було моє щастя, коли врожай другого ж року був на 50% вищий північної дільниці Козацького. Батько дозволив мені збільшити і покращити реманент. Були закуплені 2-лемішні плуги Сака, зроблені у майстернях залізні борони, куплені планети для парів, дискові борони для люцерни, сніпов'язалки і граблі. Купили ми жеребців-плідників для покращення робочих коней. У цьому питанні було багато сумнівів - на якому типі коней зупинитися. Я поїхав тоді у Лейпциг на с/г виставку і там вирішив зупинитися на типі Клейдесдаля, пристосованого для клімату Східної Прусії. Я вибрав жеребця не дуже великого на зріст і пустив на своїх низькорослих, сухих кобил - вийшов чудовий артилерійського типу кінь, якого ми потім і дотримувались. Худобу покращити було важче і, скажу - нераціонально шляхом створення свого великого стада. Робочий віл, якого ми купували у 3-річному віці на ярмарках, був непоганим. Купувати Шортгорнів, як це робили сусіди Фальц-Фейни, і створювати важку м'ясо-молочну худобу, було невигідно. За обліком вартості сірого українського стада корів, різниця ваги україно-шортгорнської робочої худоби не компенсувала вартості утримання великого стада корів. На Дону у нас були інші степові помістя, де худоба робоча була калмицько-червона. Ми на Дону почали купувати для херсонських помість цю робочу худобу.

Степ був розбитий на десять десятинних клітки, між якими було залишено межі 3-аршинної ширини. Я купив невеликий автомобіль, що дав мені змогу щодня об'їжджати увесь степ і слідкувати за виконанням програми. Були організовані невеличкі майстерні для ремонту реманенту прямо у степу. Чотири роки тривали на нашому полі досліди і результати були блискучими. Була остаточно запроваджена шестипільна сівозміна з сьомим полем-травою. Люцерну ми сіяли разом з еспарцетом. Люцерна пускає коріння углибину, а еспарцет стелить коріння по поверхні землі і обидві трави допомагають рости одна одній. Люцерна давала 2-3 укоси і з десятини збиралося до 250 пудів. Одночасно Фальц-Фейн, у якого я був, наштовхнув мене на думку як покращити наші цілинні смуги. Він шляхом спостережень встановив, що на цілині ростуть такі трави, що приймаються виключно на цій недоторканній твердій землі. Він запропонував мені узяти зі скошеної цілинної ділянки копну сіна і волочити її волами по степу. Дійсно, степні трави і квіти засіяли дослідну ділянку, яка згодом зазеленіла рівною густою ковдрою.

Бериславщина 100 років тому

Берислав: заштатне місто Херсонського повіту. Дворів 1 542, мешканців 13 167 (6 729 чоловіків, 6 438 жінок). Парафій православних 3, Церков православних 4, єврейська синагога та два молитовних будинки.

Міське поліційне управління. Штат поліції: пристав, урядник і дванадцять городових. Міська управа. Міської землі 3 390 десятин: садибної 700 дес., орної 828 дес., пасовища 881 дес., плавень 633 дес., незручної 348 дес. Бюджет міста у 1894 р.: прибутків 27,6 тис. руб., видатків 27,4 тис. руб. Пожежна команда: 9 робітників, 10 коней, 3 машини; на утримання відпущено містом у 1894 р. 2,6 тис. руб. Міщанська управа. Сирітський суд. Камери: міського судді, судового слідчого та земельного начальника 10 дільниці Херсонського повіту. Земська лікарня; міський лікар; вільнопрактикуючих - 2. Пунктовий ветеринарний лікар. Вільна аптека. Аптекарських магазинів - 3. Міська скотобійня.

Морехідний клас (16 хлопців). Міське чоловіче 2-класне училище (194 хлоп.) Міське жіноче народне училище (142 дівч.) Міське чоловіче народне училище (52 хлоп.) Шкіл грамотності - 4 (108 хлоп., 25 дівч.). Приватних училищ - 2 (26 хлоп., 4 дівч.). Друкарня. Громадська бібліотека. Фотографія. Поштовно-телеграфна контора і при ній ощадна каса. Станція телеграфу англо-індійської лінії. Агенство російського товариства пароплавства і торгівлі та пароплавна пристань: сполучення до Херсона й угору до Нікополя. Земський понтонний міст через Дніпро до Каховки. Казенна і земська кінно-поштова станції. Контора омнібусів: сполучення з Херсоном. Номерів для приїжджих - 8. Заїжджих дворів - 3. Агенств транспортних контор - 2. Агенств страхових товариств - 3. Контора нотаря.

Рибний завод (річне виробництво на 1,5 тис. руб), заклад штучних мінеральних вод (0,7 тис.руб.), прянично-цукеркових закладів - 2 (0,6 тис. руб.), паровий млин (4,8 тис. руб.), кінний млин (4,0 тис. руб.), шеретовка (1,0 тис. руб.), вітряних млинів - 58 (5,6 тис. руб.), цегельний завод (2,0 тис. руб.), вапняна піч (2,2 тис. руб.), столярних майстерень - 7 (3,0 тис. руб.), бондарних - 2 (2,5 тис. руб.), колісних - 6 (4,4 тис. руб.), кузень - 14 (5,0 тис. руб.).

Складів: лісних - 6, землеробських знарядь - 3, лантухів - 1, хлібних комор - 28. Крамниць - 118: мануфактурних - 9, галантерейних - 10, бакалійних - 52, різних харчових продуктів - 26, інших товарів - 21. Оптових складів вина та спирту - 4, винних погребів - 5, пивних крамниць - 4, винних крамниць - 2, трактирів - 10, ренсков. погребів - 14, чайна, ресторація. Базарних майданів - 2, базари щоденно.

Козацька волость

Бургунка село: дворів - 47, мешканців - 263 (140 чол, 123 жін.), земська школа (20 хлоп., 12 дів.), крамниць дві.

Журавського хутір: дворів 1, мешканців - 9 (5 чол., 4 жін.), біля с. Миколаївка.

Козацьке сільце: дворів 109, мешканців - 591 (298 чол., 293 жін.); волосна управа, земська школа (42 х., 30 д.), казенна кінно-поштова станція, риб.завод, добування вапняку, крамниця, винна крамниця.

Козацька економія: (князя Трубецького), дворів 3, мешканців 218 (183 ч., 35 ж.), біля с. Козацьке.

Миколаївка село: (Журавського), дворів 39, мешканців 244 (120 ч., 122 ж.), рибзавод.

Миколаївська економія (Журавського), дворів 1, мешканців 48 (23 ч., 25 ж.), біля села Миколаївка.

Ольгівка село: (Дядькова), дворів 65, мешканців 225 (105ч., 120 ж.), рибзавод, крамниця.

Ольгівська: казенна і земська кінно-поштова станція: дворів 1, мешканців 17 (8 ч., 9ж.).

Ольгівська економія:: (Писарева), дворів 1, мешканців 24 (15ч., 9 ж.), біля села Ольгівка.

Одрадо-Кам'янка: село: дворів 95, мешканців 645 (311 ч., 334 ж.), церковно-парафіяльна школа (20х., 10 д.), рибзавод, винна крамниця.

Писарєва хутір: дворів 1, мешканців 11(6ч., 5 ж.), біля с.Ольгівка.

Соколи хутір-1: криниці, дворів 3, мешканців 17 (10 ч., 7 ж.).

Трубецького хутір-1: дворів 3, мешканців 24 (11 чол., 13 ж.), біля с. Бургунка.

Трубецького хутір-2: дворів 1, мешканців 4 (2 ч., 2 ж.), біля с. О.Кам'янка.

Трубецького економія: дворів 1, мешканців 28 (16 ч., 12 ж.), біля с. Бургунка.

Качкарівська волость

Агаркова економія: дворів 1, мешканців 11 (7ч., 4 ж.), біля с. Мелове.

Безіменний хутір: дворів 1, мешканців 9 (7ч., 2 ж.). біля Григорієво-Бізюкового монастиря.

Григорієво-Бізюків чоловічий монастир: дворів 1, мешканців 145 (130 ч., 15 ж.), 4 православних церкви, церковно-парафіяльна школа, учнів 21 (10ч., 11ж.).

Григор'ївка хутір: (Зільберга), казенна і земська кінно-поштова станція, дворів 1, мешканців 17 (13 ч., 4 ж.), за 6 верств від Григорієво-Бізюкового монастиря.

Качкарівка село: дворів 362, мешканців 2 896 (1 545 ч., 1 351 ж.); волосне правління, православна церква, єврейський молитовний будинок, земська однокласна школа, учнів 152 (119 х., 33 д.), церковно-парафіяльна школа, учнів 41 (36 х., 5д.), пароплавна пристань, земська поштова станція, земська лікарня, лікар і фельдшер, позичково-ощадна каса, 2 ярмарки, 50 базарних днів, 3 хлібних комори, лісний склад, 11 крамниць, корчма.

Комарівська економія: (Кумарівська)1 двір, мешканців 7 (4 ч., 3 ж.), корчма, біля с. Качкарівка.

Мелове село: дворів 70, мешканців 394 (210 ч., 184 ж.), православна церква, земська однокласна школа (30 х., 12 д.), рибзавод, крамниця.

Меловська казенна кінно-поштова станція: дворів 1, мешканців 7 (6 ч., 1 ж.).

Полуденних хутір: дворів 2, мешканців 16 (8 ч., 8 ж.), біля Григорієво-Бізюкового монастиря.

Рогулеві хутори: дворів 12, мешканців 70 (30 ч., 40 ж.), біля Григорієво-Бізюкового монастиря.

Саблуківка село: дворів 57, мешканців 373 (190 ч., 183 ж.), крамниця.

Сільверсвана (Саблуківська) економія: дворів 1, мешканців 76 ( 57 ч., 19 ж.), лісний склад, біля с. Саблуківка.

Старий хутір: дворів 1, мешканців 5 (2 ч.,3 ж.), біля с. Саблуківка.

Блажкова (Ново-Кам'янська) економія: дворів 3, мешканців 20 (11 ч., 9 ж.), при затоці Дніпра і балки Кам'янки.

Старо-Шведська волость

Дрімайлівка село: дворів 28, мешканців 171 (93 ч., 78 ж.), біля німецької колонії Шлангендорф.

Клостердорф (Костирка): німецька колонія, дворів 68, мешканців 602 (305 ч., 297 ж.), римо-католицька церква, сільська школа Міністерства Народної освіти, учнів 80 (50 х., 30 д.).

Мюльгаузендорф (Мюльгаузен): німецька колонія, дворів 75, мешканців 491 (224 ч., 267 ж.), сільська школа, учнів 49 (22 х., 27 д.), 2 крамниці.

