Просвіта "Херсонщини"

Наталя Коломієць

Найтепліше

***

Їду у гості до мами,
В гості - на Водохреща.
Добре, що мама є ще -
Столи застеля рушниками.

В неї через дорогу -
Подруга, жінка літня...
Так, як і мама самітня,
Радість - на двох і тривоги.

Важко у пору зимову,
Час по обіду - вже й пізній:
Є заспівати з ким пісню,
З ким перекинутись словом.

Їду у гості до мами,
З друзями - на Водохреща.
Добре, що свята є ще
З шаною і піснями,
Добре, що десь ждуть мами.

19.01.03

А віра наливається, як вишня

Отцю Володимиру

Де взяться вірі в цих степах безводних:
Татари, турки, москалі бродили?
Наш рід козацький, ми не з благородних...
Нас Біблії в дитинстві не учили.

Ми, наче справжнє "перекотиполе" -
Жили й не турбувались днем прибулим:
Просили хліба і до хліба в долі,
Пісень співали тих, що десь почули.

Як після маку, зараз всі проснулись...
Згадали - треба душу рятувати:
До Господа обличчям повернулись,
Церкви і храми - нумо будувати!

...Ще зовсім юним, хлопцем безбородим,
Приїхав він до нас у край безбожний.
Всі думали, - дитина ще, тай годі,
Свідомість розбудити він спроможний!?

Отець Петро, ото був, - Справжній Отче.
А цей... хіба що ризу потримати:
Такий собі, худенький чемний хлопчик...
Та де такому душу довіряти.

А він, як свічку, ніс в долонях віру,
Від пломінця давав усім погрітись.
Проглянулась в людських серцях довіра,
Як пролісок, що зміг крізь сніг пробитись.

Його цікаві про Христа розмови
Для спраглих в вірі - як роса цілюща.
Замішані на доброті й любові,
Вони дбайливо доглядали душі.

Той хлопець нині - настоятель Храму.
Звертаються всі: - Отче Володимир!
Господнє слово з вуст його бальзамом
У душі розливається незримо.

А віра... наливається, як вишня.
В свідомості людській свіча не меркне,
Певно й над нами зглянувся Всевишній,
Бо вже і в нас - в неділю йдуть до церкви.

07.05.04

Різдвяний дзвінок

Дзвінок з Франківська. Із Різдвом вітають.
- Христос родився! - в телефон кричать.
А я стою й від сорому згораю,
Не знаю, що у відповідь сказать.

- Христос родився! - знов мені у вухо.
А я у відповідь: - Спасибі, так же й вас!
Сміються друзі, знають - тут РОЗРУХА,
Розруха душ. Для віри - треба час.

- Славім його! - повинна ти сказати.
- Славім його, - я лепечу дитям...
І від розмови в серце входить свято;
І на свічу подовшало життя.

06.01.05

День Святого Миколая

Малий синочок і зернятко-доня
У гості Миколайчика чекають...
Бурмочуть щось під носика спросоння,
Під подушки долоньки просувають.

Знайшовши там "скарби дорогоцінні",
Все ширше розкривають сонні очі,
А я біля дверей стою, радію,
І теж до них у їхню казку хочу.

О, Барбі! І цукерки! І машинка! -
Кричить малеча. Щастя - через край.
А я дивлюся, і на серці гірко -
До мене не приходив Миколай.

Були ми ніби теж і добрі, й чемні,
Любили труд і старших поважали,
Але росли у вірі зовсім темні
І про Святого навіть і не знали.

Були в нас зовсім інші ідеали...

1994-2004 р.

Обірвана пісня

Моїй бабусі Христині

Пішов солдат у липень,
І обірвалась пісня…
Чекала дні і ночі,
Надію колисала.
Здавалось, від чекання -
Їй серце навпіл трісне,
Від сліз злиняли очі,
Душа німою стала.

Не трапилося дива, -
Все сталось, як і в інших…
Принесли похоронку,
Завила, як вовчиця.
Їй ніч тепер - родина,
Сестра їй найрідніша.
За матір їй - іконка.
Тепер вона - вдовиця.

Розрізали, мов лезом,
Щасливі сподівання.
В душі тавро хтось випік,
У жмуток збились мислі…
З рук випав долі келих,
Не допили кохання…
Пішов солдат у липень…
І обірвалась пісня.

03.03.04

Жоржинова пора

Знов завітала осінь, жоржинова пора.
В садку достигли яблука і падають додолу.
Гуде святково вулиця, щебече дітвора,
Знов дзвоник вересневий збира її до школи.

Біжать біленькі бантики - букетики в руках,
Щасливі і окрилені - не дивляться під ноги.
Стрибають милі бісики у сяючих очах.
Стою, у слід дивлюся їм і нахлинає спогад…

З яскравими жоржинами через усе село
Нас кликав також дзвоник в обійми мрій, між іншим.
Все фільмом прокрутилося: було - як не було…
Вже дідусі й бабусі ми, і все вже стало іншим.

Та в школу, як колись, знов вересень збирає.
Жоржинова пора дитинством напуває.

Молитва за сина

У світ широкий ідеш ти, сину,
Назустріч сонцю й холодним зливам,
Назустріч вітру, що б'є в обличчя…
Іди, не бійся - це Доля кличе.

Зустрінеш прірву - не зупиняйся,
Роби крок твердо і не вагайся.
Можливо він - і по лезу бритви,
Але з тобою - моя молитва.

Всесильний Боже, Творець Єдиний,
Візьми в опіку мою дитину.
Дай йому гордості, а не гордині,
Дай світлий розум моїй дитині.

Врятуй його від спокус гріховних,
Дай віри в Себе, багатств духовних.
Хай чорна заздрість, дочка капризу,
Не їсть його, як іржа залізо.

Щоб підла зрада ножа у спину
Не устромила моєму сину.
Щоб в серце відчай не вповз змією,
В людей дай віри йому Своєї.

Прошу Тебе, обдаруй сумлінням,
Пошли йому доброти й терпіння.
Почуй, ВСЕВИШНІЙ, мої благання,
І дай синочку палке кохання.

Всели у душу моєму чаду
Глибоку віру у силу правди.
Господь Високий, в мою дитину
Вдихни любові до України.

Іди, мій сину, у світ квітчастий,
Благословляю тебе на щастя!
І пам'ятай: у життєвих битвах
Тебе врятує моя молитва.

02.04.05

Сучасні діти

Сучасні діти, наче тії птахи,
Вже змалечку чека на них вояж:
Летять на південь, північ і на захіл,
А ми услід - читаєм Отченаш.

І чи повернуться до рідної домівки?
Надія, як весняний лід, - крихка...
Скоріше - доля дасть в життя путівку
Й не купить на зворотній шлях квитка.

Своє гніздо полинуть десь шукати:
Ще від Адама й Єви так було,
Але у серці будуть пам'ятати
Пенатів рідних запах і тепло.

А дні зникатимуть, як поміж пальців чотки,
Все справжнє й щире проковтне ПРОГРЕС,
І нам, батькам, - лише дзвінки короткі,
Або скупі на слово СМС.

01.04.05

Випускникам

Знов травень вдягнувся в убрання зелене,
Запрошує весну на вальс.
І дзвоник шкільний, голосистий, веселий,
Не кличе вас більше у клас.
Стоять педагоги - думки десь далеко.
І радість, і біль водночас.
А вчителька перша всміхається тепло,
Згадавши маленькими вас.

Лебідки-дівчата, привітливо-милі,
Як зорі, красою горять.
І хлопці-орли свої плечі, мов крила,
Розправили гордо, стоять.
З букетами квітів із вами радіють
За успіхи ваші батьки.
Вам небо дарує і силу, і мрії,
В долоні кидає зірки.

22.04.05

Першим вчителям
(Рубаї)

Надійна пристань - перші вчителі,
Їм несемо завжди свої жалі,
І хоч уже давно вібрались в пір'я,
Та інколи, як діти, ми - малі.

Школі

Ні, не забути нам НІКОЛИ,
Як в червні п'янко пахне матіола,
Як ми щасливі йшли стрічать світанок…
А в слід дивились сумно вікна школи.

***

Аматорському народному
фольклорному ансамблю
"Олешшя"* присвячується

На обліку вже кожен день прийдешній -
Та ще душа висвічує зірки...
Знов фестиваль. І знов, співа "Олешшя",
Таврійські невгамовні бабуньки.

Відроджуючи нації культуру,
З "металікою"* - "б'ються на шаблі",
Без вправ сольфеджіо і музлітератури
Співають бабці пісню на селі.

Несуть її, мов полохливу свічку,
Крізь рев і свист сучасних децибел.
Як немовля, що скупане в любистку,
Сміється пісня батьківських джерел.

Чарує первозданною красою
З тремтливих вуст пісенних берегинь,
Мов крізь асфальт, зеленою травою,
Торкає неозору далечінь.

Їх слухаєш - і серцю в грудях тісно:
Яка життя багатобарвна суть!..
Виспівують бабусі рідну пісню,
За безцінь щедро мудрість роздають.

10.03.04

* "Олешшя" - аматорський народний фольклорний ансамбль с.Кардашинка Голопристанського району на Херсонщині. Заснований у 1984 році Ф.Н.Шафроновою. Нині художній керівник ансамблю Н.І.Зоря. Колектив був неодноразовим переможцем Всеукраїнських фестивалів у різних містах України, учасниками телепередач "Сонячні кларнети", "Надвечір'я". Наймолодшій учасниці ансамблю давно посміхнувся ювілей у золотій оправі.
* "Металіка" - направлення у сучасній музиці (рок)

Сільський хор

Народному хору
рідного села Долматівки
присвячую

Зимовий вечір котиться луною…
В земних турботах стомлене село.
Не знає бідне теплого спокою,
А ще й співає… "всім смертям назло".

В сільському клубі, де вода в відерці,
Від холоду замерзла вже на лід,
Стоять всі ті, хто із любов'ю в серці
Прийшов сюди, щоб пісню оживить,

Щоб дать їй крила, випустити в люди.
Народна пісня це ж - душі СОБОР…
Йдуть репетиції нелегкі в сірі будні,
А на свята - співає людям хор.

Співа про все, що душу зігріває.
В піснях тих щирих - радість і жура…
Співає хор, а з ним - Земля співає,
Живе Народ, бо Пісня не вмира!