Старо-Шведське (Альт-Шведендорф): німецька колонія, дворів 84, мешканців 604 (301 ч., 303 ж.), волосне правління, євангельсько-лютеранська церква, сільська школа Міністерства Народної Освіти , учнів 91 (53 х., 38 д.), сирітська ощадна каса, 2 крамниці.

Шлангендорф (Гадюче): німецька колонія, дворів 60, мешканців 442 (213 ч., 229 ж.), євангельсько-лютеранська церква, сільська школа Міністерства Народної Освіти, учнів 143 (97 х., 46 д.), паровий млин з виробництвом біля 1,5 тис. руб., крамниця.

Тягинська волость

Волохіна В.І. (Тягинська) економія: дворів 1. Мешканців 37 (32 ч., 5 ж.), біля с.Тягинка.

Волохіна І.І. (Тягинська) економія: дворів 12, мешканців 27 (14 ч., 13 ж.), біля с.Тягинка.

Дем'яненка хутір: дворів 1, мешканців - 3, (1 ч., 2 ж.), біля с. Тягинка.

Дем'яненка економія: дворів 1, мешканців 7 (3 ч., 4 ж.), біля с. Тягинка

Червоно-Бургунський (на землі Ульянової) хутір: дворів 9, мешканців 62 (29 ч., 33 ж.), біля с. Червоний Бургун.

Червоний Бургун село: дворів 46, мешканців 221 (113 ч., 108 ж.), пароплавна пристань, видобування вапняку.

Медведя хутір: дворів 1, мешканців 8 (5 ч., 3 ж.), біля єврейської колонії Львової.

Спиридонівка хутір: дворів 1, мешканців 30 (15 ч., 15 ж.), біля с.Тягинка.

Тягинка село: дворів 228, мешканців 1 826 (954 ч., 872 ж.), волосне правління, православна церква, 2 школи: церковно-парафіяльна і земська, учнів 158 (125 х., 33 д.), амбулаторія, лікар і фельдшер, поштове відділення, казенна кінно-поштова станція, земська поштова станція, рибзавод, хлібна комора, 7 крамниць, корчма.

Ульянової (Червоно-Бургунська) економія: дворів 1, мешканців 19 (12 ч., 7 ж.), біля с.Червоний Бургун.

Казенні єврейські колонії

Львова: в межах Тягинської волості, у віданні пристава Бериславської дільниці і земського начальника 10 дільниці. Дворів 136, мешканців 1.560 (801 ч., 759 ж.), єврейська синагога і молитовний будинок. Школа Міністерства Народної Освіти (60 х., 50 д.), лазня, лісний склад, крамниць 11, корчма.

Ново-Берислав: (Новий Берислав) в межах Старо-Шведської волості, у віданні пристава Бериславської дільниці і земського начальника 10 дільниці. При протоці Дніпра р.Космасі. Дворів 61, мешканців 602 (316 ч., 286 ж.), Сільський приказ. Єврейська синагога. Школа.

(З книги: Список населенных мест Херсонской губернии и статистические данные о каждом поселении. Херсон. - Тип. Губ. Правл. - 1896.)

Сергій Гейко

Бериславська морехідка

Навряд чи широкому загалу теперішніх бериславців відомо, що у кінці ХІХ - на поч. ХХ ст. у місті діяло морехідне училище. Документи, які збереглися у Державному архіві Херсонської області та Російському державному історичному архіві, дозволяють певною мірою прослідкувати діяльність цієї установи.

Морехідний клас нижчого І-го розряду був відкритий у Бериславі 17 вересня 1873 р. Подібних навчальних закладів у величезній Російській імперії на той час було вельми мало: на 1883 р. - усього 32, на 1896 р. - 45, з них в Україні - 10, зокрема на Херсонщині - 3 (Херсон, Гола Пристань, Берислав). Потреба у таких училищах диктувалася швидким економічним розвитком імперії після відомих реформ 60-х років ХІХ ст. Відбудова військового та торгівельного флотів на Чорному морі після невдалої Кримської (Східної) війни 1853-1856 рр. стала нагальною потребою молодої російської буржуазії. Цим опікувалось як Міністерство торгівлі та промисловості, так і створене судновласниками Імператорське товариство сприяння російському торговельному мореплавству. Для успіху поставленої мети потребувалися кадри. Отож, Берислав для заснування морехідного класу було обрано не випадково. Адже, як зазначалось в одному з пізніших офіційних звітів:

"В м. Бериславі, що розташований біля великої судноплавної річки, значна частина місцевого населення здавна займається морехідним промислом: одні володіють вітрильними морськими й річковими суднами і займаються перевезенням вантажів між Дніпровськими, Бузькими й Чорноморськими портами; інші знаходять собі заробіток, займаючись службою на вітрильних і парових суднах та баржах на різних посадах. У зимовий час, коли припиняється навігація, місцеві судноплавці відвідують морехідний клас, де навчаються за програмою на звання штурмана каботажного плавання і, витримавши потім в Урядовій комісії належні іспити, отримують судноводійське звання".

В училищі діяли два класи, які готували фахівців - штурманів каботажного плавання та шкіперів каботажного плавання. З документів відома загальна кількість учнів у класах:

1876-77 навч.рік - 24

1877-78 навч.рік - 20

1878-79 навч.рік - 17

1879-80 навч.рік - 25

1880-81 навч.рік - 34

1881-82 навч.рік - 34

Далеко не усі учні закінчували навчання, оскільки офіційний звіт повідомляє, що до 1902 р. отримали судноводійське звання лише 120 чол. Зробити це було не просто, адже для отримання свідоцтва на звання штурмана торгових суден необхідно було здати іспити з російської мови, аритметики, геометрії, плоскої тригонометрії, географії, навігації і морської практики, а на звання шкіпера - з математики, навігації, астрономії, знання оснащення вітрильних кораблів і управління ними, листоводійства і рахівництва, географії, іноземної мови. Що це були важкі іспити, говорять хоча б вимоги з математики:

а) повне знання аритметики;

б) геометрія;

в) плоска та сферична тригонометрія й використання логаритмів.

Крім того, випускники мали пройти курс практичного плавання. Так, "мореплавство у 1907 році учні здійснювали на вітрильних судах по Чорному і Азовському морях, виконували обов'язки матросів, отримуючи за працю від 8 до 16 руб. місячної платні і продовольство".

Зберігся список учнів морехідного класу на 1881-1882 навч. рік. Його дані доволі пізнавальні: дворяни Адам Черкаський, Костянтин Комбурлей, Іван Левуцький, міщани Дмитро Даниленко, Феодосій Запорожець, Євдоким Полещук, Олексій Рогов, Сергій Ведмідь, Кузьма Зубенко, Михайло Акулов, Кирило Смоляренко, Іван Ведмідь, Сильвестр Грек, Никифор Соменко, Микита Чечель, Митрофан Даниленко, Іван Полуденний, Петро Крупка, Петро Самокишин, Марко Письмеченко, Яків Школенко, Ларіон Остапенко, Василь Карабан, Олексій Галич, Пилип Рябінін, Федір Даниленко, ще один Іван Полуденний, Кирило Криволап, Гнат Гречка, Іван Харченко, Людвиг Чемирський, купецькі сини Андрій Шило та Феодосій Лещенко, державний селянин Терентій Бесараб. Двоє - римо-католики, усі інші - православні. Вік учнів від 12 (Криволап) до 32 (Соменко). З них 8 чоловік після здачі іспитів отримали звання шкіпера, а 6 - штурмана каботажного плавання. Троє допущені до іспитів не були з-за недостатньої практики плавання. Дипломи видавалися у присутності Бериславського міського голови та усіх членів міської управи комісією у складі головуючого капітана 1-го рангу П.П.Шмідта (ймовірно - батька відомого лейтенанта, керівника повстання на крейсері "Очаків" у 1905 році.) та членів комісії - учителя місцевого училища Фальмана, учителя морського класу Скібенка, шкіперів Бєляєва і Гречки, судновласників Логвиненка і Грека. Того ж року голова Імператорського товариства сприяння російському торговельному мореплавству князь Долгоруков відзначив, що "у багатьох інших морехідних школах... ще далеко не досягнуто такі визначні результати, як у Бериславському класі". Це дало підстави цьому ж князеві порушити клопотання про збільшення асигнувань для закладу. Фінансова база Бериславського морехідного класу залишала бажати кращого. Державна скарбниця відпускала на його утримання 545 руб. і міська громада - ще 316 руб. 25 коп. На ці кошти, як стверджував попечитель Одеського навчального округу П.Лавровський, не можна ні знайти "учителів тямущих, ні придбати необхідні посібники для успіху справи". Його підтримував і директор народних училищ Херсонської губернії Князєв, зазначивши, що "Берислав, який має корінних мешканців лише 5 000 осіб чоловічої статі і між тим витрачаючи щорічно 2 381 р. 25 к. на народну освіту... не може нічого додати до того, що дає".

Усі разом ці державні мужі звернулися до вищих органів влади з проханням про збільшення державних асигнувань на утримання Бериславського морехідного класу до 1 000 руб. щорічно, мотивуючи це і тим, що даний навчальний заклад отримував найменше державних коштів з усіх 32-х подібних, які були на той час в імперії. Питання це розглядалося у багатьох кабінетах на протязі 19 місяців, про що свідчать численні листи, представлення, реляції, рескрипти, резолюції вищих службовців держави. Думку про збільшення асигнувань Бериславському морехідному класу підтримали Херсонський губернатор, міністр народної освіти, міністр фінансів. Урешті решт рішення приймала Державна Рада Росії, яка й погодилась з позитивним вирішенням питання. А 3 січня 1884 р. сам імператор Олександр ІІІ видав Указ:

"Его Императорское Величество воспоследовавшее мнение в Департаменте Государственной экономии Государственного совета о расходе на содержание Бериславского мореходного класса Высочайше утвердить соизволил и повелел исполнить".

Ще через півтора тижні міністр народної освіти Делянов затвердив штат Бериславського морехідного класу нижчого розряду:

Надходження:

З державної скарбниці - 1 000 руб.

Від Бериславської міської громади - 316 руб. 25 коп.

Видатки:

Платня законоучителю - 150 руб.

Платня учителю (квартира при класу) - 600 руб.

Йому ж за завідування класом - 100 руб.

На навчальні посібники - 125 руб.

Найняття приміщення для класу - 150 руб.

На опалення та освітлення - 73 руб. 25 коп.

На найняття прислуги - 108 руб.

На дрібні витрати - 10 руб.

Плин часу вносив свої корективи. Так, грошові кошти класу у 1901 р., приміром, становили:

Надходження:

Від державної скарбниці - 1 000 руб.

Від Бериславської міської громади - 372 руб. 17 коп.

Залишок з 1900 р. - 40 руб.

Видатки:

Винагорода законоучителю - 12 руб. 50 коп.

Винагорода учителю і завідуючому - 700 руб.