І хай село не скоро світським стане,
Але душа його - це скарб людський.
І наша Україна не зав'яне,
Допоки ще співа десь хор сільський.

12.03.03

Батькові

Триптих

1

9 травня, рік був сорок перший,
Ти Світу посміхнувсь тоді уперше.
Але не міг ти навіть і гадати,
Що народився в історичну дату,

Скривавлену і водночас щасливу.
Бо відгудуть сніги, холодні зливи,
І на руках з тобою піде мати
Свою печаль і радість зустрічати.

Там, за селом, де курява з-під ніг,
Чуже чекання йшло з усіх доріг.
У рідний край, де сиві полини,
Солдати поверталися з війни.

Дитинства час, голодний, босоногий.
І цеп собачий дістає порогу,
На нім хлоп'я, мов вовченя, сидить,
Не плаче, не сміється, лиш мовчить,

І оченята зболені, сумні...
А мати в полі жне на трудодні.
Твоє дитинство світлим не назвати,
Та все в житті тече, усе минає, тату.

2

І як би не було, комусь бува ще гірше.
Безбатченків тоді - не менш, як півсела.
Та поруч була та, що найрідніша,
Матуся-чайка, що життя дала.

Щасливих спогадів лише дитяча жменька,
Не більше, бо яке добро тоді?
Як тільки промінь сонця в шибку дзенькне,
Відразу ж злидні грають на дуді.

Але дитинство зла не пам'ятає,
Не б'ється з долею до кровопролиття,
А юністю палкою розквітає
Й наопашки крокує у життя.

І ти, зміцнівши, усміхнувся часу,
Й свою зорю побрів шукати теж.
Ти мріяв, що її в степах Донбасу,
У купах з "чорним золотом" знайдеш.

Але затія видалась пустою:
Таких, як ти, - що в морі камінців.
Всі сподівались на завидну долю,
І кожен осідлать її хотів.

А дома в самоті чекала мати
Й молилася небесному царю,
Щоб блудний син вернувся в рідну хату,
В своїх краях шукав свою зорю.

Вона явилася, як диво, серед поля -
Сонцепривітна, очі голубі...
Та, батьку мій, ти був невдячний Долі
За щастя, подароване тобі.

Пройшли літа, тобі зустрілась інша,
А ту, що зблідла, - у холодний льох.
Бо друга та - від золота ясніша,
Вам дуже сонячно було із нею вдвох.

Позивачем не хочу бути, тату,
Всевишньому свій позов не подам...
Та крім зорі, були ще й зоренята,
І їхні душі ти зморозив сам.

3

От бач, як швидко відцвіло життя,
А ми по-людськи так і не зустрілись,
Все один одного, як риби, сторонились,
А час ішов, хололи почуття.

Без тебе підростали онучата:
Ти їх на відстані навряд чи впізнавав...
А моє серце спогад огортав,
Від розпачу хотілося кричати.

І ось тепер, коли пішов від нас,
В душі мов обірвалася струна...
Лиш пізня осінь за вікном одна
І всемогутній, швидкоплинний час.

А я так і не встигла запитати,
Чому ти відсахнувсь від мене, тату?

13-30.11.02

Різдвяний вечір

Моїм бабусі і дідусеві,
Палажці та Пантелію Димченкам

Розпахтівсь узвар із абрикосів,
Наче перли - рисова кутя...
З вулиці лунає стоголосо
Сміх дитячий - внуки лопотять.

Галасливо сядуть на лежанці,
Навмання щебечуть все підряд:
Хто про ляльки, хто про модні танці -
На душі в стареньких квітне сад.

У кутку під рушником іконка
Й та, здається, в усмішці яснить.
І дідусь зі столу, з-під клейонки,
Копійчаним сріблом всіх гостить.

В невеличкій батьківській оселі
Від гостей - мов сонечко зійшло!
Цвірінчать, як горобці веселі,
Господи, як гарно всім було!

Всі сідали до їства й напоїв,
Кличучи Мороза до стола.
І в різдвяній суєті святковій
Щира пісня гостею була.

Обіймала ніжно всіх за плечі,
Сіяла у душі благодать...
А тепер у празниковий вечір
Нікому піснями частувать.

06.01.04

***

Продається хата.
Продається спогад.
Продається часточка душі.
Біля хвіртки мати
Вже не плаче - стогне,
І мовчать сусіди,
Вчора: не чужі.

А вже завтра будуть
Це чиїсь сусіди...
І злітають в небо
Попелом слова...
Хто "піде продзвонить",
Хто там вже "приїде",
Проросте із часом
В душах сон-трава.

26.12.02

Сонячна земля

Мій край Таврійський -
Келих доброти.
Ти на долонях степу -
Мов перлина.
Десь поспішають
Димчасті хмарки,
А я завжди
В твої обійми лину.

Тебе плекають
Ріки і моря,
Тобі ласкаво світять
Срібні зорі.
Моя Таврійська
Сонячна земля,
Зі мною ти
У радості і в горі.

Людського щастя
Синьокрилий птах,
Для мене тут назавжди
Огніздився.
Зорею сяє
Мій Чумацький шлях,
Де край батьків
Добром заколосився.

17.11.03

Батьківщина

Коли чую слово Батьківщина,
То відразу бачиться мені:
Вулиця у вишнях і хатина,
Де герані в кожному вікні.

Там нема джерела чи тополі,
Не цвіте там яблуневий сад.
Тільки вишні (їх в селі доволі),
А іще троянди й виноград.

Коли чую слово Батьківщина,
То відразу бачиться мені:
Степове село на Україні
У вишневій білій пелені.

І відразу тепла і незрима
Хвиля мою душу обіллє…
Коли чую слово Батьківщина,
Впевнена - вона у мене є.

1999 р.

Моя зелена Гола Пристань

Коли ще юною була,
Мене смішила назва міста,
Сказати вголос не могла,
Що батьківщина - Гола Пристань.

Не розуміла я тоді,
Що це історія бурхлива,
І так хотілось, щоб її
Назвали якось так - красиво…

Не розуміла я тоді,
Що це - життя мого народу,
Моєї Таврії степи,
Дніпра-Славути сині води.

Тут оксамитові сади,
І золотом дзвенить пшениця,
Щербетом пахнуть кавуни,
Богемським склом блищать криниці.

Тепер я знаю - не мала,
Як виникала Гола Пристань,
Як людська доля тут була
Розірвана, немов намисто.

Це звідси брали у полон
Красу і силу України -
Лилося горе за кордон,
І плакала в гаю калина.

Татари вибрали собі
Для гавані пустинне місце,
І жах наводила на всіх
Бездушна назва - ГОЛА ПРИСТАНЬ.

І хто б подумав, що в степах,
Де зупинялось людське горе,
Постане місто на пісках
З прямим шляхом у Чорне море.

Що геть розвіється журба,
Заквітнуть вишні, абрикоси,
І заплітатиме верба
На пристані розкішні коси.

Що знатиме мільйон людей
Моє маленьке щедре місто,
І зустрічатиме гостей
Моя прекрасна Гола Пристань.

Тепер гадаю в зрілі дні:
Які смішні дитячі мислі,
Яка ж бо рідна ти мені,
Моя зелена Гола Пристань.

Квітень 1992 р.

Рідному місту

Завітав листопад золотистий
На гостини до нас без запрошення.
Одяглося у шати барвисті
Рідне місто у свій день народження.

Ви скажіть, як йому не радіти?
Всі роботи - жнивами увінчані,
І щедроти таврійського літа
Розлива в келихи осінь-дівчина!

І злітає у небо барвисте
Щира пісня, палкіш від огню…
І сміється моя Гола Пристань,
І радіє прийдешньому дню.

Моє рідне, оновлене місто,
Ти в роботі і пісні завзяте.
Веселись і радій, Гола Пристань,
Хай завжди на душі буде свято.

04.11.01

Києву

Дарую вам зелений стольний Київ,
Оздоблений мереживом віків,
Краса його зорею променіє,
Достойний він палких, високих слів.

На схилах, де князі життям писали
Історії славетні сторінки,
Серед бузку й каштанів п'ятипалих
Стоять в мовчанні горді пам'ятки.

Ніколи не забудете ви місто
В обіймах круч, на березі Дніпра,
В його ошатті древнім, кам'янистім
Минулого - і радість, і журба…

Думки, як птахи, мають легкі крила,
І спогади горять, немов свіча:
Дніпровий схил, Аскольдова могила -
Тут перший князь загинув від меча.

Ось Володимир із хрестом в руках,
Він з Візантії віру нам привіз…
А тут, в зеленій тиші, в куполах,
Штовхається Андріївський узвіз.

А ось - Софії бані златоглаві,
Що Ярослав колись їх спорудив.
Добром і мудрістю у Київській державі
Цей князь багато, як ніхто, зробив.

Тут Києво-Печерська знана лавра,
Що святістю лікує душі всім.
…У трапезній відлунюють литаври,
А в церкві Спаса чути срібний дзвін.

На площі, де красується Софія,
Богдан в пориві булаву підняв.
Великий гетьман нас привів в Росію,
Від турків і поляків рятував…

Хрещатик захлинувсь людським потоком,
Гостями заклопотаний Майдан:
Куди не глянь, куди не кинеш оком -
Скрізь щирі посмішки привітливих киян.

В солідний вік сплелись вінком століття,
Та не помітне срібло його скронь,
Живе мій Київ, зеленіє віттям,
Росте Троєщина, Петрівка, Оболонь.

Мій Києве, колиска щиросердя,
Ти на землі в сузір'ї кращих міст…
Я вірю - УКРАЇНУ ЖИТТЄСТВЕРДНУ
Також побачить світ на повний зріст.

1997-2005 (січень)

***

Долматівко моя, тобі - привіт.
Про тебе не згадати, я не можу:
Мені із тебе починався світ,
Мені від тебе - в серці іскра Божа.

Я міста вередлива вже дочка,
А ти десь там - у радості і в горі…
Село моє, ти - пісня гомінка,
І хай тобі ласкаво світять зорі.

Мандрують небом димчасті хмарки,
Мов степом розбрелись кошлаті вівці,
Мого дитинства росяні стежки,
Згубилися в твоїх десь чорнобривцях.