Найняття приміщення для класу - 250 руб.

Опалення - 76 руб.

Найняття прислуги - 96 руб.

Освітлення, водопостачання та інш. госп. витрати - 55 руб. 52 коп.

Навчальні посібники та бібліотека - 20 руб. 15 коп.

Канцелярські витрати - 23 руб.

Друкування звіту про клас за 1900 р. - 9 руб.

За фінансовими та господарськими справами закладу слідкував так званий Комітет морехідного класу. У перші роки ХХ ст. до нього входили судновласники і шкіпери Є.Р.Сулим (голова), О.Л.Рогов. І.І.Медвідь, К.І.Смоляренко, Л.Н.Дергунов. Як бачимо, серед них є прізвища колишніх учнів того ж морехідного класу (хоча Ведмідь трансформувався у Медведя). Можливо, що усі вони свого часу закінчили цей навчальний заклад.

У перший рік ХХ ст. Бериславський морський клас вступав з 24 учнями, які були розподілені на три відділення: молодше - 10 чол., середнє - 8 чол., старше - 6 чол.; з них - 1 лютеранин, інші - православної віри, за походженням - 1 дворянин, 21 - міщанин, 2 - селяни. Двоє не бериславських. Навчання для усіх було безоплатним. "Клас учні відвідували справно. Поведінка учнів у класі і поза класом була вельми задовільною".

Викладачем і завідувачем працював штурман далекого і шкіпер коботажного плавання М.С.Хоминський, законоучителем - з 1901 р. - о.Микола Турчановський, настоятель Воскресенського собору (де зараз Будинок Культури), а міський лікар Когон безплатно викладав анатомію, фізиологію, медицину, гігієну і свої бесіди "супроводжував кресленнями і картинами чарівного ліхтаря". У тому навчальному році на зламі двох століть Бериславський морехідний клас на звання штурмана каботажного плавання закінчили три учні, виявивши задовільні успіхи - Георгій Петрович Макаренко, 25 років, Іван Никифорович Погорілий, 22 років та (як не дивно звучить для наших країв) Адольф-Еміль Гільдебрант, 21 року. Іспити вони склали з аритметики, геометрії, прямолінійної тригонометрії, навігації, лоції, морської практики, такелажних робіт, географії, узаконення про мореплавство та практичних відомостей з медицини і гігієни. Але для здобуття звання ще треба було здати іспити Одеській випробувальній комісії. Лише після цього випускники допускалися до роботи за отриманим фахом.

Попри усе, через кілька років народилася думка про закриття Бериславського морехідного класу та заміну його якимось іншим навчальним закладом. Сьогодні достеменно не відома мотивація цієї пропозиції, та, здається, найімовірніша причина - брак коштів. Адже тогочасний Берислав виділяв на потреби освіти 20% свого бюджету, а, як зазначалося в одному з документів, "у міста, крім боргів, нічого немає". Пропозиція Херсонського губернатора про заміну Бериславського класу іншим училищем обговорювалася у перших числах вересня 1903 р. на засіданнях Бериславської міської думи. Одноголосно було постановлено "просити залишити у нас це, або відповідного розряду нового типу морехідне училище, як єдине фахове училище, що довело на ділі за 30-річне своє існування у Бериславі безсумнівну користь місцевим мореплавцям, багато з яких займають тепер видні посади капітанів на пароплавах". Цієї ж думки дотримувалися і у редакції газети півдня України "Юг": "кілька десятків років це училище приносило суттєву користь, готуючи досвідчених моряків для каботажного плавання... Морський клас - це у нас єдине професійне училище, яке дає багатьом біднякам насущний шматок хліба. Багато молодих людей, що займають тепер посади шкіперів та навіть капітанів, - вихованці нашого морехідного училища. Головна його достойність полягає у його доступності й дешевизні, бо воно що називається під руками: закінчується навігація, вивільнюються матроси від служби і йдуть у морехідний клас: хто починає, хто кінчає, а хто і продовжує далі". Можливо, що питання про ліквідацію класу у Бериславі виникло також з-за підвищення вимог, які ставилися до фахівців у зв'язку з удосконаленням самого пароплавства. У травні 1902 р. Микола ІІ затвердив Положення про морехідні навчальні заклади. Отож, на переобладнання училища необхідні були значні кошти, яких, як видно, не вистачало.

Та, як би там не було, 1 серпня 1905 р., коли ще гриміли останні постріли украй невдалої для Росії війни з Японією, що згубила майже увесь імператорський флот, у Бериславі була відкрита 2-класна морехідна школа. Власником її залишилось Міністерство торгівлі та промисловості. Вочевидь, дещо змінилися функції і призначення закладу - тепер він мав два судноводійні класи - молодший і старший. Різко зменшилась кількість учнів, які вступали до училища, а тих, які закінчували навчання, взагалі було обмаль.

Документи донесли до нас декілька прізвищ учнів у ті роки: Іван Несс, Григорій Школенко, Даміан Школенко, Пилип Соколовський, Михайло Матченко, Іван Виноградов, Ісер Ярошевський, Яків Коробка, Данило Дорошенко, Василь Матвеєнко. По різному навчалися хлопці. Хоча усі "учні виявили хвальну старанність і ретельність до занять, а поведінка учнів була бездоганною", однак Несс через хворобу пропустив 18,5 % занять і іспити на прохання батька складав наступного року, а Виноградов хоча й старався, "та з причини крайньої нерозвинутості"... "не міг досконало засвоїти курс 1 класу і успіхи його зі спеціальних предметів були незадовільними". Прийняття до школи також мало обов'язковою умовою плавальний ценз. Ті, хто закінчив початкову школу, приймався без вступних іспитів. Взагалі, вимоги педради до вступників були жорсткі. Наприклад, у 1910 р. надійшло 11 заяв про вступ, але двоє спізнилися на іспити, а семеро не мали плавального цензу, отож прийняли лише двох. Вочевидь, за кількістю у школі не гналися. Віросповідання, станове походження також нікого не цікавили. Разом училися православні, католики, юдеї, дворяни, міщани, селяни, різночинці, місцеві та приїжджі. Немаєтні звільнялися від плати за навчання. А саме навчання тривало 6 днів на тиждень по 6 уроків щодня. Уроки починалися о 9.00 і йшли по 55-60 хвилин. У звіті за 1907-08 навч. рік говориться, що навчання розпочалося 8 жовтня, закінчилося 24 березня, після цього учні мали пройти плавальну практику. Передбачалося за 120 навчальних днів провести 582 уроки, з яких 5 були пропущені викладачами.

Начальником школи лишився Михайло Софронійович Хоминський, штурман 1 розряду, освіта вища, педагог з грудня 1883 р., у 1911 р. отримав доволі високий у службовій Табелі про ранги чин колезького радника, що відповідало військовому званню полковника в армії і капітана 1 рангу на флоті. Він викладав математику, морехідну астрономію, англійську мову та вів практику з астрономії.

Іншим штатним учителем працював штурман 1 розряду К.М.Булдирєв, якого у жовтні 1909 р. змінив штурман 1 розряду, прапорщик запасу Григорій Іванович Терентьєв, викладач навігації, будови корабля, російської мови та законоведення.

Поза штатом працювали за наймом викладач Закону Божого о. Микола Турчановський та лікар, надвірний радник юдей Пейсах Якович Вишневський, який учив судовій гігієні та наданню першої допомоги. Часом залучався також замість Турчановського інший панотець - Іван Лубинський. Штатні викладачі отримували по 600-1000 руб., наймані - по 220 руб. Варто зазначити, що школа функціонувала й тоді, коли з різних причин у ній по півроку не було жодного учня.

При школі діяв Попечительський комітет, до якого входили: Хоминський, штурман ІІ розряду І.І.Ведмідь та капітан ІІ рангу К.І.Смоляренко, обидва останні - колишні випусники Бериславських морських класів.

Школа наймала приватний будинок, 2-х кімнатний, де були класи, кабінет навчального приладдя, бібліотека, учительська. Хоминський жив у тому ж будинку. Плата за приміщення становила 500 руб. на місяць, з яких 350 руб. вносила міська управа, а 150 руб. йшли з рахунку шкільних штатних асигнувань. Будинок, за документами, був сухий, просторий і повністю задовольняв вимоги гігієни. Вентиляція здійснювалась кватирками, об'єм повітря у всіх класах становив 28,33 куб. см.

Штатних асигнувань від міністерства у 1910 р. надійшло:

на утримання особового складу - 2 090 руб.

на господарські потреби - 1 130 руб.

Спеціальних коштів надійшло:

залишок з попереднього року - 32 руб. 02 коп.

відсотки з ощадної каси - 22 руб. 71 коп.

плата з усіх учнів - 8 руб.

Видатки:

утримання особового складу - 2 073 руб. 34 коп.

а усього видатків - 3 203 руб. 34 коп.

Можна стверджувати, що учням школи давалися грунтовні знання за обраним фахом та загальноосвітня підготовка. Так, лише у 1908 р. було закуплено кілька десятків видань, серед яких Судова практика, Дороговказ по небу, Зоряний атлас, підручник англійської мови (2 т.) у двох примірниках, арабські казки Шахерезади (2 т.), твори Фламмаріона (3 т.), Едгара По (2 т.), Майна Ріда (11 т.), журнали "Природа і людина", "Вокруг свєта", відоме видання Е.Реклю "Людина і Земля". Пізніше були придбані серед інших 12 томів Чарльза Діккенса. У переліках покупок значаться готовальня швейцарська, трикутник каучуковий, лінійка гутаперчева, шафа вільхова, настільні лампи, мати набивні, прапори, ваги, миски, кушетки, мильниці, вази, відра, щітки, кружки, глечики, ножі... Художник Боголюбов подарував школі свої картини. "Серед класних речей є: Образ Божої Матері, Образ св. Миколи, портрет Государя Імператора й Государині Імператриці, настінний годинник, фільтр та інше". І усе це, зазначимо, припадало усього на декілька учнів!

...На жаль, документи, що є у розпорядженні районної організації Товариства "Просвіта", обмежуються 1912 р. Що сталося далі з Бериславською морехідкою, поки що невідомо. Чи діяла вона аж до розвалу царської імперії і більшовицької навали на Україну, чи закрилася ще у роки І Світової війни - сказати важко. Можливо, подальші пошуки будуть плідними.

Сергій Гейко

Гірка доля куркуля

Доба колективізації сільського господарства - одна з найтрагічніших сторінок в усій історії українського народу. Винищення мільйонів безневинних селян як під час самої кампанії, так і внаслідок викликаного нею нечуваного досі голодомору 1931-33 рр. - неспокутний злочин комуністичної влади. Відлуння тодішніх жахів ще довго відчуватимуть і наступні покоління нашого народу. Багато років трагедія українського селянства замовчувалася, відповідні документи надійно приховувалися у закритих архівах КДБ. Лише здобуття Україною незалежності дало можливість реабілітувати незаконно репресованих громадян, а також відкрило шлях до ознайомлення з досі недосяжними документами. Детальне їх вивчення - то справа довготривалого дослідження науковців, я ж розповім лише про трагічну долю однієї бериславської родини - сім'ї мого прадіда Федора Ксенофонтовича Скрипки та його рідних.

Офіційна історія твердить, що наступ на так званного "куркуля" розпочався після виступу Сталіна в останніх числах 1929 р. на шпальтах газети "Правда" зі знаменними словами: "ми перейшли від політики обмеження експлуататорських тенденцій куркуля до політики ліквідації куркуля як класу". Вірнопіддані з ЦК ВКП(б) відразу з готовністю підхопили: "назрів час з усією конкретністю порушити питання про ліквідацію куркуля". Спеціально створена з цього приводу підкомісія ЦК розбила усіх "куркулів" на три розряди:

перший - активні вороги, що вчинюють ворожі дії - мали арештовуватися, ув'язнюватися або розстрілюватися, а їх сім'ї - засилатися;

другий - найбагатші, яких просто засилати на північ або до Сибіру;

третій - поки що не ворожі - мали виселятися у межах району на нові земельні ділянки.

Почалася вакханалія терору. Постраждали практично усі селянські обійстя. Адже ще навесні Раднарком визначив самий статус куркульського господарства. Таким визнавалося господарство, де регулярно тримали наймитів чи мали млин, олійницю або маслобійню, чи орендували якийсь реманент або приміщення, а куркульськими вважалися родини, якщо крім того, хтось займався комерцією, торгівлею, лихварством або іншою непродуктивною працею, наприклад, священики. Тобто, до категорії "куркуля" можна було зарахувати будь-якого селянина.

Усе це вже відомо, опубліковано в багатьох дослідженнях, та, власне кажучи, й не приховувалося. Однак документи Державного архіву Херсонської області незаперечно свідчать, що масове розкуркулювання у нашому краї почалося набагато раніше і виступу Сталіна, і офіційної вказівки про початок цькування найбільш роботящої і заможної верстви українського селянства.

Ще 25 лютого 1929 року комісія з розкуркулювання Бериславської сільської Ради провела масовану акцію описування та вилучення майна так званих "куркулів". Віддамо належне членам комісії - у більшості випадків усе скрупульозно занотовувалося, оцінювалося і відбиралося. Познайомимося з описом вилученного майна Скрипки Ф.К.:

Худоба.

1. Телиця - 1 шт. (оцінено у 20 руб.)

2. Кури - 10 шт. (5 руб.)

3. Кабанець - 1 шт. (10 руб.)

Хліб, зерно.

1. Ячмінне борошно - 30 п.

2. Пшеничне борошно - 3 п.

3. Овес - 8 п.

4. Просо - 15 п.

5. Дерть - 2 ящика

6. Пшениця - 5 п.

7. Насіння зелене - 1 п.

8. Кукурудза у качанах - 15 п.

9. Барильце з льоном - 1

Будівлі.

1. Будинок 22 х 9 кам'яно-залізний - 1 (760 руб.)

2. Комора 12 х 5 дерев'яно-черепична - 1 (70 руб.)

3. Підкат 20 х 6 кам'яно-черепичний - 1 (250 руб.)

4. Прибудова літня - 4х3 очерет.-череп. - 1 (20 руб.)

Одяг та майно.

1. Стіл - 3 шт. (7,5 руб.)

2. Стільці - 3 шт. (2,5 руб.)

3. Кушетка - 2 шт. (6 руб)

4. Ліжко - 1 шт. (2 руб)

5. Скриня - 1 шт. (1 руб)

6. Буфет - 1 шт. (10 руб)

7. Гардероб - 1 шт. (15 руб)

8. Кухонна шафа - 1 шт. (3 руб.)

9. Вішалка стояча - 1 шт. (4,5 руб.)

10. Етажерка - 1 шт. (1 руб.)

11. Дзеркало - 1 шт. (4,5 руб.)

12. Кушетка плетена - 1 шт. (2 руб.)

13. Подушки - 3 шт. ( 4,5 руб.)

14. Кофточки - 6 шт. (3 руб.)

15. Спідниця - 4 шт. (4 руб.)

16. Штани - 2 шт. (2 руб.)

17. Пиджак - 1 шт. (2 руб.)

18. Хустка - 1 шт. (3 руб.)

19. Теплий пиджак - 1 шт. (5 руб.)

20. Кожух-пиджак - 1 шт. (5 руб.)

21. Жіночі панталони - 1 шт. (50 коп.)

22. Сподники - 4 шт. (1,5 руб.)

23. Сорочка чоловіча - 4 шт. (3 руб.)

24. Сорочка жіноча - 1 шт. (30 коп.)

25. Фіранки - 3 шт. (1 руб.)

26. Скатерка в'язана - 1 шт. (1 руб.)

27. Скатерка серветочна - 1 шт. (1 руб.)

28. Фіранки - 2 шт. (20 коп.)

29. Пальто жіноче - 1 шт. (3 руб.)

30. Занавіс двірна - 1 шт. (30 коп.)

31. Бурнус жіночий - не виявилося.

32. Ковдра тепла, ватяна - 1 шт. (3 руб.)

33. Ковдра байкова - 1 шт. (1 руб.)

34. Доріжка - 6 шт. (6,5 руб.)

35. Клейонка - 2 шт. ( 60 коп.)

36. Відріз тканини - 2 (1 руб.)

37. Килим старий плюшевий - 1 шт. (4 руб.)

38. Ліфчики - 2 шт. (5 коп.)

39. Хустка - 1 шт. ( 50 коп.)

40. Капелюшок шовковий - 1 шт. (25 коп.)

41. Чепчик шовковий - 1 шт. - не виявилося

42. Мережива - 10 коп.

43. Капелюх оксамитовий - 1 шт. (40 коп.)

44. Кофточка - 1 шт. (20 коп.)

45. Шапка шерстяна - 1 шт. - не виявилося

46. Підв'язка шовкова головна - 1 шт. (25 коп.)

47. Парасолька - 1 шт. (10 коп.)

48. Килим шерстяний - 1 шт. (2,5 руб.)

49. Плахта - 2 шт. (1 руб.)

50. Ботинки дитячі ношені - 2 руб.

51. Матрац - 1 шт. (2 руб.)

52. Блюдце - 10 шт. (30 коп.)

53. Вази - 7 шт. ( 70 коп.)

54. Склянки чайні - 5 шт. (25 коп.)

55. Рюмка для вина - 7 шт. (35 коп.)

56. Рюмки - 17 шт. (85 коп.)

57. Блюда великі - 3 шт. (1,5 руб)

58. Таця - 1 шт. (50 коп.)

59. Судок - 1 шт. (50 коп.)

60. Тарілки глибокі - 4 шт. (40 коп.)

61. Тарілка мілка - 1 шт. (10 коп.)

62. Карафа - 2 шт. (20 коп.)

63. Чашки - 2 шт. (10 коп.)

64. Глечик - 1 шт. (15 коп.)

65. Блюдце для варення - 1 шт. (5 коп.)

66. Бінокль для карточок - 1 шт. (50 коп.)

67. М'ясорубка - 1 шт. (1,5 руб.)

68. Ложка столова - 3 шт. - не виявилося

69. Лампа настільна - 1 шт. (1 руб.)

70. Цукорниця - 1 шт. (50 коп.)

71. Лампа висяча - 1 шт. (1 руб.)

72. Годинник - 1 шт. (6 руб.)

73. Раковина - 1 шт. (5 коп.)

74. Діжка для води - 1 шт. (1 руб.)

75. Санки - 1 шт. (1 руб.)

76. Сани розібрані - 1 шт. (50 коп.)

77. Рядова сівалка - 1 шт. (10 руб.)

78. Віялка - 1 (5 руб.)

79. Діжка - 7 (7 руб.)

80. Ваги десятиреєчні -1 (5 руб.)

81. Ящик - 1 2 руб.

82. Шлея - 2

83. Гнуздечка - 2

84. Оборотька - 2

85. Хомут - 1

86. Рубанок, молот, молоток - 50 коп.

87. Два струги, ключ пилка - 20 коп.

88. Ручка, напильник, викрутка - 10 коп.

89. Ланцюги залізні - 2 (10 коп.)

90. Зубило - 1 (5 коп.)

91. Пробойчик - 1 (2 коп.)

92. Швайка - 1 (3 коп.)

93. Зависки - 3 пуч. (10 коп.)

94. Щетина - 1

95. Обценьки - непридатні

96. Мотузки криничні - 1 (30 коп.)

97. Казан - 2 (20 коп.)

98. Скриня - 1 (50 коп.)

99. Барильце відерне - 1 (50 коп.)

100. Коси від косарок - 3 (45 коп.)

101. Водовозка - 1 (2,5 руб.)

102. Кадібець - 2

103. Вила - 4 (1 руб)

104. Казан чавунний - 1 (50 коп.)

105. Лопати - 2 (40 коп.)

106. Форми для паски - 11 (не виявилося)

107. Залізобрухт - 5 пуд. (80 коп.)

108. Казани - 2 (60 коп.)

109. Ступка залізна - 1 (5 коп.)

110. Мило - 1 брусок (не виявилося)

111. Лавки - 1 ( непридатна)

112. Картини - 4 (50 коп.)

113. Лоно - (не виявилося)

114. Рушниця мисливська - 1 (50 коп.)

115. Чайник - 1 (25 коп.)

116. Горщик - 2 (10 коп.)

117. Самовар - 1 (1 руб.)

118. Чавун - 1 (20 коп.)

119. Документ - 1 (в РВК)

120. Абажур з висячими лампами - 1 - розбитий

121. Лава - 2 (1 руб.)

122. Вазони віконні - 14 (не виявилося)

123. Книжкова шафа - 1 (10 коп.)

124. Сікачка - 1 (10 коп.)

125. Туфлі пара - 1 руб.

126. Каструля маленька - 1 (40 коп.)

127. Вагани - 3 (1,45 руб.)

128. Шафа - 1 (1 руб.)

129. Сорочка жіноча - 1 (60 коп.)

130. Кухонні ложки - 2 (не виявили)

131. Прищепки для білизни - 33 шт. (15 коп.)

132. Сандалі - 20 коп.

133. Жаровні - 4 (не виявилося)

134. Ясла - 50 коп.

135. Драбина - 2 шт. (1 руб.)

136. Колесо від сівалки - 2 шт. (2 руб)

137. Маслянка - 1 шт. (30 коп.)

138. Різного дерева - 1 гарба - (1,5 руб.)