Хай успіх з вами п'є на брудершафт,
Душею щирі, рідні односельці,
І хай людського щастя Синій птах,
Гніздиться в кожнім неспокійнім серці.

20.09.02

Стара вчителька

Стоїть розгублено у дикім сьогоденні,
В обличчя - дим цигарки і жаргончик,
А Вона з книжкою в руках стоїть, чекає
На вірних учнів, щоб в малі долоньки
Сипнути щедро мудрості своєї,
Яка пізніше яблуками вродить
І упаде на голову ньютонам…
А поки що - стоїть на роздоріжжі.

Ранок
(акростих)

Росою чистою умився,
Алеї вітерцем підмів,
На гілці пташкою усівся,
Осонцений розвеселився,
Калину співом розбудив.

Пам'яті Раїси Кириченко

Диптих

Я знала Вас і це за щастя маю.
Ваш голос досі у вухах бринить:
…й тебе з Різдвом, Наталочко, вітаю,
Спасибі, рідна, … звісно заспіваю,
Мені б ось тільки зиму пережить.

Ми щиро спілкувалися - як друзі:
Про пісню, про проблеми на селі…
А ось тепер - німа калина в лузі,
І "хризантеми" - в невимовній тузі,
А з Вами - "журавлята журавлі".

Для всіх, хто знав Вас - біль непримиримий,
Ми, наче загубили талісман.
"Казачко" славна, осені Княгине,
Гордилась Вами наша Україна…
Бо, мабуть, Ви остання з "могікан".

9.02.05

***

Пішла…
Залишивши малу дитину - пісню.
У ніч пішла неходженим шляхом.
І хто ж її тепер на руки візьме -
Ту материнську, солов'їну пісню,
Напоїть добротою і теплом?

Гетьманшо мужня, роду Берегине,
Не зрадливі були твої вуста…
Про гроно калинове й Україну,
Про матір рідну, про любов єдину -
Лилася пісня мудра і свята.

Земля Полтавська хай тебе пригорне,
А нам про тебе - у серцях любов.
Пройдуть роки, все перекрутять жорна,
І зміниться мінорне на мажорне,
І твоя пісня заквітує знов.

14.02.05

Самотня старість

Мамі

Тебе, неначе дерево з корінням,
Ми вирвали із рідного села,
Твоя стежина в місто пролягла,
І згасло у очах твоїх проміння.

Змарніла ти і тілом і душею,
Як без води - калини в'яне віть.
В думках одне - куди себе подіть?..
Не хочеш стати в місті ти "своєю".

Самотня старість вже не вірить в щастя.
Проблема ця одвічна й не проста,
Життя - це нескінченна суєта, -
Як кубик Рубіка, не всім вдається скласти.

16.06.04

Осінь моєї юності

Згадалась осінь юності п'янкої.
Студентські роки - хто ж про них забув?
Тоді для мене, дівчинки сільської,
Престольний Київ - Ельдорадо* був.

Сільських дітей Фортуна не плекає,
Вони завжди займають другий план.
І тільки той у неї виживає,
Хто сам себе врятовує від ран.

Село, село, куди ж тебе подіти?
В моїх ти генах, як там не крути...
Аристократами не стали мої діти,
Й онукам під Церерою* прийти.

* Ельдорадо - (перен.) країна казкових богатств і чудес.
* Церера - одна з малих планет, названа на честь богині землеробства в древньоримській міфології.

Україна
(акростих)

У неї очі - кольору барвінка,
Коса до пояса,
Рум'янець на щоках,
А стан
Її - мов молода вербинка.
Намисто - зоряне,
Але - журба в очах…

Весна
(акростих)

Вона весела і вродлива,
Енергії - ріка жива.
Садам дарує цвіт дрімливий,
Несе полям дощі громливі,
А нас - коханням напува.

Вітражі душі

***

В ресторані зібралися гості,
Іменинниці вже 45.
І летять у захмілений простір
Заготовлені бравурні тости,
На торті густо свічі горять.

Хтось поради дає господині,
Що не варто отак, напоказ,
Виставляти роки на вітрину.
Жінка бути секретом повинна, -
Не об'єктом уїдливих фраз.

Хтось про ягідку-бабу белькоче,
Ще, мовляв, у соку ще, й не гріх...
А вона нахилилася мовчки
До свічок, мов молитву шепоче,
Ніби кожну цілує із них.

22.05.04

Вірні подруги

Де стежка за містом тікає до лісу,
Два стовбури юні стоять, обнялися.

Ростуть вони поруч - така вже в них доля -
Сосна пишновіта й висока тополя.

Є подругам вірним про що говорити:
Про дуб молодий, про улесливий вітер.

Голками і листям сплелися, шепочуть,
Секретами діляться з ранку до ночі.

Поглянеш із боку - від дружби проміння,
А там, під землею, - війна між корінням.

06.09.04

***

Як добре, що ми, любий, зберегли
Вогонь сердець, народжений у муках,
І, що тепер об наші береги
Не б'ються хвилі смутку і розлуки.

Тепер з тобою ми доп'єм до дна
Із келиха життя свої бажання,
Терпкіший від церковного вина,
Хмільний напій осіннього кохання.

***

В апогеї квітучої осені
Умиваюсь слізьми, наче росами,
І чекаю в душі ще тепла.

А життя кураїною котиться,
І за кожним ще Мойри* охотяться...
І добра в світі менше, ніж зла.

Та я вірю в легенди із ельфами,
Й що побачу колись Філадельфію:
Хоч реальність - місток, що зі скла.

Проте пісня в селі ще співається,
Й від любові ще діти з'являються...
Тож добра, мабуть, більше, ніж зла.

10.10.04

* Мойри - в грецькій міфології - три богині людської долі.

***

Скільки разів я мріяла про зустріч,
Оцю ось зустріч, де лиш ти і я.
І ось вона... але на серці пустка:
Ти не один, і в мене вже сім'я.

Зустрілися, й нема про що сказати,
Думки, немов сполохана мошка...
Лише усмішка на вустах зім'ята
І тиха фраза: - Ти усе ж така.

Зустрілися, й нема про що сказати,
Усі слова розвіяли вітри...
Душа, напевно, знає слів багато,
Та я мовчу, і ти не говори.

Перегоріли в ній усі бажання,
Лиш тільки пам'ять, як болючий шрам,
І на руїнах нашого кохання
Нехай вже інші свій будують храм.

***

На крилах земної любові
У звабливий світ цей прийшла,
Збентежені зорі ранкові
Торкнулись блідого чола.

Зима була зла, непривітна,
Давала прощальні бали...
Та згодом я стала їй рідна,
НАТАЛЯ* - імення дали.

Брела по життєвому полі,
Немов по глибокій ріллі,
Допоки в надщербнутій долі
Не стрілася Муза мені.

І враз золотими салютами
В душі заіскривсь пізньоцвіт...
О, як я безмежно люблю тебе,
Мій грішний і праведний світ!

*Наталя - (з латин.) день народження.

Жінці

Загляда береза у віконце,
Мабуть вже зимі прийшов кінець,
Обіймає всіх яскраве сонце
І цілує ніжно вітерець.

У яру струмок дзюркоче дзвінко,
Це весна ступила на поріг.
Березень дарує свято Жінки
І барвінки стелить їй до ніг.

А вона, мов справжня чарівниця,
Створює прекрасне із руїн.
Жінка-мати, жінка-трудівниця,
Це тобі життя шле свій уклін.

***

У липневому небі зірки
Златоцвіття дарують яскраве,
В ніч купальську таємні стежки
Тихо губляться в росяних травах.
Загадково всміхається ніч,
Розірвавши спокуси кайдання...
У грайливому сяєві свіч
Заблукало моє десь кохання.

Свої мрії із квітів сплету,
І на хвилю пущу бистроплинну,
Може долю свою віднайду,
Якщо квітку зустріну чарівну.
Бродять світом легенди й казки
Про ту квітку, що всіх чарувала,
Але цвіт її можна знайти,
Лише в ніч на Івана Купала.

Я і ти

Два світи - ТАК і НІ,
Поселились в мені,
Два світи, два шляхи,
Два бажання.
Буде плавитись біль,
Як метал у горні,
Буде Час знову пити
Мовчання.

Буду Я, будеш Ти,
Будем поруч іти,
Та між нами не бути -
Цвітінню.
Бо у серці моїм
І у серці твоїм
Чорна хмара накрила
Все тінню.

23.03.04

Мороз і Зима

Закохався у Зиму Мороз,
Від кохання на мжичку зітлів.
Замість ніжних букетів мімоз
Він дарує малюнки на склі.

Шибку кожну на вікнах цілує,
На бурульку зморозив свій ніс:
Все виводить, мережить, штрихує
То сніжинку, то квітку, то ліс.

Дід обранку за плечі бере,
Обіця з кришталю тереми,
Між могутніх розлогих дерев
Стелить срібні пухкі килими.

Уявляє Мороз: сніжна юнка
Піде в церкву із ним до вінця,
Та не треба Зимі подарунків,
Бо кохає вона Вітерця.

Червона калина

Червона калина задивилась в даль,
В китицях багрянцем жевріє печаль.
Сонце ту калину напува теплом,
Ясен лебедино прихиля чоло.

Ранок золотистий росами вмива,
Дощик їй шепоче чарівні слова.
Вітер кучерявий водить у танок,
Пригортає гіллям молодий дубок.

Вечір зореокий сни дарує їй,
Огорта серпанком, витканим із мрій.
Перлами тумани осипають віть,
А вона в зажурі мовчазна стоїть.

До сестри-калини в зелен-гай піду,
- Дай мені пораду на мою біду.
Без любові, рідна, в світі цім живу,
Ніби хтось посіяв в серці сон-траву.

Сріблом павутиння задзвеніла нить,
І мені калина сумно шепотить:
- А тому ти, мила, серцем нічия,
Бо в житті не стріла свого солов'я.

25.05.04

Літній ранок

Які прекрасні степів роздоли
У світанкову теплу мить,
Сріблом видзвонюють тополі,
В долонях хмари сонце спить.
Духмяні квіти цілує вітер,
На гойдалці колише їх,
А соловей в зелених вітах
Виспівує пісень своїх.