Звичайно, такого "багатія й глитая" не можна було обминути. Тим паче коли в умовах розгортання колгоспного будівництва соціальний статус хазяїна Скрипки Ф.К. увесь час підвищується - якщо в офіційних документах 1928 р. він значиться як середняк, то у документах 1929-30 рр. став "великим куркулем-експлуататором", а потім і взагалі "колишнім поміщиком". Та й то правда - адже мав, як сказано в документах, "до революції 100 десятин оренди, 3 постійних і 15 сезонних робітників". Зверніть увагу - до революції! Розкуркулювали 12 років після неї.

Того ж дня революційні активісти наскочили й на обійстя Федорового брата Юхима - ще одного "колишнього поміщика", який до революції мав 100 дес. орендованої землі, 3 постійних та 1 сезонного робітника, але вже у роки радянської влади виявив себе як "злісний експлуататор і агітатор проти колективізації, на зборах виступав проти 2-ї позики індустріалізації". У того конфіскували:

1. Будинок - 1 (1250 руб.)

2. Ярова пшениця - 2 лантухи - (20 руб.)

3. Ячмінь - 14 лант. (70 руб.)

4. Просо - 4 лант.( 20 руб.)

5. Дерть - 1 ящик (5 руб.)

6. Гардероб - 1 (10 руб.)

7. Буфет - 1 (3 руб.)

8. Годинник настінний - 2 шт. (3,5 руб.)

9. Стіл - 4 шт. (1,6 руб.)

10. Стільці - 7 шт. (7 руб.)

11. Ліжко - 2 шт.(3 руб.)

12. Диван м'який - 1 шт. (5 руб.)

13. Кушетка - 2 шт. (8 руб.)

14. Етажерка - 1 шт. (1,5 руб.)

15. Косинець - 1 (50 коп.)

16. Картини - 6 (1,2 руб.)

17. Блюдо - 1 шт.(50 коп.)

18. Тарілки мілкі - 6 шт. (60 коп.)

19. Пепельниця - 2 шт. (20 коп.)

20. Чашки - 3 шт. (15 коп.)

21. Склянки - 3 (15 коп.)

22. Рюмки - 3 шт. (15 коп.)

23. Таця - 1 шт. (1 руб.)

24. Банка біла - 1 шт. (30 коп.)

25. Вата - 1 ф. (80 коп.)

26. Скатерка - 3 шт. ( 3 руб.)

27. Платівки грамофонні - 21 (2,1 руб.)

28. Подушки - 3 шт. (3 руб.)

29. Тепла ковдра - 1 шт. (2 руб.)

30. Байкова ковдра - 1 шт. ( 2,5 руб.)

31. Килим - 1шт. (1 руб.)

32. Сукня - 4 шт. (6,5 руб.)

33. Кофта - 3 (1,5 шт.)

34. Пошивка - 1 шт. (30 коп.)

35. Сорочка чоловіча - 1шт. (1 руб.)

36. Хустка головна - 1 шт. (40 коп.)

37. Кальсони - 1 шт. (50 коп.)

38. Табуретка - 1 шт. (10 коп.)

39. Умивальник - 1 шт. (2 руб.)

40. Клейонка - 1 шт. (1 руб.)

41. Лавка - 1 шт. (30 коп.)

42. Квіти фікуса - 1 шт. (у сільраді) (цікаво, чи не правда, майно описують сьогодні, а квіти вже у сільраді!)

43. Діжки - 2 шт. (1,2 руб.)

44. Рундук - 2 шт. (2,4 руб.)

45. Молот - 1 шт. (20 коп.)

46. Вила - 1 шт. (40 коп.)

47. Лавка маленька - 1 шт. (20 коп.)

48. Колодки шевські - 7 пар (70 коп.)

Того ж дня комісія "попрацювала" у господарствах ще одного брата Скрипки - Степана, а невдовзі добралася й до четвертого брата - Адріана. Не буду втомлювати читача переліком відібраного добра - думається, і наведенного достатньо для уяви і роздумів.

Загалом, актом від 25.02.1929 р. по Бериславській сільраді було розкуркулено 76 господарств. Поглянемо на цей страхітливий список - там чимало знайомих бериславцям прізвищ:

Вовк Тиміш

Вовк Василь

Медвідь Дем'ян

Доценко Микола

Ретенко Іван

Ретенко Степан

Ретенко Андрій

Полуденна Марія

Полуденний Аксентій

Полуденний Никон

Полуденний Андрій Филимонович

Полуденна Ганна Дмитрівна

Полуденний Терентій Никанорович

Полуденний Іван Филимонович

Полуденний Никон Михайлович

Полуденний Олексій Никифорович

Шило Яків Іванович

Сорочинський Іван

Ведмідь Євдокія Федорівна

Ведмідь Нестір Семенович

Соменко Севастьян

Соменко Степан

Соменко Варфоломій

Лебеденко Федір

Балаш Василь Лукич

Попов Семен

Васильченко Ілько Петрович

Чечель Микита

Чечель Павло Пантелеймонович

Зацарний Іван

Павлюченко Прохір

Король Мойсей

Король Ферапонт Еразмович

Король Никанор

Король Карпо

Балакшева Марія

Запорожець Іван

Будник

Скрипка Федір Ксенофонтович

Скрипка Юхим Ксенофонтович

Скрипка Степан Ксенофонтович

Єременко Степан

Карабан Іван

Карабан Прокіп

Карабан Клавдія

Карабан Михайло

Карабан Василь

Шкуропат Федір Сергійович

Брусенко Григорій

Святецький Антін

Бородай Филимон

Грецька Феодосія

Шишко Федір

Шишко Петро

Щур Сергій Євменович

Ковбасенко Григорій Опанасович

Половко Федір Каленикович

Таран Трохим Романович

Вареник Мина Юхимович

Вареник Григорій

Мажара Петро

Кочерга Кіндрат Георгійович

Кочерга Максим

Журавльов Василь Якимович

Александровський Кузьма Якимович

Ємець Тит Ларіонович

Гдешинський Віктор Григорович

Стадниченко Василь Тарасович

Гудима Феопонт

Люлько Василь Микитович

Феденко Володимир Арсентійович

Шагун Давид

Недовізій Яків

Яловий Василь Мефодійович

Йорж Іван

Шерстюк Омелян.

76 чоловік - за один день! Чим не більшовицькі темпи?!

Різна доля цих людей. Хто помер на засланні, хто врятувався втечею, хто пропав безвісти, а хто й вижив, повернувся потім до рідного міста. І гірко за тих їхніх дітей і онуків, що незабаром пішли на услужіння катам своїх батьків та дідів, а дехто з них і досі виспівує славослів'я комуністичній партії.

Під усіма актами комісії з розкуркулювання - як правило малограмотні підписи її членів: Греков, Г. Ляпко, Бабков, Сьомик, Гаєвий, Прилипко Є.Ф., Літургінський, Сербінова, Сіденко М. Ів., Жиц З.С. Я навмисне навів прізвища, хоча знаю, що й понині у Бериславі мешкають нащадки декого з цих людей. Хочу, щоб нарешті дійшло до кожного, що за все у житті треба платити, платити рано чи пізно. У дітях, онуках, правнуках, але розплата за кривду, за чорні справи обов'язково наздожене кожного з нас. Ніщо й ніколи не минає безслідно.

30 січня 1930 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову "Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації". У ній містилося розпорядження у позасудовому порядку вислати до найвіддаленіших районів країни Рад розкуркулених за І та ІІ розрядами, а також членів їх сімей. Через тиждень пленум Бериславської сільради затверджує перелік осіб, що підлягають розкуркулюванню. Але ми вже знаємо, що саме розкуркулювання з конфіскацією майна провели ще рік тому. Як жили, чим перебивалися той рік колишні "поміщики" і "злісні експлуататори" - одному Богові відомо. Але тепер усіх, хто ще не вмер і не утік світ за очі, чекала сувора пролетарська кара. Наприкінці лютого було сформовано кілька колон розкуркулених, яких насильно вивозили на північ як "визнаних соціально-небезпечними за класовою ознакою". Серед них - Скрипка Федір Ксенофонтович, 62 років, його дружина Катерина Михайлівна, 46 років, син Леонтій, 15 років, вислані за межі України 20 лютого 1930 року. Через два дні за ними повезли Скрипку Юхима Ксенофонтовича, 60 років, його дружину Явдоху, 58 років, сина Павла,20 років, дочку Клавдію, 17 років. І лише після цього, аж 4 березня 1930 р. президія Бериславської сільради затвердила скопом усі акти комісії з розкуркулювання від 25 лютого 1929 р.

Доля родини мого прадіда була трагічною. Сам Федір Скрипка, опинившись з сім'єю на Вологодщині, через три роки був убитий невідомими у глухому тайговому лісі. Коли тіло загиблого побачила дружина, серце її не витримало - того ж дня вона померла. Син Леонід був відразу відряджений батьками на південь, що й врятувало юнакові життя. Юхим Скрипка до тієї ж Вологодщини не доїхав, застудився у дорозі і помер у вагоні. Сім'я залишилась на засланні. Особові справи висланців, за повідомленням УМВС Вологодської області, були знищені у 1957 р. Схоже, що з початком так званної "Хрущовської відлиги" дехто спішив замести сліди. Степан Скрипка після розкуркулювання, не випробовуючи долі, утік до Цюрупинська і додому вже не повернувся. 70-річний Адріан помер з голоду у знаменному 33-му. Єдина сестра Олександра, що також потрапила з сім'єю під розкуркулювання, була вивезена з малолітніми дітьми у 30-градусний мороз у степ за межі району, там уночі висаджена з саней, відтак набрела на перше-ліпше село , де й повісилася у чиємусь курнику. Доля дітей невідома.

І останнє. Федір мав власний будинок по теперішній вулиці Луначарського. Після розкуркулення його передали якійсь місцевій управлінській конторі. Майно забрав колгосп "Вільна праця". Степан та Юхим володіли двома сусідніми будинками по тій само вулиці. Там поселився перший секретар райкому компартії, а зараз розташувався дитсадок № 1. Майно передали в артіль "Трудівник". Адріан мав будинок, який і досі пристосований під комуналку і простягається навпроти Бериславської прокуратури. Й тим, хто сьогодні схлипує за "щасливим, райським життям" у колишньому Радянському Союзі, варто пам'ятати якою ціною їм те життя дісталося. Адже мільйони ні у чому не повинних людей були виселені і знищені, а їхнє майно поділене між тими, хто залишився живими. Такий насправді жорстокий міф про колгоспне диво.

На жаль, досі є чимало таких, які вірять комуністичним брехням. Хай уявлять себе (як кажуть, від суми та від тюрми не зарікайся) на місці тих, у кого насильно відбирали ні за що дім, худобу, майно, квіти, прищепки, кальсони, мило і ношені дитячі ботинки.

І, - що, знову будемо співати славу КПСС!?!

Євгенія Задорожня (Надієва), м. Херсон

Щоденник 1941 року

Задорожня (Надієва) Євгенія Андріївна за родоводом, як сама пише, - тавричанка. Довгі роки працювала у Бериславі у райкомі комсомолу, редакції газети, районній організації Товариства охорони пам'ятників історії та культури. Обиралася депутатом міської Ради. 19 червня 1941 року відсвяткувала випускний бал у школі № 1. Через два дні разом з найліпшою подругою Таїсою Микитівною Садовник (Демченко) на пароплаві рушила до Херсона здавати документи в інститут. Тої ж ночі почалася війна. Евакуйована 9 серпня з Берислава, вона опинилась аж у Сталінградській області. Там, у с. Чорний Яр 17-річна дівчина вела щоденник, з якого збереглися лише кілька аркушів. Вони й публікуються нижче.

Орфографія авторки збережена.

"...Сегодня достала лошаденку и перевезла 3 куб. дров и склала в коридоре. Ходят слухи (або бабы), что войска фашистов взявши Таганрог (это правда!) повернули на Север и вчера были за 200 км. от Сталинграда. Мирская молва - морская волна. Но волны всегда приносят что-нибудь на берег.

Но мама, мама, как она стонет. Как длинна ночь. Я ворочаюсь. Плетутся разные сновидения. Совсем темно. Плохо видно буквы. Все.

26 октября.

Вырвала кусочек свободного времени для записок. Вчера утром потянула маму в больницу - нет врача. Еле притащила ее назад. Через час у нее начался небывалый приступ. Корчась она кричала во время приступа. Я стремглав побежала в амбулаторию. Застала врача и ассистентов во время приема на комиссию. Я без очереди вбежала в приемную. Там была женщина в халате и другая без халата. Я обратилась к той, что в халате и затараторила о маминой болезни. Проговорив я остановилась, поставив пузырек с наклееным рецептом который давали мне еще в Солодниках, для уточнения болезни. Вдруг женщина без халата, на которую я даже внимания не обращала, говорит

- И что вы хотите,

Я поворачиваюсь к ней с удивленным лицом.

- Я хочу, чтобы вы помогли чем нибудь.

Она быстро написала рецепт. Я поняла, что она врач.

- Все, идите в аптеку.

Я пошла. Там сказали после 3-х часов. Еще будут значить продолжаться мамины мучения. Злая на непоколебимость медицины я спешила домой. До трех часов было далеко. Затопила плитку и поклала маме грелки. Не легче. Сварила суп. Помыла полы. Нагрела воды для мытья головы. Потом пошла заняла очередь за хлебом. Взяла порошки в аптеке. Причем принимать на ночь и только по одному порошку. "Больше не злоупотреблять" - сказала аптекарская крыса. Дала наночь. Ночь прошла хорошо. Мама окончательно выбившись из сил - заснула. Утром проснулась - чувствовала головной шум и боль. Теперь я сварила бульончик. (Это уже в еврейском духе). Под вечер пойду в ресторан-столовую с Тамарой... Бои идут на Таганрогском, Макеевском и др. направлениях.

27 октября.

"После упорных боев наши войска оставили город Сталино".

Когда я сказала об этом маме она разразилась потоком слез. Мне стоило большого труда остановить ее рыдания. Со стоном - Пропадет весь народ, - она сопровождала свои слезы. Мне приказала не тратить больше денег потому, что еще придется куда-нибудь двигаться. И побольше сушить сухарей. Пошла сама в больницу по справку. День будет будничный, по обыкновенному. К нам никто не приходит и мы ни к кому не ходим. "Живем как на глухом хуторе" - сказала как-то мама. И это была правда. Ложимся спать в 8 ч. света не зажигаем. Не в чем светить. Запремся и воспоминанием занимаемся.

30 октября.

"Наши войска, по стратегическим соображениям, оставили город Харьков".

Итак, Україна сплюндрована и розорена, покрита кров'ю и знущанням вся без остачі забрана військами насильників і палачів. Зостався один Ворошиловград (легендарний Луганск) и піде Росія з Сталінградом. Дикунські полчища гитлерівців двигались по нашому шляху евакуації. Мелітополь-Сталіно-Макеєвка. З тривогою чекаємо боїв на нових участках фронта...

Зосталось 6 днів до дня коли мине чверть віка Радянскій Країні. Які переповнені і метушливі ці дні були в школі і дома. Підготовка художньої частини, доставання костюмів, для одних ребят - і підготовка класного "бальчика" та підшукування квартири для другої половини. Тоді приходить довгожданий, радісний і веселий день. А тепер...

Мать не встает из постели. От отца ничего не слышно. Писем ни от кого нет. Едим раз в день - порцию баранинки в столовой. Никуда не хожу. Как мучительно медленно тянется этот месяц, и, еще мучительнее идут дни! Почему так напрасно и безполезно проходит семнадцатый год моей жизни. С какой радостью и готовностью я бы переменила этот образ настоящей моей жизни. Я бы сейчас ушла на фронт! На курсы медсестер не пошла через домашнее положение. А там уже три недели занимаются девушки. Теперь там перегрузка желающих. Хоть бы была вторая смена.

...Как тяжело семнадцатилетней девушке; привыкшей видеть возле себя товарищей, слышать друзей, самой быть в движении и неугомонно что то сочинять и устраивать, как страшно и мучительно ей быть абсолютно одной не иметь не только друзей, а даже товарищей с кем бы можно было поделить свое горе и печаль; которых в нее больше, чем нужно; как тяжело быть в весенней поре человеческой жизни, (когда только формируется и обозначается характер; когда вычерчиваются и прививаются определенные привычки) - как тяжело быть в это время без советчика, могущего осудить или похвалить ту или иную привычку, то или иное проявление ее неоформленного характера. А кто может поддержать и укрепить веру и намечающийся упад духа после пережитых встрясок и неприятностей. А поддержать один одного, дать уверенность в свои силы и помочь найти правильный путь к этой же уверенности, может друг и товарищ всегда тебе дать. Но что может сделать она не увидя вокруг себя достойных, по ее мнению, товарищей, имея в себе свежие и яркие образы незабываемых друзей детства и только начинающей юности. Думая только о них и мечтая о будущих встречах с ними.

2 ноября.

Что же принесет мне и всей стране этот месяц?

Числа с 15 в Московской области начнутся сильные морозы и пойдет снег. Здесь тоже начнутся холода. Отец приедет дней через 15. Праздник мы будем встречать ничем и сами. Мы с Тамарой завели календарь погоды. Дни идут серо и однообразно, как капельки осеннего унылого дождя ползут по оконному стеклу избы. Только и живем ожиданиями завтрашнего информсообщения.

4 ноября.

Получили от отца записочку. Пишет, что находится на стройке укреплений, 103 км от Черного Яра. Незнает когда приедет домой. Пишет, что живут в палатках и по-ночам ему очень холодно. Сегодня передавали об ожесточенных боях особенно на Крымском и Калининском участках фронта. Вчерашнего информсообщения не удалось послушать. Мама только поднялась и сразу принялась за стирку. После обеда напишу отцу записку и попробую передать.

6 ноября.

Сегодня отец передал записку и белье. Бьет в набат о холоде, чтобы присылали скорее кожух и валенки. Сегодня услышала (только ли это есть правда, ведь радио уже 3 (три) дня молчит в Черном Яре) что наши войска отобрали назад город Таганрог и возле Москвы наши войска отогнали немецкие полчища в трех направлениях, далее, что США пред'явила требование к Финляндии об отводе своих войск из восточного фронта! Если страна преподносит нам такой богатый праздничный подарок, то я не останусь в долгу, сегодня иду и поступаю, если примут, на курсы медсестер.

7 ноября.

Однообразно начался этот большой праздник. Всю ночь дул северо-восточный ветер, принесший на утро снег и дождь на весь день. Этот день был во всех отношениях не по отношению. У нас было б солнышко, радостный утренний приход Елены и Таисы с поздравлением. Демонстрация, видишь счастливые лица ребят и празднично одетых людей. После демонстрации всегда самое праздничное настроение. Много хороших и лакомых блюд дома заманчиво смотрят на тебя из тарелок, тарелочек, сахарниц, свертков и кульков. Но ты равнодушно отведя взор спешишь переодеться в обновку, набить карманы сластями и захватив пятерки или десятки бежишь к девчатам. Там приглашение отведать чего нибудь отвергаешь тоже и выпив винца, закусив холодцом и съевши конфету, бежишь на празднично разукрашенную, кишащую народом улицу. Начинаются мытарства по летних буфетах и мороженницах. Вечером собираемся на организованный вечер с музыкой и танцами. Или в театр, если идет пьеса, которую видел раз или еще вовсе не видел. Потом другой день начинается с вкусного семейного завтрака и утреника в школе.

Как-то приятно забыться и перенестись в прекрасное, минувшее, прошлое. А за сегодняшний день и чернил жалко на запись. Но мне еще ничего, ведь у меня кровля над головой и теплая печка в избе. Но ведь кому-то сегодня очень тяжело, грустно и мучительно. Утешать нечем и некого... Вчера была на медкурсах. Сегодня должны быть тактич. занятия. Но непредвиденно плохая погода, дождь, снег и ветер помешали нам уйти в поход. Завтра пойду в райздравотдел и подам заявление. Сегодня выступал по радио товарищ Сталин. Через плохую погоду ничего не было слышно. Правда овации и приветственные возгласы счастливцев видящих Сталина были слышны.

7 ноября - итак, 3 месяца прошло без всех знакомых и друзей. Когда же кончится ссылка?

13 ноября 41 года

Снег шел целую ночь и весь день. Все покрыто белой пеленой пушистого снега. С двух часов дня снег пошел быстро, мелкой крупой и подул западный ветер. Как я и думала, что зима начнется в середине ноября - так и случилось. Вскоре разыграется настоящая пурга. Как приятно вот так лежать на тепленькой печке, любоваться видом запушенной снегом улицы, домов. Мне так хорошо и приятно когда начинается снежная зима. Как крепок, свеж и чист морозный воздух. Сколько энергии приливается, когда бродишь по заснеженным улицам дует в лицо порывистый ветер и снежинки горстями засыпают глаза, волосы, пальто. Но тогда как-то резче чувствуешь одиночество. Чувствуешь, что не пойдешь после уроков в пионер клуб, не поиграешь в теплой клубовской комнате, не поиграешь в снежки после закрытия клуба, стараясь натереть друг другу щеки. Как все, мне уже здесь опостылело. Отца нет до сих пор. Получил ли он кожух или мерзнет где-то в палатках?

14 ноября.

Мороз большущий. Я думала, что замерзну в лед пока достану хлеба. Известия не слыхала. Целый день дома. На курсы не хожу. Рассоветовали, ведь я опоздала на целую половину курса. Девочки уже далеко впереди меня. Книг еще нет. Одна на троих и догнать немыслимо.