Яка чудова краса ранкова,
Веселка з річки воду п'є,
За сонним полем, у діброві,
Зозуля роки роздає.
Смагляве сонце з долонь скотилось,
Сміється всім, як немовля,
Від усмішки земля зігрілась
І в танці зорянім кружля.

19.06.03

Степ
Акростих

Серпневий день колише тишину,
Трава зелена - вже давно… покійна.
Елегію виспівують сумну
Полин і вітер, взявшись у обійми.

Проза життя

А музика ішла осіннім парком,
Брела алеями відкрито, навпростець.
Лузали підлітки насіння біля арки,
Стрибав лякливий поруч горобець.

Сміялись голосно дві симпатичні баришні,
Їх молодик завзято розважав;
Великий пес покірливо хазяїну
Ніс в пащі палицю й на похвалу чекав.

Біля кафе чоловіки вовтузились,
Окраєць хліба в урні дід шукав...
А Муза щедро пригощала музикою,
Та тільки ті дари ніхто не брав.

6.11.02

Сліпа...

Іду сама крізь чагарі життя,
Обличчя роздираю до крові.
Мене підводить страху почуття,
Інакше б я не лізла в чагарі.

У пошуках якихось теорем,
Завжди шукаю істину в житті,
Є аксіома - жити без проблем -
Це жити просто в сірій череді.

А я, сліпа, блукаю серед люду,
Шукаю правди в будні і свята,
Не розуміючи, що серед бруду,
Сама ж бо я далеко не свята.

1997 р.

Пізня осінь

Дощ штрихує сірий день осінній,
Мокрий лист на гілці в самоті тремтить,
Парк покрився жовтим ластовинням,
Пам'ятник, як сирота стоїть.

А ліхтар... обідраний, убогий,
Горбиться, мов той питальний знак.
Тільки дуб - величний і розлогий,
Весь розхристаний - точнісінько козак.

Шарудить у мене під ногами
День вчорашній, і на серці - щем...
Мабуть, вже зима не за горами, -
Плаче осінь листям і дощем.

16.11.94

Український гжель

На повні груди дихає весна,
І я тепла від неї набираюсь,
У синій розпис неба задивляюсь,
І п'ю очима ту красу до дна.

Збентежені урочисто стоять,
Мов наречені в білих фатах, вишні...
Здається, що задумав наш Всевишній
Земну красу із небом повінчать.

Вже в двері стука різнобарвне літо,
Свою нам пропонує акварель...
А зараз - чим не український гжель:
Небесна синь на білім фоні цвіту?

Травень 2002

* Гжель - Назва походить від назви села Гжель в Московській області, де виробляють керамічні вироби білого кольору і розписують соковитими густо синіми фарбами.

Життя

Життя - везіння,
Життя - кохання,
Життя - терпіння,
Життя - страждання,
Життя - це радість,
Життя - це диво,
Бува - прекрасне,
Бува - жахливе,
Життя - свіча,
Що пломінням рветься,
Життя - це шанс,
Що лиш раз дається.
Життя - везіння...

22.05.04

***

Я впевнена, що все живе на світі
Поміж собою якось розмовля.
І те, що ми не можем розуміти, -
Не означа, що тільки МИ - Земля!

Найменша і звірина, і пташина
Спілкується поміж собою теж.
І тільки самовпевнена Людина
Вигадує про існування меж.

Ми всі комахи, що тут говорити,
Під лупу розглядає нас Творець.
Всі маєм право на планеті жити -
Допоки хтось не скаже: "Все. Кінець!"

Аж поки головний наш ентомолог
Нам власноруч не вкоротить життя.
Тримайся, Всесвіт! Земле, бий на сполох -
Стає повільнішим твоє серцебиття.

12.04.96

***

Пам'яті Віктора, Ірини та Дмитра

Ні, макросвіт мені не зрозуміти,
Об'ємна і складна у нього суть:
Зірки, планети, діри десь відкриті -
Ні оком вгледіти, ні вухом не розчуть.

Ні, макросвіт для мене це - занадто,
Я в мікросвіт хотіла б зазирнуть,
Щоб розгадать одну складну загадку:
Чи можна мить фатальну відвернуть?

Знайти б той мікроскоп і подивитись,
Як твориться життя складний процес,
І як бува, що ми від мікромиті
Залежні більше, а ніж від небес.

07.11.03

Ностальгія
(Сонет)

Як тільки надовго від'їдеш із міста,
То десь через тижні вже три,
Відчуєш, як стане далеке все - близьким,
І домом запахнуть вітри.

Постукають в серце пахучі світанки,
Де бродять знайомі стежки,
Згадаються білі на пристані арки,
Сповиті туманом ріки.

До вас ностальгія легка підкрадеться
Сіреньким сумним кошеням.
І серце в чеканні частіше заб'ється -
Додому захочеться вам.

Яке ж тільки ЩАСТЯ, що є таке місце…
Мене завжди кличе моя Гола Пристань.

23.09.04

22 червня

Котився червень колесом прудким,
Гукало в гості всіх до себе літо,
Останній дзвоник в школі віддзвенів…
У світ широкий всі шляхи відкриті.

З простого ситцю плаття випускне.
Під патефон кружляє юнь у вальсі.
До сходу сонця хто тут вже засне?!
Вони щасливі в тім, своєму часі.

А завтра вже настінний календар
Дві двійки у історію посіє,
І розіб'ються, ніби об асфальт,
Об те число усі рожеві мрії…

Квітучу юність розстріля війна,
Як буревієм, поламає долі…
Гра патефон, і тут ніхто не зна,
Що ЧОРНИЙ КРУК зліта на видноколі.

26.04.05

Травневі свята

Лютіковій Любові Григорівні
та всім односельчанам-фронтовикам
присвячую

На щастя, не була я на війні,
І з фронту не чекала я солдата,
Але в календарі, що на стіні,
Подобались найбільш травневі свята.

І Перше травня, Міжнародний день,
Коли із гучномовця, наче зграя,
Летіла патріотика пісень -
Із "широка страна моя родная".

Коли в вишневій хуртовині цвіту
Неслось бадьоро: "...новый мир построим",
Мені хотілося донести всьому світу,
Що я - галузочка оспіваних героїв.

А Перемоги день, 9-те Травня,
Хіба його можливо описати?..
Ідеш піднесено до школи із бантами,
А скрізь по вулиці - нарозхрист двері в хатах.

Напівдорозі вітер вже доносив
Про "День Победы", що Кобзон співав,
І кожен ветеран в ранкових росах
До обеліска важно поспішав.

А в туєвому сквері, біля клубу,
Забувши про свої воєнні рани,
Бряжчали гордо всім своїм здобутком
Фронтовики, мої односельчани.

Хотілося від радості кричати,
Тремтів бузок з тюльпанами в руках:
Довірила на мітингу вожата
Читати Симонова "Сын полка".

На жаль, цього ніколи вже не буде,
Бо на порозі інше майбуття.
Та ми повинні бути вдячні людям,
Які подарували нам життя.

Не треба грошей - уклонімось низько
І гілочку бузку зронім до ніг...
Ми ж занедбали навіть обеліски
І прізвища, вкарбовані на них.

1999 р.

***

Може, мені сниться, може, згадую -
Так далеко пам'ять відійшла:
Голорукі клени над левадою
І безмовний цвинтар край села.

Там стояв у гордовитім спокої -
Пам'ять односельців, обеліск.
Рана на душі була глибокою -
Був ясніш од сонця його блиск.

Та пройшли роки, усе змінилося:
Не голосять вдови за селом,
Від сльози душа людська стомилася,
Витер час ті сльози полином.

Ми тепер, онуки заклопотані,
Розлетілись в гомінкі міста,
Заховалась совість за пишнотами,
І серця скувала мерзлота.

Наші душі поросли цинізмом,
Вже не модно прагнути ідей.
Ми тепер все бачимо крізь призму,
Призму наших стомлених очей.

І, на жаль, останнього не знайдеш...
Потьмянів на небі сонця диск.
Тільки спомин, витканий із райдуг,
А в траві - самотній обеліск.

1999 р., с. Київка.

День Перемоги

Хавіну Борису Івановичу

Багато свят у матінки-весни,
Та знов і знов вертається з дороги
Безмовне свято сліз і сивини -
Величне й світле свято Перемоги.

Воно сміливо входить в кожен дім,
Де у альбомах збереглися фото
Всіх тих, хто не вернувся із боїв,
Хто називався гордо ПАТРІОТОМ.

Гудуть майдани, вулиці гудуть.
Як вогники горять кругом тюльпани.
Оркестр гра і зоряний салют
Нагадує, що з нами ветерани.

Лунає щирий безтурботний сміх,
Та спогади з туману виринають...
І п'ють "орли" сто грамів бойових,
Згадавши тих, кого уже немає.

2000 р.

Медсестра

- Медсестра, медсестра, медсестричка, -
Аж частішає серцебиття.
Так тебе всі безпомічні кличуть
І прохають краплину життя.

Чи в холодних, тісних медсанбатах,
Чи в лікарнях, де пахне слізьми, -
Ти завжди своїм білим халатом
Ріжеш очі кістлявій пітьмі.

Простягають до тебе долоні,
Щоб напитись тепла з твоїх рук.
Страшно бути у долі в полоні,
Але ти всіх рятуєш від мук.

Називаєшся ніжно - "сестричка",
Забуваєш образи і біль…
- Медсестра, медсестра, медсестричка, -
Знову кличуть тебе звідусіль.

2001 р.

Старий солдат

Десятки років у солдата за плечима.
Вже вкотре сад рясніє цвітом навесні,
Але ще й досі мерехтять перед очима,
Неначе кадри фільму, спогади страшні.

Салюти райдужні нагадують "катюшу",
У їхніх спалахах він бачить, мов у сні,
Своїх далеких, фронтових відважних друзів,
Які навічно залишились на війні.

Підступна старість розлива тепер із фляги
Пекучі спогади, що в голові, як смерч.
Тремтить рука, що піднімала над Рейхстагом
Червоний прапор, наче всемогутній меч.

І п'є до дна солдат за свято Перемоги,
За той травневий день, що щастя всім приніс:
- До дна! За пройдені в війну важкі дороги!
За непідкупну святість материнських сліз!