15 ноября.

Половина месяца сплыла незаметно. Как ужасно мое заточение. Книги не где ни достанешь. Библиотека закрыта. В людей здешних кроме катихизиса и евангелии ничего нет. С нечего делать прочитала и их. Скука веет от них. Давним, отжитым кажутся те книжонки. Ведь я живу раз, семнадцатилетие бывает тоже только раз в жизни, так зачем же мне сейчас юность, нет, лучше бы если мне было б всего 7 лет сейчас.

Вчера увидела на Волге чудное явление. С каждой волны подымался клуб пара и ветер гнал его вниз по течению. Каждый раз пар подымался все гуще. Это происходило в результате такой резкой разницы между температурой воды и температурой воздуха. Внезапные крепкие морозы и снег влияют на воздух, а вода отдает теплоту, которую содержала вода в излишке. Утром и вечером вокруг солнца были круглые полосы радуги.

18 ноября.

Вчера выдали по 300 гр. ржаной житньої муки на человека. Я получила 3 кг. 600 гр. на 3 дня. Сегодня мама рано напекла ржаных лепешек. Дала в школу Тамаре. Вчера вечером, когда я стояла в очереди за мукой, к нам приходил Чернявский из Солодников. Выяснилось, что мы находимся в самом худшем положении по сравнению с Ткачевыми и ним. У колхозах жить куда легче. Чем, чем, а хлебом они обеспечены и не должны стоять и мерзнуть за 300 гр."...

Сергій Гейко. Вони носили ім'я "Берислав"

I.

У 1783 р. на Гнилопільській корабельні (Азовське море) були закладені для будівництва 4 новітніх фрегати Чорноморського флоту, який щойно створювався після приєднання Криму та Кубані. Спочатку вони не носили якихось певних назв і у документах фігурують як "Сьомий", "Восьмий", і т.д. Будівництво йшло швидко і вже наступного року фрегати спустили на воду. А завершували устаткування на Рогозьких хуторах поблизу Таганрога. Улітку 1786 року красені-фрегати стали до ладу. У Російському державному архіві ВМФ зберігається розпорядження губернатора Астраханської, Азовської та Новоросійської губерній князя Потьомкіна по Чорноморському Адміралтейству від 29 серпня 1786 р.: "Новозбудовані під відомством Таганрозької контори чотири фрегати, що знаходяться при Рогозьких хуторах, найменовані мною Сьомий - "Кінбурном", Восьмий - "Бериславом", Дев'ятий - "Фанагорією", Десятий - "Таганрогом".

Осінь та зима 1786-87 рр. пішли на озброєння і навесні "Берислав" залишив Таганрог і відплив до Севастополя. Він неабияк посилив бойову міць імператорського флоту: адже за довжини 39,15 м., ширині 10,35 м. та глибині трюма 2,46 м., фрегат мав 40 гармат. Підкріплення до Севастополя надійшло вчасно - у вересні того ж року Туреччина розпочала війну, намагаючись повернути Крим. Не будемо переказувати подробиці російсько-турецької війни 1787-91 рр., нагадаємо лише, що у ході бойових дій як на суші, так і на морі турки були побиті під Кінбурном, Очаковом, Фокшанами, Римніком. Саме у цій війні виявився військовий талант Суворова та Ушакова.

Особливе місце займає битва біля острова Фідонісі (сучасна назва - Зміїний), у якій і відзначився "Берислав". 3(14) липня 1788 р. російська ескадра під командуванням контр-адмірала графа Войновича (36 кораблів), що прямувала до Очакова, зустрілася з турецьким флотом під начальством капітана-паші Гасана (49 кораблів), який блокував Дніпро-Бузький лиман. Три години тривав жорстокий бій нерівних сил і завершився безславним відступом турок. Шлях у лиман до Очакова був вільним. Авангардом російської ескадри у тому герці командував Федір Ушаков, який і відзначив "безстрашний і хоробрий бій ввіреного мені корабля і двох передових фрегатів "Берислава" і "Стріли" з сильною передовою частиною ворожого флоту... відбили від себе спочатку з передових одного корабля, а після цього довгий час мали вельми хоробрий і безстрашний бій з капітан-пашинським кораблем, який ... збитий зі свого місця з немалими пошкодженнями". Отримавши рапорт про битву біля Фідонісі , князь Потьомкін шле донесення імператриці Катерині ІІ, де також відзначає "Берислав": "Два передових фрегати "Берислав" і "Стріла"... вельми вдало пустили увесь свій лаг, від чого видно було великі дошки, що летіли з корми капітан-пашинського корабля". Федір Ушаков особливо відзначав командира "Берислава" капітана 2-го рангу Сабліна: "Під час бою виразно мною помічено вправну, ревну і хоробру битву і дії проти неприятеля вказаних мною двох передових фрегатів "Берислава" і "Стріли", яку усю і маю віднести безстрашній відмінній хоробрості, мужності і мистецтву командуючих цих флоту пана капітана другого рангу Якова Сабліна і флоту ж пана капітан-лейтенанта Михайла Нелединського". За хоробрі дії Ушаков представив групу командирів до нагороди Георгіївськими орденами, але з невідомих зараз причин Саблін виявився єдиним командиром-учасником герцю, хто так і не отримав ніякої нагороди.

Під час бою фрегат "Берислав" отримав найбільші ушкодження: перебита одна щогла, грот-стеньга, прострілені у багатьох місцях вітрила, знищено чимало такелажу. Був поранений один матрос. Але особливо небезпечним було те, що борт корабля у підводній частині пробило 40-кілограмове кам'яне ядро. Ще було кілька пробоїн меншими ядрами. Фрегат почав пропускати воду до трюма. У зв'язку з цим командуючий ескадрою Войнович послав "Берислав" у Севастополь на ремонт. Невдовзі після цього Потьомкін приступає до переозброєння фрегатів артилерією більшого калібру з відповідним зменшенням числа гармат. На "Бериславі" 40 дванадцятифунтових гармат змінили 30-ма вісімнадцятифунтовими і 10-ма шестифунтовими (фунт-409,5 г.). У зв'язку з цим губернатор усі фрегати перенайменував. Так "Берислав" став "Лукою Євангелістом". З новою назвою корабель собі слави не зажив. На кампанію 1789 року командиром фрегата призначили капітан-лейтенанта Федора Шишмарьова. Але у ті часи дерев'яні кораблі приходили у непридатність дуже швидко і вже восени того ж року Шишмарьов відзначає, що "по худості оного" фрегат не може вийти у море. Навесні наступного року ордером Потьомкіна фрегат знову направляють на ремонт, цього разу до Миколаєва. У ході ремонту довелося замінити навіть щогли, після чого у вересні 1790 р. наказом Ушакова й Потьомкіна "Луку Євангеліста" "за цілковитою непридатністю... розібрати, ліс, припаси і матеріали використати до потреб на флоті, командуючому оного рекомендую цей фрегат роззброїти і здати з усякою по закону обставиною до порту". За іронією долі такий само фінал чекав і бойових побратимів колишнього "Берислава" - фрегати "Стріла" і "Кінбурн". Наказом Ушакова від 25 листопада 1790 р. "нездатний бути на морі фрегат "Лука Євангеліст", що колись носив назву "Берислав", був списаний під плавучий пороховий магазин. Востаннє у цій якості він згадується у 1804 р.

ІІ.

Про колісний буксирний пароплав "Берислав" відомо вельми мало. Побудовано його у 1912 р. у Миколаєві на заводі "Наваль". Мав такі основні технічні дані: довжина - 35,5 м., ширина - 8,34 м., 2 котли, потужність машин 267 кінських сил, 9 кают, 1 кубрик, корпус залізний, палуба дерев'яна. Цікаво дізнатися про витрату палива: коли пароплав використовував дрова, то їх йшло 32,160 куб.м. на добу, а якщо вугілля, то спалював його 5,136 т. на добу. Приписаний до Київської округи водяних шляхів, пережив "Берислав" і буремні події 1917-21 рр. Залишилася назва за ним під час масового перейменування пароплавів, моторних човнів, баркасів, інших суден українською владою у 1918 р. Про це свідчить наказ в.о. начальника округи інженера Філіпчука за № 16.І лише з приходом більшовиків горде ім'я "Берислав" зникло з борта корабля. Наказом № 380 від 7 травня 1926 р. по Управлінню внутрішніх водних шляхів Дніпро-Бузького басейну, буксирний пароплав "Берислав" було перейменовано у "Рудзутак". Більше ніяких даних, фотокарток чи замальовок цього корабля архіви ВМФ не мають.

III.

Третій корабель з назвою "Берислав" - суховантажний теплохід - збудовано 1966 р. на Херсонському суднобудівному заводі. Мав довжину 155,7 м, ширину 20,6 м, висоту 9 м, водотоннажність - 12 858 т., потужність дизельного двигуна - 8 700 кінських сил. З 1966 по 1989 роки здійснював перевезення різних вантажів в усі порти світу. А 1989 р. був списаний.

Мовою архівних документів

Нижче без жодних коментарів подано кілька матеріалів з фондів Херсонського держархіву, які стосуються діяльності освітніх закладів Бериславщини у тяжкі 20-і роки. Думається, вони будуть цікавими для розуміння тієї соціальної ситуації, у якій опинилась школа у перші роки більшовицької влади. Мова оригіналів збережена.

* * * * *

15 ноября 1923 г. № 591 Бериславскому райисполкому

На Ваше отношение за № 5517 от 12/ХІ/ с/г Сельсовет сообщает, что при Отрадо-Каменском районе зерно школьного фонда роздано в уплату жалованья учительскому персоналу...

Председатель /підпис/

Секретарь /підпис/

* * * * *

9.11.1923 Предрика - всем сельсоветам:

"райисполкомом выплачивается жалование учительскому персоналу за октябрь м-ц натурой имеющих в сельсоветах, как-то школьные фонды и др. все эти продукты разбросаны по всему району в такой мере, что выплата без перевоза с одного места в другое не представляется возможной. Необходимо убедить крестьян, чтобы они перевезли эти продукты совершенно бесплатно, постолько учительство не может платить они не могут из своего жалованья. Поведите работу так в этой области, что бы не было никакого тормоза в выплате жалованья.

/підпис/

* * * * *

мая 16 дня 1923 Бериславскому Райнаробразу

Ставимо в известность, что в колонии Новый Берислав имеется случай преподавания еврейского языка незарегистрированным гражд. Хенкиным Абрамом Гершевичем. Прошу ваших распоряжений по этому вопросу.

Председатель /підпис/

Секретарь /підпис/

* * * * *

Отчет о детском празднике 1-го июня в д.Николаевке Бериславской вол.