Старий солдате, колиши надію,
Що кров ти недаремно проливав,
Який би вітер вже тепер не віяв,
Та мир народу ТИ подарував.

Купальська ніч

(диптих)

1

Заблукало сонце у світах,
Вже туман лягає.
Вечір зорекрилий, наче птах,
Землю обіймає.

Розлилась вином купальська ніч
У траві високій.
Залиша з коханням віч-на-віч
Вечір зореокий.

Находилось сонце по світах,
Соловей співає…
Ранок срібнокрилий, ніби птах,
Землю обіймає.

2

Палає вогнище шалене в дикім танці.
Рухливі тіні, як примари таємничі.
Ми розбудили дивовижну ніч купальську,
Вона в обійми нас свої тепер всіх кличе.

Пливуть вінками по воді дівочі долі,
І вітер хвилю синьооку в танці пестить.
Танцює ніч купальська разом з нами в колі,
Чарує всіх - земна краса й небесна.

Купальська Ніч також, як дівчина, шукає
Чарівну квітку ту, що папороттю зветься,
Наступить День, вона його кохає,
І на світанку подарує йому серце.

Кохання їхнє зорепадами засяє,
І день прийдешній разом з нами піде в танці.
Чарівна папороть любов'ю розквітає,
У дивну ніч, щасливу ніч купальську.

Столичний вокзал

Летять поїзди
У обійми надій,
Пульсує життя безупинно.
Запрошуєш ти,
Рідний Києве мій,
До себе усіх на гостини.

Столичний вокзал, -
Царство квітів і сліз,
Ти - острів розлук і стрічання.
Столичний вокзал,
В тебе вічний девіз:
Чекання, чекання, чекання.

Вокзал, ти - сердець
Золоті почуття,
Ти гоїш образи і рани.
Ти, ніби маяк
В океані життя,
Де долі пливуть кораблями.

01.10.03

Мій "Чорнобиль"

У мене свій "Чорнобиль" -
Навряд чи підведусь,
Але я сподіваюсь
І у душі молюсь...
Молюсь за чоловіка
У мороці ночей,
За мамине здоров'я,
За мир поміж дітей.
Молюсь в душі невпинно
За друзів - хай щастить!
Молюсь за Україну,
Щоб їй в достатку жить.
…У мене свій "Чорнобиль" -
Та що кривить душею:
В людей буває гірше,
Бувають ще й Помпеї…

2001 р.

Лікареві

Я знаю, Лікарю, ти не Господь, та все ж, -
Допоможи мені здолати муку.
Цілющим словом біль мій угамуй,
М'якою усмішкою забинтуй всі рани,
З яких надія витіка остання…

Срібна пісня душі

Де лілеї в долонях Дніпра
Пахнуть літом і сонячним днем,
Там краса - аж душа завмира,
Квітне місто - достойне поем.

Там, де арки високі й стрункі
Біля річки на чатах стоять, -
У серпанках юнацькі роки
Із дитинства в дорослість біжать.

Тут надій моїх сходить зоря,
І найкращі міста - то чужі…
Гола Пристань, ти - пісня моя,
Срібна пісня моєї душі.

01.11.04

Стою на вiтрi

Тарасові

Приходить до нас свято навесні,
Як починають брунитись дерева.
І ми як шану: вірші і пісні -
Кладем до ніг своєму Кобзареві.

На кручі Канівській аж до блакитних хмар
Стоїть Шевченко гордо й величаво,
Великий український наш Кобзар
Заслужено здобув всесвітню славу.

Свободи для народу він бажав -
Що від неволі може бути гіршим?
Як сіль у вічі, так пекли панам
Його прості, але правдиві вірші.

Він не писав цареві світлих од,
Лиш в ґрунт камінний сіяв вічне слово:
У Лету канув би страждальний наш народ,
Якби не дбав Тарас про рідну мову.

Поете мудрий, ти наш оберіг,
Уклін тобі за відданість синівську,
За те, що в час пригноблений ти зміг
Відстоювати мову материнську.

За те, що Україну ти любив,
І вірив в неї, як у святість неба,
Тарасе наш, низький тобі уклін
За те, що змусив нас повірить в себе.

2002-2004 (грудень)

Тарас Шевченко

(Акростих)

Ти - батько українського народу,
А хто ж тоді про нього так ще дбав?
Робив Ти все задля його свободи,
А як любив свій рідний край, природу…
Скільки душі у мову Ти вкладав.

Шедеври справжні - вірші твої прості:
Емоції киплять в них - джерелом.
Вони завжди глибокі, мудрі, хльосткі,
Чарують легкістю, притягують теплом.
Енергії заряд у них - високий,
Немов Дніпро течуть вони по жилах,
Крізь пам'ять нашу, крізь її пороги,
Осмислені - несуть життєву силу.

12.09.04

Високосний відходив рік

На осінньо-зимовій грані
Народилися МИ на Майдані,
Високосний відходив рік.

То була непідробна дійсність,
В нас проснулася УКРАЇНСЬКІСТЬ,
І почався новий вже лік.

А 13 магічних років -
Наче спробні дитячі кроки,
Ніби перший у школі урок...

Все утруситься, утрясеться,
Буде гордістю повнитись серце,
Несміливий утвердиться крок.

Україна розправить крила,
Дасть Всевишній їй мудрості й сили,
Зарясніє калиновий цвіт.

І на жовто-блакитнім просторі,
В помаранчевім скупана морі,
ЛИБІДЬ-дівчина вийде у світ.

24.01.05

* Либідь - згідно з давньоруською легендою, це сестра засновників Києва, братів, Кия, Щека і Хорива.

***

Я вірю, ЗНАЮ: Україні бути!
Хоч поки ще на серці тільки щем...
Й не допоможе їй ні владний Путін,
Не всемогутній світодержець "дядя Сем".

Вона сама у муках, через силу,
Струхне із себе вікову облуду,
Здійме свої підбиті білі крила,
Лиш дайте їй дихнуть на повні груди.

Геть щупальця від шиї, "осьминоги",
Правдиве слово вам не задушить!
Бо Україна вже - лицем до Бога,
А з вірою - Вкраїні нашій - жить!

28.10.05

Херсоне мій

Херсоне мій, ти теж стоїш з плакатом,
Тут, на Майдані, де юрба кипить.
Цей волелюбний голосистий натовп,
Це голос України, що не спить,

Це голос України, що всіх кличе, -
Переступити остраху межу...
Херсоне мій, не бійсь, відкрий обличчя,
Зніми покірності злинялу паранджу.

23.11.04

Хто ми такі...

Хто ж ми такі? - "хохлы" чи українці?
Нам вузол цей навряд чи розв'язать...
А може, ми залякані ординці*,
Що в невідомім напрямку біжать?

Невже ми з вами так душею ниці,
Не можем зрозуміти, суть у чім?
Вклоняємося пам'яті Цариці*,
Завдячуючи їй життям своїм.

Ми ж називались просто "малороси",
Бо в нас текла брудна бунтарська кров...
Пройшли віки, а ми ще з вами й досі
Живем на перехресті вір і мов.

Так ХТО Ж МИ Є? "Хохлы" чи українці?
В думках важких - суцільний єралаш...
Звичайно, для Москви ми не чужинці,
Так тільки ж Київ - рідний батько наш.

О, дай нам, Боже, сили і терпіння
У хаосі життя СЕБЕ знайти,
Щоби нові прийдешні покоління
Зростали у обіймах доброти.

23.11.04

* Ординці - (перен.) безладний, неорганізований натовп, юрба, стовпище.
* Існує думка, що залюднення південних областей України активно проводилося саме імператрицею Катериною II, коли вона у 1762 році зайняла російський престол.

Усе як треба...

23 січня 2005 року відбулася інавгурація президента Ющенка Віктора Андрійовича

Ця чотирнадцята за місяцем доба,
І років буде нам вже чотирнадцять.
Доба дерзань, під назвою "труба"*,
Доба початку: в нас - інавгурація.

Так віриться у чесність і в добро,
У те, що вся символіка - "сон в руку"...
Радіє сивий Борисфен-Дніпро,
Бо саме вчора* святкували Злуку.

Сплавлялися колись у моноліт,
Єдналися в одну міцну родину,
Братався захід і братався схід,
Творилася СОБОРНА Україна.

Сьогодні історичний теж момент,
Важливий день в житті мого народу:
Вінчаються Держава й Президент,
І сам Господь дає на шлюб цей згоду.

Раніше у такі зимові дні
І гетьмана нового обирали...
Усе як треба: булава, пісні -
Діждатися б щасливого фіналу.
О, Господи, не дай нас на поталу.

23.01.05

* "Труба" - це назва 14-ї доби за місяцем, згідно якої будь-які розпочаті справи закінчуються успішно.
* 22 січня в Україні відмічається день Злуки, єднання сходу і заходу.

Новому 2005 року

Перед долею всі стоїмо
Геть сліпі - не зірвати покров.
Але знов Новий рік вже прийшов,
І все станеться якось само...
Тільки б мимо Господь не пройшов.

Так далеко іще до мети,
Мрії райдужні вітер обпік.
У страху народивсь Новий рік,
А до зір ще нам довго іти -
Ледве ж очі розкрив новий вік...

Але вірю у диво чомусь,
Хоч і знаю: чудес не бува.
Від безсоння болить голова:
Як відкрить теорему якусь,
Що замінить слова - на дива?

Знаю певно, настане той час,
Раде, - "Еврика!"* - зірветься з вуст,
І новий Іоанн Златоуст*
Знайде світлу дорогу для нас:
Не обдурить Феміду* Прокруст*.

А поки що в рік Півня підем,
Обіцяє він буть нелегким...
А проте - вип'єм чарочку з ним,
І вже потім похід розпочнем
В свій земний і жаданий Едем,
І колись же все рівно знайдем...

01.01.05

* Еврика - з грецьк. "Я знайшов", уживається з приводу якогось відкриття, виникнення вдалої думки.
* Іоанн Златоуст - всесвітньо відомий оратор.
* Феміда - в давньогрецькій міфолог. - богиня правосуддя
* Прокруст - в давньогрецькій міфолог. - розбійник, який підступно заманював свої жертви і вкладав на ліжко, підганяючи під бажаний розмір, відрубував чи витягував ноги.

Киянам

Спасибі вам, кияни щиросердні,
Що ви були завзяті, не інертні:
Якби не ВИ, то, щоб ми там змогли,
Нас би в провінціях як листя розмели,

Спасибі за рішучу вашу твердість,
За доброту, за непідробну щедрість,
Що в вирішальну і трудну годину,
Собою ви зігріли УКРАЇНУ.

Своєю мудрістю, теплом своїх сердець
Ви лід пихатості стопили нанівець.
Спасибі за любов, що до Майдану
Текла жовтогарячими річками.

Що говорить: Ви - молодці, та й годі!
Проте і в закутках лякливість теж не в моді...
Плече в плече - Майдан неозоримий.
Голос до голосу - держава незборима.

21.01.05

Його Величність Час

Так боляче душі - аж ранно,
Близькі від мене друзі відвернулись,
Бо наші ідеали розминулись...
Не радує мене цей сніжний ранок.

О, ці прокляті вічні ідеали!
Ще від волхвів ви біль несете й тайну,
Від Володимира, що нас скупав в Почайній:
Часів спокійних так ми і не знали...

А що життя? - лиш декілька ялинок.
А про щасливе - взагалі, мовчу,
Але себе ніяк я не навчу
На сіре й чорне говорити - біле.

То як же бути? Скинути з плечей
Роки, прожиті в розумінні й згоді?
Чи, одягнувшись по новій погоді,
Змінити стан душі і стан речей?

Ні, та тривога, що ночами будить,
Мене не спровокує на скандал.
А в СПРАВЖНІЙ дружбі - СПІЛЬНИЙ ідеал...
Його Величність Час - він нас розсудить.

28.01.05

Стою на вітрі

Стою на вітрі - в обличчя дощ.
Стою на вітрі, мов боса й гола,
Замерзло тіло і стало кволим…
В душі неспокій і хоч-не-хоч,
Мені здається, що я вже - хвора.

Думки розбіглися врізнобіч,
Але я вибір зробити мушу,
Як врятувати замерзлу душу.
Цейтнот часу, наступає ніч…
А дощ рясний, ніби ллє із душа.

Піду розхристана навпрямки.
Біліє он, чепурна хатина,
Де на подвір'ї верба й калина,
Де у віконці горять свічки,
І жовтий сонях росте під тином.

Стою на вітрі - горить чоло…
Але тепер я здолаю втому,
Мій вибір зважений і свідомий…
Піду туди, де свічі тепло,
Піду туди, де запахло домом.

23.08.05

Рідна мова

Рідна мово моя, ти, як хвиля Дніпрова,
Що колише вітрець на руках.
Твоє слово сія, мов роса світанкова, -
Бистрокриле і вільне, як птах.

В тобі радість і біль ісплелись верболозом,
В тобі дзвін золотих колосків,
В тобі моря прибій і Карпат сині грози,
В тобі музика буйних лісів.

Ти красою ясниш, наче квітка травнева,
В тобі мудрості б'є джерело…
Але ти можеш бути, як шпага, - сталева,
Булавою - у герці зі злом.

Рідно мово моя, в нас попереду - вічність,
Зарясніє барвистий твій цвіт,
І твоя милозвучність, твоя українськість
Зачарує собою ВЕСЬ світ.

1996-2005 (лютий)

…не всі безбожники

Говорять, що ми стали всі безбожники,
Забулась формула людської доброти,
До ран не прикладаєм подорожники,
Зриваємо підсохлі вже бинти.

Можливо, й так, у спір я не вступатиму,
Мораль давно розмокла під дощем…
Але, коли я рану бинтуватиму, -
За спиною не стійте із ножем.

Це не тепер все сталося… й раніше -
Боролись люди із підступним злом,
Бо за добро твоє, тобі ж пізніше,
Попругу підрізали під сідлом.

Але, все рівно, ми не всі безбожники,
Й до ран чужих ще ліпим подорожники.

22.05.03

Вередлива пам'ять

Ночами Пам'ять плаче, як дитина,
Все просить забавку, яка Минулим зветься.
Та іграшка барвиста десь поділась,
Чи, може, просто канула у Лету,
Залишивши свій слід лиш на світлині.

Лесі Українці

(Рондель)

Її поезія, немов вода жива,
Несе в собі красу й могутню силу.
Майстерне слово - наче птах на крилах,
Як та цілюща молода трава.

Дочка Волині, панна лісова,
Чарівна Леся, українка мила.
Її поезія, немов вода жива,
Серця любов'ю і добром поїла.

Душа в напруженні, мов лука тятива,
Завжди готова випустити стріли.
Хвороба клята тіло полонила, -
Гаряче серце вірило в дива…
Її поезія, немов вода жива.

14.10.04

На пероні

Сухими травами в очах відбилась
Життєва зрілість, помилками бита.
І серце на пероні виглядає
В тривозі потяг, що в роки відвозить,
Й не хоче брати з мудрістю валізу,
Бо з мріями йому рюкзак легкіший…

Вдова

Стоїть вона, немов в росі троянда,
Така тендітна і така медова…
Та порухом руки її - не взяти,
Бо це Троянда, не в степу Ромашка,
Яку так легко вітер обійма.

Сузір'я трьох сестер

Так склалося ще з давнини
Земля плекала нас єдина.
Слов'янами звемося ми,
Близькі сусіди, побратими.
Хоча вже кожен з нас тепер
В руках трима свою синицю,
Та, мов сузір'я "Трьох сестер"
Горять вогнями три столиці.

І ти, Росіє, й Білорусь,
І Україна калинова,
Нехай злітають з ваших вуст
Слова надії і любові.
Хай віра в душах не згаса
Про те, що дружбі жити нашій,
Благословлять хай небеса, -
Щоб кожному - по повній чаші.

Сьогодні в кожного із нас
Своя хатина і подвір'я,
Але недавно був той час,
Коли цвіли одним сузір'ям.
Тож хай у радості й добрі
Сміються очі, щастям повні,
Хай не проллються матерів
Гарячі сльози молитовні.

17.06.03

Зоря моєї України

(Cонет)

Я вірю в тебе, рідна Україно,
Ти Феніксом відродишся з золи…
Твоя зоря зійшла над небосхилом, -
Пробив твій час, ти вийдеш із імли.

Нехай тебе спасителька Оранта
Омиє благовісними слізьми,
І сонцеликий волелюбний ангел
Від негараздів захистить крильми.

Державо юна, ти зростай і квітни,
Хай прапор твій полоще вітром вись:
На нім навіки небеса блакитні
Із золотом пшениці обнялись.

Ти будь СОБОРНОЮ, як мати, будь єдина,
Нехай зоря твоя не гасне, Україно!

22.01.05

Вірус "Жаба"

Вже заздрість досягла страшних масштабів,
Від неї людям нікуди подітись.
Проснувся вірус, назва йому "Жаба",
Він зло несе й не може зупинитись.

Цей вірус нам дістався від Пандори*,
Він руйнівний, але - могли справлятись,
Допоки ми не стали всі - "прозорі",
Й самі собою стали хизуватись.

Жили колись скромніше та дружніше,
Поміж людей була якась довіра…
Тепер мораль вже зовсім стала інша,
І вірус трансформується - на звіра.

Коли вселяється в Людину вірус "жаба",
Вона стає підступна, зла і жадна,
А протияддя ще нема від нього,
Але є ВСЕВИДЮЩЕ око Бога…

06.03.03

* Пандора - за давньогрец. міфом, жінка-красуня, послана Зевсом на землю. В неї була скринька, наповнена лихом. Відкривши її з цікавості, Пандора випустила всі негативні риси людського характеру - злість, страх, ненависть, заздрість тощо. В скрині залишилась тільки оманлива надія.

Діти понеділка

Усе у нас не так, як треба.
Ми, мабуть, "діти понеділка".
З усього маєм - дулю з медом,
Хоча працюємо - як бджілки.

Чи маємо якусь провину,
Чи може зорі - нам не ті?..
Що рідна наша Україна
Плететься завжди у хвості?

А може, це не аксіома
І можна рішення знайти.
Можливо, весь секрет у тому,
Що нам нема за КИМ іти…

Поводирі сліпі і жадні,
А ми - як вівці, безпорадні.

14.10.2003

Життя яскравi кольори

Моя княгиня

Прийшла до мене в дивнім сні,
Зорею впала з неба,
Всміхнулась квіткою мені,
І закохала в себе.

Приспів:

Зустріли ми разом вже скільки зим,
Княгине ти моя, моя княжна.
Як справжній чоловік - я пілігрім, -
Та в мене ти одна, лиш ти одна.

Життя яскраві кольори
Весну у серці будять.
Чужі пронизливі вітри
Нам душі не остудять.

Троянда пишна у росі,
Будь довго ще такою.
Хай мені завжди заздрять всі,
Як я іду з тобою.

26.12.04

Вічний вальс

Надії Крутовій-Шестак

Завжди на крилах оманливих мрій,
Линем думками в казкові краї,
Тільки краса твоя, Києве мій,
Кличе в обійми солодкі свої.
Тихо з Каштанів зліта білий цвіт,
В подорож дивну запрошує нас,
В танці, здається, кружля цілий світ,
Ніжністю всіх зачаровує вальс.

Приспів:

Вічний вальс, вічний вальс,
Крізь роки білим птахом летить.
Вічний вальс, вічний вальс,
Це краси неповторної мить.
Почуття, почуття,
Знов і знов переповнюють нас,
А життя, а життя,
Це завжди вічний вальс, вічний вальс.

Спогади наші - із весен і зим,
Знов повертаються в юні літа,
Де розвівалася в вальсі п'янкім
Ніжним серпанком весільна фата.
Навіть тепер, коли ми вже не ті;
Травам жовтіти прийшов уже час,
І все змінилося в нашім житті -
Вічним лишається вальс, тільки вальс.

26.04.04

Село ти моє українське…

Село моє вкраїнське, -
Поділля і Полісся:
Скрізь зорі вечорами
Співають тихо пісню.
А синьооким ранком
Цілує сонце небо,
Немов чарівні мавки,
В танку кружляють верби.

Приспів:

Село ти моє українське,
В Карпатах чи десь у степах,
Ти - в спеку цілюща росинка,
Ти - серця мого половинка,
Ти - диво в п'янких чебрецях.