Распоряжение об устройстве праздника было получено 28-го мая и 29 дети приступили к устройству последнего. Был сделан флаг и плакат с надписью: "В знании счастье". Накануне праздника школьное здание было украшено зеленью и цветами. Готовились к празднику только 5 задержавшихся до этого времени в школе учеников и посещавших ее, остальные не могли принять в этом участия, так как оставили задолго до этого школу и работали в поле. На праздник явилось 26 детей, из которых только 11 учащихся. Из представителей власти были: Уполномоченный Отрадо-Каменского Сельсовета и представитель Николаевского К.Н.С. После пения "Интернационала" завшколы приветствовала собравшихся, выяснив им значение этого праздника. После сделанного завшколы доклада о деятельности школы, Уполномоченный Сельсовета приветствовал школу и выразил пожелание успешности в ее работе в будущем, обещая облегчить ее своим содействием и уничтожить тормозившие ее неблагоприятные условия. Затем детьми были прочитаны стихотворения и басни: "Все люди братья", "Птичка на воле", "Майское утро", "Приглашение в школу", "Орел и пчела" и "Мартышка и очки". После заключительного приветствия завшколы, Комитетом "Ара" детям был предложен завтрак (какао с сладким хлебом), после которого было устроено шествие по селу. Во время шествия дети пели украинские песни. Число детей во время шествия увеличилось, так как к нему примкнули дети сторожившие избы. Шествие направлено было в фруктовий сад б.Фальц Фейна, где детям было разрешено полакомиться первыми черешнями и были устроены игры. Из сада дети с песнями направились к реке купаться, после чего с пением же разошлись по домам.

4 июня 1923 г. Завшколы /підпис/ Рогова

* * * * *

АКТ № 1 Копия

ноября 19 дня 1923 года пос. Отрадо-Каменка.

Настоящий акт составлен на основании распоряжения Бериславского Райисполкома за № 5538 от 12/ХІ с/г обязательном преподавании по параграфу а,б порядковым 2,3 инструкция за № 595, относительно Украинизации школ. Присутствует избраннная сельсоветом по поверке школ комиссия в составе Пред КНС тов. Ревы, члена сельсовета тов. Бакановского, члена школьного совета тов. Харченко. При чем вышеуказанная комиссия прослушала уроки преподавания в Отрадо-Каменской трудшколе: урок преподает тов. Задорожняя ІІ-ІІІ группе, украинского чтения - рассказов и арифметика на украинском языке. Нашли, что в школе пос. Отрадо-Каменка занятия происходят действительно на украинском языке. Уроков в течение дня преподается 4, часов занятий производится 4. О чем постановили записать в настоящий акт.

Настоящий акт прослушала в правильности его составления расписалась Задорожняя.

Подпись комиссии /підписи/

Секретарь: /підпис/

* * * * *

30.08.1923 Бериславському райисполкому

Во исполнение В/предписания от 20/VIII с.г. за № 3948, НовоТягинский сельсовет сообщает, что антисоветской литературы в школьных библиотеках не имеется.

Председатель /підпис/

Секретарь /підпис/

* * * * *

Отчет Бериславской Забалковской труд. школы № 2 за 1922/23 год.

Школа помещается в специально приспособленном помещении; она обслуживает район Забалку и Слободку. Здание рассчитано на 200 душ детей, имеет 3 классные комнаты, 2 коридора, из которых один теплый, учительскую. Здание школы повреждено снарядами и потому занятия происходили в холодное время в одной классной комнате и учительской, но и эти комнаты без соответствующего ремонта не могут быть хорошо отоплены.

Воспитателей в школе 4: заведующий школой З.К.Авчинников занимается с IV группой, Я.К.Станишевский - ІІ гр., П.Я.Авчинникова с ІІІ гр., Н.Л.Горбатова - І гр. Школьников в начале года состояло 142 души, в январе по причинам экономического характера число школьников упало до 109 и в настоящее время их 69, в том числе по группам: I - 25, ІІ - 14, ІІІ - 18, в IV - 12 душ, по социальному положению: бедняков - 51-73%, середняков 16-24% и имущих 2-3%, из которых сирот - 7, полусирот - 24, имеющих родителей - 38, из них мальчиков 32, девочек 37.

Из указанных данных школа является вполне пролетарской, и в периоды наиболее голодного времени число посещающих школу детей понижалось, так как дети плохо обеспечены одеждой и обувью. Занятия в школе производятся со второй половины сентября до настоящего времени.

Вполне неудовлетворительное состояние школьного здания, когда работать приходилось в одной холодной классной комнате и в крошечной учительской, слабом состоянии здоровья школьников, организмы которых были подорваны еще в голодный год, отсутствии письменных принадлежностей и пособий, индифферентизм к школе родителей, озабоченных добыванием насущного куска хлеба, не смотря на самое добросовестное отношение к делу воспитателей - сильно отразились на педагогической работе: применение комплексного метода, введение трудового начала - встречали почти неодолимые препятствия в работе. Деление школьников на группы происходило по их силам и не может вполне соответствовать официальному делению. С наступлением тепла, когда стало возможным использовать еще одну классную комнату, дела школы улучшились, но это время уходило на ликвидацию дефектов, допущеных зимой. Самое лучшее время для школы в отношении продуктивности наступило с перенесением школьной работы за стены школы. В результате этой работы, сблизившей детей с воспитателями определилась степень подготовленности детей к приходу в высшие группы; причины по которым не все дети могут быть переведены следующие: позднее поступление в школу, значительные перерывы в посещении школы и др. причины. Для занятий с детьми неуспевавшими отведено по 2 часа ежедневно.

Главнейшие дефекты школы - неблагоустроенность школьного здания, требующего основательного ремонта и экономическая необеспеченность родителей. Первая причина будет устранена - ремонт школы это вопрос о ней, а нужды школы покроются специально для школы произведенным посевом хлеба в количестве 3-х десятин. Хорошее состояние посевов выводит из тяжелого положения и родителей.

Воспитатели школы, удовлетворяемые за свой труд государством регулярно, стряхивают с себя кошмар прошлого года и проявляют значительный интерес к школе в ее новом направлении - в этом залог благополучия детей - будущих работников государства.

Зав.школой /підпис/ З.Авчинников

* * * * *

Выписка из книги Протокола общего собрания членов КНС пос. Тараса Шевченко, состоявшегося 23 мая 1923 г.

Слушали: об учителе поселка Раковского т. Зеленкевиче Л., который не соответствует своему назначению как неблагонадежный элемент.

Постановили: Учитывая, что детям нужно пролетарское воспитание и развитие идей коммунизма, для чего нужно детей воспитывать в революционном духе. Но учитель Зеленкевич, как сторонник старого отжившего строя и вдобавок не благонадежный елемент и во время Врангелевского наступления находился на занятой територии Врангелем и в данное время, не имея документов, доказывающих непричастие и участие в рядах белогвардейщины, организация сельКНС просит учителя Зеленкевича заменить на 1923-24 учебный год другим учителем, каковой бы воспитывал наших детей в духе идей пролетариата и компартии, а не набивал бы нашим детям в головы не нужное и отжившее. Посему еще раз организация стала на страже интересов пролетариата и на страже духовного развития нашего потомства "молодежи" просить т. Зеленкевича снять с должности и назначить другого.

Следуют надлежащие подписи

С подленным верно:

Секретарь Л. Золотарева

Примітка упорядника: (16 липня Зеленкевич був звільнений з роботи учителя).

Рекомендована література останніх років видань

1. М.П.Оленковський. Пам'ятки мезоліту та неоліту. - Херсон, 1992.

2. М.П.Оленковський, С.Ж. Пустовалов. Пам'ятки енеоліту та ранньої бронзи. - Херсон, 1993.

3. М.П.Оленковський. Пам'ятки середньої та пізньої бронзи. - Херсон, 1993.

4. Н.О.Гаврилюк, М.П.Оленковський. Пам'ятки скіфів. - Херсон, 1992.

5. З.С.Орлова, И.Д.Ратнер. Из истории заселения Херсонщины. - Херсон, 1993.

6. Е.Будько. "Зде почивает раб божий атаман кошевой..." // Україна, 1994, №2.

7. К.Иванов. Шведы со Змеевки // Вокруг света, 1992, № 3.

8. В.Сергійчук. Земля, яка стала рідною // Відродження, 1995, № 2.

9. Берислав і Кримська війна // Маяк, 1993, 16 жовтня.

10. О.Голобородько, О. Паталах. "Рятуймо, бо стане стернею..." // Наддніпрянська правда. 1991, 2 серпня.

11. Т.Солодка. Кам'янська Січ // Маяк, 1993, 13 травня.

12. О.Данильченко. Від Кизи-Кермен до Берислава // Маяк, 1992, 12 серпня.

13. М.Данильченко. Красномовний документ // Маяк, 1994, 15 січня.

14. М.Данильченко. Пушкін у Бериславі // Маяк, 1994, 4 серпня.

15. М.Воронін. Берислав до 1784 року і опісля // Маяк, 1993, 10 листопада.

16. Пам'ятки Воскресенської церкви // Маяк, 1993, 10 листопада.

17. В.Самар. Стародавності Бериславських степів // Маяк, 1990, 28 липня.

18. В.Сидоренко. Монастир // Новий день. 1991, 12 жовтня.

19. С.Гейко. Сторінки тих далеких років // Маяк, 1992, 31 липня, 1, 5 серпня.

20. С.Гейко. Взяття Кизикермену // Наддніпрянська правда, 1995, 1 серпня.

21. С.Гейко. Життя і смерть Костя Гордієнка // Наука і суспільство, 1994, № 4/6.

22. С.Гейко. Падіння Кизи-Кермена // Наука і суспільство, 1995, № 11/12.

23. С.Гейко. Татарський гетьман // Старожитності, 1994, № 5-6.

24. С.Гейко. Замилити очі усьому світові // Наддніпрянська правда, 1998, 22 січня.

25. С.Гейко. Перший удар // Молодь України, 1998, 12 листопада.

26. С.Гейко. Трагедія євреїв Бериславщини // Еврейские вести, 1996, № 1/2.

27. С.Гейко. Забуті жертви // Маяк, 1997, 13 грудня.

28. С.Гейко. Жили-були. Берислав 100 років тому // Маяк, 1997, 23 грудня.

29. С.Гейко. Пригоди італійців в Україні // Маяк, 1997, 17 квітня.

30. О.Пасічник. Розстріляний монастир // Наддніпрянська правда, 1998, 19 грудня.

31. Е.Горностаев. Григорие-Бизюков мужской монастырь. - Херсон, 1997.

32. О.Тимков. Махновський рух на Херсонщині. - Нововоронцовка, 1995.

33. О.Тимков. Отаман Григор'єв. - Нововоронцовка, 1997.

34. Забуттю не підлягає. - Херсон, 1996.

Просвіта "Херсонщини"