У світанковій димці,
Немов дівча в люстерці,
Стоїть село в хустинці,
Твоє, Вкраїно, серце.
Благослови Всевишній,
Людей цих працьовитих.
І їхні щирі душі,
Що піснею сповиті.

Давайте, друзі, з вами
До дна спустошим келих,
Щоби цвіли квітками
Малі міста і села,
Бо саме з квітів скромних,
Які ростуть з полином,
І сплетений віночок
Матусі України.

12.12.04

 

Українська гостинна

Надії Крутовій-Шестак

Не спиняє ходу ні на мить
Швидкоплинних років течія,
Та цілує небесну блакить
Златоглава столиця моя.
Як добра невгасима свіча,
Так, Хрещатик вогнями сія,
Хлібом-сіллю гостей зустріча
Київ мій, Україна моя.

Приспів:

Гей, стелімо на стіл рушники,
Всіх у гості запрошуєм ми,
П'єм горілку з легкої руки:
За любов! За здоров'я! За мир!
Пригощайтеся, - борщ, пампушки,
Для душі - запашного сальця.
Хай цілуються дзвінко чарки,
Хай рідняться у дружбі серця.

Українська широка душа
Повносила, як давній Дніпро,
Всіх любов'ю вона пригоща,
Всім дарує пісні на добро.
І Донбас, і Карпати, і Крим,
То все наша Вкраїнська земля.
Уклоняється щедрістю всім
Київ мій, Україна моя.

05.07.04

Доля-свіча

Олені Єрсак

З ясним місяцем ніч в дивні сни забрела,
Потонула в обіймах жагучих.
І не віда ніхто, де Амура стріла
Здожене нас - і в серце улучить.

Приспів:

А любов забира
Всіх зненацька в полон -
Наче грім серед ясного неба.
Із щасливих думок
Кришталевий місток
Прокладає від мене до тебе.

Свою долю-свічу я несла день за днем,
Часто вітром її задувало,
Ти до мене прийшов золотистим дощем,
Хоч тебе я, повір, не чекала.

У обіймах твоїх мого щастя свіча
Розгорілась багаттям шаленим,
І заквітла чар-зіллям у наших очах,
Зацвіла буйним садом зеленим.

12.12.04

Море шуміло

Літо всміхалось щасливими днями,
Море в обіймах плекало.
Зорі медові торкались вустами,
Пристрастю нас напували.

Приспів:

Нам золоту підкову щастя
Подарувала ніч хмільна.
Та зберегти її не вдасться
Тому, що крадена вона.
Напевно то за щось Всевишній
Жорстоко нас так покарав:
Єдину ніч, мов квітку ніжну,
На згадку лиш подарував.

Холодом місто пульсує у скронях,
Серце - в залізнім кайданні,
Наче метелик у теплих долонях,
Спить наше грішне кохання.

Море столичним метром нам шуміло,
Пам'ять бентежили хвилі…
Треба на різних зупинках зійти нам,
Ми розлучитись - несилі.

10.10.03

Акація біла

Володі та Наталі Телюкам

У білім королівстві
Зустрілися з тобою.
Весна була, чи літо,
Не пам'ятаю я.
Але повір, кохана,
Що ніжною фатою,
У спогадах лишилась
П'янка краса твоя.

Приспів:

Акація біла,
Ну що ж ти наробила?
Медові твої грона
Торкалися щоки:
Хмільним напоєм щастя
Ти щедро нас поїла,
Акація-чаклунка,
Любов'ю квітнеш ти.

Акацій пишні віти
У гості нас гукали.
Ішли ми вдвох з тобою -
Розкрилені серця.
Нам посміхались трави,
І птахи щебетали.
Я вів тебе за руку,
Неначе до вінця.

В долонях, мов перлини -
Пахучі квіти білі,
В духмяній заметілі
Ми заблукали тут.
Вуста самі шепочуть, -
Тебе кохаю, мила,
А скрізь солодким снігом
Акації цвітуть.

01.01.04

Пекучий спогад

Осіннє листя у зажурості
На підвіконня моє сіло.
Ти подзвонила мені з юності,
Надія в голосі бриніла.
Хоч в моїх спогадах пекучих,
Ти ніжним проліском цвіла,
Але любов моя жагуча,
Згоріла в серці вже дотла.

Приспів:

В касах в минуле не візьмем квитка
До полустанку Кохання.
Ти - посміхаєшся - мила така,
Я - п'ю свій келих мовчання.

Слова тепер не мають значення,
Ми на свій поїзд запізнились.
Ти не проси в мене пробачення,
Що наші долі розгубились.
Хоч серцю боляче і щемно,
В тумані сліз пливе перон,
Та провідниця дуже чемно
Тебе запрошує в вагон.

30.09.03

Марш залізничних військ України

Залізничні війська,
Наша служба важка, -
Чи то спека, чи злива, чи сніг,
Ми уперто йдемо,
Свій тягар несемо,
Прокладаєм полотна доріг.
Чорних рейок метал, -
Це роботи фінал,
Що держави примножує міць,
Тож ми гідні сини,
Хай дзвенять ордени,
Честь свою віднесем до зірниць.

Приспів:

Солдати-залізничники,
Крокуємо у ногу,
Вже склалось історично так, -
Чекають нас дороги.
Ми завжди там, де труднощі,
З'являємось негайно,
Солдати-залізничники,
Вперед і не здаваймось!

Залізничні війська,
Це могутня рука,
Що державу веде в майбуття.
Тож увись знамено, -
Ми НІЩО і НІХТО -
Без залізних артерій життя.
Україно, рости,
Зводь дороги й мости,
Хай цвітуть твої села й міста,
Допоможуть тобі досягнути мети
Залізничні славетні війська.

04.06.03

Мого дитинства світ

Де малі озерця,
Мов краплинки неба,
Сонцю підставляються голубе чоло,
Де сріблясті коси
Заплітають верби,
Там моє натхнення, батьківське село.

Приспів:

У кришталевих росах,
Де трави - оксамит,
Луна дзвінкоголосо
Мого дитинства світ.
І виноградним гронцем
Дарує всім тепло,
В обіймах літа й сонця,
В степах моє село.

Там, де очерети і лілеї сніжні,
Золото пшениці і п'янкий чебрець,
Там зове до себе, пригортає ніжно
Материнська пісня, рідний хутірець.
Тут усе найкраще: солов'ї й калина.
Тут все серцю рідне - сосни й молочай.
Тут моя домівка, і моя родина -
Клаптик України, мій Таврійський край.

16.07.03

І ти любила так, як я

(Княгиня Ольга)

Для багатьох ти жінка-таємниця,
Хоч знаю, твоя доля не з легких.
До тебе хочу серцем притулиться,
Збагнути твою суть - через віки.
Красою, - кажуть, ти була - богиня,
Але душа твоя - самотній птах.
Велика Ольго, роду берегине,
Твоє ім'я сьогодні на вустах.

Приспів:

І ти горіла так, як я,
І ти страждала від розлуки.
Життя бурхлива течія
Несла тебе крізь біль і муку.
І ти любила так, як я,
Сміялася від щастя дзвінко,
Хоч ти княгинею була,
Але в душі ти - просто жінка!

Коли спаплюжили твоє кохання,
І гідність кинули на терези,
Застигла ти в холодному мовчанні,
Та не зронила жодної сльози.
Напевно, тебе виправда Всевишній,
Бо вже тебе простив імлистий час.
Усі на цій землі ми в чомусь грішні -
БЕЗГРІШНИКІВ НЕМАЄ СЕРЕД НАС.

17.04.05

Помаранчеве весілля

Дуету "Лебеді кохання"

Лист каштановий замріяно
У зимовий день летів,
На Майдані в стольнім Києві
Вперше я тебе зустрів,
Чарівницею, Богинею
Ти всміхалась знов і знов,
І червоною калиною
Розгорілася любов.

Приспів:
Помаранчеве весілля -
Таїна і дивина,
Ми в обіймах заметілі
Келих свій пили до дна,
Келих щастя із чар-зіллям
Розділили ми на двох:
Помаранчеве весілля
Нам подарував сам Бог.

Ти приїхала із Заходу,
Я зі Сходу завітав,
І Майдан на вічну злагоду
Наші долі поєднав.
Почуття горять салютами -
Ні кордонів, ані меж:
Ти сказала: - Я люблю тебе. -
Я кохаю тебе теж.

31.12.04

Музика жива

Стрілою прорізає даль,
Ніколи не підвладна часу,
Одвічну радість і печаль, -
Дарує Музика прекрасна.
Батьківська пісня не вмира,
По всьому світу її чути,
Звучить мелодія добра,
Івасюка "Червона рута".

О, Музико жива,
Тебе час не здолає,
Вогонь сердець палких
У вічності пливе.
О, Музико жива,
Ти щирістю тримаєш
В полоні душі тих,
Хто піснею живе.

Немов два трепетних крила,
Знялися в небо легкі руки.
І срібним сяйвом полилась
Могутня пісня, серця муки.
Це голосом небесних арф
Співає "пташка невеличка":
В ефірі пам'ятнім Піаф
У вир життя піснями кличе.

Вирує сцена - плач і виск, -
Соліст торкнувся пружних клавіш…
Він знав удачі справжній зміст
І гіркоту хмільної слави.
Яскраво світиться неон,
Людський потік чека на шоу.
Гурт Фреді Меркурі - не сон,
"Шов маст гов он", - лунає знову.

23.02.04

*Шов маст гов он - шоу продовжується / життя продовжується.

Мені циганка ворожила

Наталі Телюк

Мені циганка ворожила,
Долоню поглядом пекла,
Життя моє слізьми кропила,
Із вуст її журба текла.
Тобі не вірю я, ворожко,
В обличчя долі посміхнусь,
У мене очі, як волошки,
Сама чаклункою назвусь.

Приспів:

Умиюсь срібною росою,
Зірки у коси заплету,
Заворожу тебе собою,
У світ любові поведу.

Ворожка душу холодила,
Не шкодувала мудрих слів,
Щось про самотність говорила,
Про короля, що розлюбив.
Та я циганці не повірю,
Пусті пророчення її,
Візьмуть тебе в свої обійми
Вуста гарячії мої.

20.12.02

Квітнева жінка

Наталі Телюк

Питають, звідки ти краси набрала, -
З ранкових рос чи із небес блакиті.
Заворожила всіх, зачарувала
Ота краса із ніжних первоцвітів.

Квітнева жінка -
Букет весняний.
В її очах
Веселка осяйна.
Квітнева жінка
Несе кохання
Хмільне й духмяне,
Як сама весна!

А звідки в тебе сила нескорима,
Може від вітру, що нестримно віє?
А вона очі лагідно підніме, -
В них доброта заплуталась у віях.

Скажи, а звідки в тебе мудра думка,
Глибока й чиста, як сама криниця?
А вона пісню заспіває лунко,
Чарівне слово на вустах іскриться.

Зорі купальські

Дуету "Купальські зорі"

На Йвана, на Купала
Цвіт папороті квітне,
Бере всіх таємниця у полон,
Ще із часів прадавніх
Приходить ніч ця літня,
Свічею в юнім серці запалює любов.

Приспів:
Зорі купальські - усмішка літа,
Зорі купальські - пісень акварель,
Зорі купальські - радість і квіти,
Зорі купальські - мрій карусель.

Світанки золотисті
У степових просторах,
Там жайвір сіє пісню на добро.
Там сяють в небі чистім
Ясні купальські зорі,
І напуває щастям усіх старий Дніпро.

В обійми кличуть трави,
Сміються ніжно очі,
І вогнище шалене - до небес.
По річці, як по долі,
Пливуть вінки дівочі,
Щаслива ніч купальська, ти виткана з чудес.

21.02.03

Дзвоник прощальний

Травень знов сміється
Сніжнобілим цвітом,
Панну весну запросив на вальс.
Все шкільне подвір'я
У барвистих квітах.
Дзвоник голосистий
Вже не кличе в клас.

Приспів:

Дзвоник прощальний
Нам пролунав востаннє.
Очі веселі і сумні
В зорях світання.
Перше кохання,
Це дитинства щасливі наші дні.

Напуває душу
Запах матіоли
І дитячий щебет голосів.
Нам в житті ніколи
Не забути школу,
Справжніх наших друзів -
Рідних вчителів.

Школо, ти дитинства
Повноводий берег,
Справжній острів знань і доброти.
Ти нам відкриваєш
У майбутнє двері,
Ми птахами в небо
Линем до мети…

12.04.03

Хлопці-козаки

Мчаться коні прудконогі,
Б'ють копитом рисаки.
В степ широкий, за пороги,
Їдуть хлопці-козаки.
Славна Хортиця в тумані.
Кличе колокола дзвін.
Відси в бій на бусурманів
Пан Отаман вів загін.

Приспів:

Козаки, козаки, козачата,
Хай дзвенять лише в танці шаблі.
Хай летить про вас слава крилата
Ген по всій Українській землі!

Запорізька Січ збирає,
Знов сурмить козачий ріг.
В серці віра оживає,
Повертається з доріг.
Україно, просто неба
Зелен-садом ти цвіти.
Якщо треба, в бій за тебе
Підуть хлопці-козаки.

20.09.04

Біла лілея

Символом здорової екології
вважається біла лілея.
Саме ця квітка є основою герба
міста Гола Пристань.
Автор роботи - художник-геральдист
Петро Козубський

Сонце встає,
Літо в росі,
Мов кришталевий замок.
Білу, як сніг,
В дивній красі
Квітку цілує ранок.
Виткана з мрій
Мить чарівна -
Дивиться в люстро води.
А пелюстки -
Легкість одна,
Наче серпанок фати.

Приспів:

Біла лілея в світанках хмільних
П'є із долонь Дніпрових.
Біла лілея із вуст золотих
Ллє аромат любові.

Вечір, як птах,
Сів за жита.
Тепло сміються очі.
Вроду свою
Квітка згорта, -
Спати красуня хоче.
Квітка - спокуса
Усіх королів -
Чиста, як юність рання,
Свіжа й легка,
Наче подих вітрів,
Ніжна, як перше кохання.

Однокласниця

Антону

Знов до осені промінням сонце лащиться,
Я до школи за тобою йду у слід.
Посміхнись мені, чарівна однокласнице,
Але погляд твій, немов холодний лід.

Приспів:

Чекаю, як завжди,
Я погляду від тебе,
А він у гордих віях
Для мене загубивсь.
Не знаю в чому річ,
Але благаю небо,
Щоб ти мені весною
Всміхнулася колись.

Кришталем твій голос дзвінко розсипається.
Схожа ти на гарну квітку у росі.
Тільки ти мені чомусь не посміхаєшся,
Лиш красою зачаровуєш усіх.

Моє стомлене чекання вітром котиться.
Погляд ніжно обійма твоє вікно.
Може, крига в твоїм серці ще розтопиться,
І я стану твоїм принцем все одно.

16.12.04

Метелики

Квітує травень зелено,
Прийшла пора чудес.
Літають скрізь метелики -
Краплиночки небес.
Їх пестить ніжно сонечко,
Голубить вітерець.
Знов сів на підвіконнячко
Небесний посланець.

Приспів:

Метелики, метелики
Летять на моріжок,
Як сонячні веселики
Збираються в танок.
Немов барвисті райдуги, -
В них крильця мерехтять.
Метелики, метелики,
Летять, летять, летять.

Ріка шепоче берегу:
- Поглянь, яка краса!
А навкруги метелики
Злітають в небеса.
І я в танку веселому
Кружляла б до зими,
Коли була б метеликом
З барвистими крильми.

08.05.03

Плаче душа

Мені здається, зупинився час,
На небі зорі, як свічки, погасли,
Вином іскристим розлилося щастя,
Сумна розлука - ніччю поміж нас.
Кому розкажемо тепер - кому,
Хто перед Господом з нас більше грішний?
Але обом самотньо і невтішно,
Чому так сталося, скажи, чому?

Приспів:

Сніг на душі, сніг на душі,
Каменем тисне холодне мовчання,
Ми не чужі, ми не чужі,
Тільки погасло вже наше кохання.
Плаче душа, плаче душа,
Хоче щасливе минуле обняти…
Ти не чужа, ти не чужа,
Але уже й не моя ти.

Рікою бистрою тече життя,
Та що було - забути неможливо.
Співає вітер за вікном тужливо,
Як я кохав тебе до забуття.
І ти, повір, згадаєш ще не раз
Мої обійми і усмішку, мила,
Як ми в піснях своїх шукали сили…
Тепер, здається, зупинився час.

10-31.10.05

Степова ковила

Степова красуня ковила,
В сніжному весільному убранні,
Своє серце вітру віддала,
А тепер сивіє у чеканні.
А той вітер в зорянім краю
Обійма тополю срібнолисту,
Ачи десь в зеленому гаю
Пригорта калину у намисті.

Приспів:

Степова царівна ковила,
Мовчазна полинна в тебе доля,
Бо своє серденько віддала
Вітру, що закоханий у волю.

А той вітер яблуню в саду
На колисці-райдузі гойдає,
Чи струнку берізку молоду
Поцілунком ніжно обіймає.
Може, тій вербі, що за селом,
Заплітає довгі пишні коси,
Чи легким і звабливим крилом
Синьооку хвилю в танці носить.

07.07.02

Київська осінь

Надії Крутовій-Шестак

До тебе лину, місто мрій,
Забути я тебе не в силах.
В обіймах зоряних надій
Моє кохання променіло.
На дальніх станціях метро
Блукає ще засмагле літо,
Та осінь вже здійма крило -
Жар-птицею злетіти.

Приспів:

Знову чарує нас
Київська осінь,
Кида до наших ніг
Розлуки вуаль,
В серці печаль.
Вітер безжалісний
Листя відносить,
Як наше кохання,
В задумливу даль.

На жаль, не ходять поїзди
В ту нашу жовтокосу осінь,
І не літають літаки
В минуле ще і досі.
Вже скоро за вікном зима,
А спогади бредуть у літо -
У місто мрій, де ти і я
Хотіли так любити.

13.07.04

На Покрову

Пам'яті Раїси Кириченко

На траву холодні роси
Впали білим молоком.
Знов прийшла у гості осінь,
Пригорта своїм крилом.
Зажурився лист кленовий,
Посивіли спориші,
Наближається Покрова,
Спокій селиться в душі.

Приспів:

На Покрову, на Покрову
Я в цей грішний світ прийшла,
Свою долю калинову
Вишивала, як могла:
Срібла-злата не шукала
І не била їм чолом,
Людям пісню дарувала,
Напувала їх добром.

Ой, Покровонько-Оранто,
Спалах пізньої краси,
Подаруй ласкаві ранки,
Келих щастя піднеси,
Щоб спустошити до денця
Запашний напій життя,
Хай шалено б'ється серце,
Квітнуть садом почуття.

На хвилях весни

Надії Крутовій-Шестак

На землі добро творити -
Завжди місія свята.
Хай квітують ніжним цвітом
Молоді твої літа,
А примхливій мудрій долі
Говори: "Іду на Ви".
Пам'ятай, в житті всі ролі
Бог дає, а граєм - МИ!

На крилах весни
Гойдаються сни,
Даремно часу не гай.
Не бійся думок,
Роби першим крок,
Бо без тебе піде трамвай.

Будь завжди, мій друже, справжнім
І не бійся помилок,
Через тернії ти завжди
Йди уперто до зірок.
А коли пораниш крила
У польоті, як Ікар,
Зачерпни в долоні сили
Із могутнього Дніпра.

12.04.05

Перше кохання

Парує кава на столі
І музика тихенько грає,
А сніг лапатий у вікні
Мене в минуле повертає.
Тепло кав'ярні і цей сніг -
Душа п'є солодко мовчання.
Згадалося чомусь мені
Палке і щире перше кохання.

Ти - яблуневий цвіт,
Моє перше кохання,
Ти - солов'їний спів
У золотім світанні.
Ти - несміливий крок,
Оманливі бажання,
Ти - перший мій урок.
Я вдячна, вдячна тобі.

Та юна зоряна любов,
Мов первоцвіт той - відгоріла,
Але вона своїм теплом
Кохання справжнє розпалила.
Знов Київ одягнувся в сніг,
А спогад мій - у росах ранніх,
І цвітом падає до ніг
Кохання перше, та не останнє.

Просвіта "Херсонщини"