Бібліотечка "Просвіти" Херсонщини - Микола Братан. Їде батько Махно

Нестор Махно
Галина - його дружина
Лев Задов - начальник контррозвідки у війську Махна
Іван Сахно - повстанець
Павло Гашенко - червоноармієць, відтак повстанець
Кость Блакитний - отаман протибільшовицьких повстанців, командир "Степової дивізії"
Віра - розвідниця "Степової дивізії"
Сашко Романюк - молодий повстанець, "степовик"
Георгій Знайда - чекіст
Баба Орина - пупорізка
Надія Рибка - буфетниця херсонської ЧК, відтак куховарка "степовиків"

Діється на терені Херсонщини в 1919-20 роках

Місце перше

Хата баби-пупорізки, в якої квартирує Віра. Молода квартирантка сидить за столом, в'яже хустку. Гоша Знайда колінкує перед нею, пристрасно клянучись.

Знайда: Прошу, молю, благаю, мила Віро: Хоч слово, хоч півслова, півсловечка, В якому б мені зблиснула надія, Інакше сенс моє життя втрача! Віра: Цікаво, навіть дуже, пане Гошо… Знайда: Та ж я не пан - товариш. Це - між нами: Я, щоб ти знала, чоловік не простий, Не той, за кого тут мене вважають, Хоч я служу сьогодні в повіткомі, - Звання у мене зовсім, зовсім інше… Віра: Кажи, продовжуй, що ж бо ти замовк. Знайда: Але ж нехай місток довіри спершу Між нас проляже, певний і тривкий, Тривалий, сиріч, на весь вік, до скону. Віра: Жорстоке слово, аж судомить, - скін. Знайда: А я до нього звик уже, зізнатись, У нас конають що не божий день, - На палях, поправніше, на пляшках, Під краплепадом… Віра: Це ж бо як? Знайда: А просто: Прив'язують до стінки бузувіра, А зверху, сиріч, ізгори, - водичка На тім'я щохвилини - кап-кап-кап… Від цього "кап" і настає - капець! (Дико сміється). Віра: А ти веселий, Гошо, чолов'яга. Це смерть людська так веселить тебе? Знайда: Не завжди. І мене, бува, судомить, Коли з людини шкіру - на паси. Воно хоч і пани, хоч буржуяки, Але ж і їх буває часом жаль… Звичайно, треба серце приневолить, Щоб не подати й виду на те жалля, Інакше-бо й мене притьмом скарають. Віра. Скарають, Гошо, ох, скарають… Знайда: Хто? Віра: Кого ж ти щойно мав на оці? Знайда: Ні, Не вір мені, не слухай цих базікань, Ні з кого ми паси не деремо, Ніякий я не… Віра: Справді, ти ніякий. Ось ті, чий скін звеселює тебе, То - інша справа, то ж бо інші люди. Знайда: Так ти - за них? За буржуїв? Невже?! А з виду - достеменно, як Наталка- Полтавка, сиріч, небагата й проста. Віра: Ні, я багата. Знайда: З куркулів? Віра: Багатша. Знайда: З поміщиків? Віра: Іще багатша. Знайда: Жарти. Багатших за Фальц-Фейнів не буває, - Я, правда, у Мордвинова служив, У-у, я цього власноруч би зарізав В будинку Рабиновича в Херсоні, - Такий же й дім Тюльпанова, до речі, - Але ж утік Мордвинов за кордон. Віра: То ріж мене. Плюндруй, пали, знекровлюй Багатство, що ціни йому не скласти. Знайда: Яке багатство? Що на оці маєш? Віра: Та ж Україну - найсвятіший скарб. Знайда: Наївна ти, Віруню, ой, наївна. Он вождь пролетарів усього світу Сказав: "Мені плювати на Росію", А на Вкраїну й поготів - плювати. Віра: І ти хотів би, щоб місток довіри Проліг між нами? Знайда: Хочу й завжди буду Хотіти. Віра: Прірва, Гошо, поміж нас. Комусь із нас в провалля шурхотіти, Як не сьогодні, то в прийдешнім часі, З цим не жартують - в матір не плюють! Знайда: Але ж, кажу… Віра: Ніякого "але"! Ти на коліна став би перед нею, Страждальницею нашою. Як мати, Вкраїна, може, й вибачить тобі… Знайда: Більшовики не колінкують! Віра (не без співчуття): Дурень! Знайда: Ти обережніш, чуєш! Віра: Це погроза? Знайда: Це засторога. Що б там не було, А я таки до тебе не байдужий, Отож-бо неоднаково мені, Як із тобою поведеться доля. Віра: Я власній долі, хлоню, не корюся, Уже ж ми з нею поладнуєм якось. Увійшла хазяйка квартири. Орина: Полуднувати будете? Вже час. А то ви за сперечками своїми Й вечері не завважите. Знайда: Ви чули, Про віщо ми тут щойно говорили? Орина: Не чула, а здогадуюсь. Знайда: Про віщо? Орина: А ти мене, будь ласка, не допитуй, Я не таких допитувачів знала. Чи ти Махна в житті своєму бачив? А я недавно зріла, як тебе. Спочатку теж допитував, сердитий, Хто я така, яку шаную власть. А потім став достоту, як дитина: "Бабусенько, голубонько, рятуй!" Його дружина, матінка Галина, Дитя, шалена, зачала знічев'я, - Яке ж в розгулі буде материнство? Тож мусила я, що вже тут подієш, Запомогти їй - зілля заварити, Після якого - хай простить Господь - Пологів не буває… Отаке-то… Знайда: І що ж Махно? Орина: Вдоволеним зостався. Одначе ж і лютився, наче звір, На ворогів, котрі, мовляв, повинні У тому, що дитя не народилось, - Він, мовже, й прав, одначе ж сам який - Стосот народжень вбито із-за нього - Страшний він чоловік, хоч і мізерний. Віра: А як жона - невдатна породілля? Вродлива, кажуть, і така рослава, Що Батькові Махну для цілування Доводиться ослінчик підставляти. Орина: Не зріла, як цілуються вони, Чи й взагалі цей звичай визнають, Можливо, тільки й знають: зачинати Дітей не в пору. Знайда: Кажуть, він пиячить? Орина: Не знаю, я із ним не чаркувалась (Показує на хустку) Одарував мене, не потаю, Здається, нескупий він чоловік. Одначе в нього й щедрість непривітна. Не знаю, що за чари в ньому є, А тільки він Сашка, мого онука, Принадив чимсь - поїхав разом з ними, З махновцями, - немає і понині. За вікном - гук, музика, співи. Знайда: (метнувся до вікна): Весілля? Свайба? Орина: Не інакше, він. Мені уже музика ця знайома… Знайда: Сюди простує молода. Віра: У неї Хода хистка й кавалерійські ноги. Знайда: Це що - вертеп? Віра: Якщо цей світ - вертеп, То ти, либонь, таки не помилився. Входить Махно, наряджений в молоду. Махно: Орино Спиридонівно! Шановна! Просили батько-мати на весілля І я прошу. Орина: Свят-свят! У лицедії Подався той, хто в людях сіє жах. Махно: А я їх веселю, щоб не жахались! Та ж я не звір, я людську душу маю, Що не чужа красі. Ось так, бабусю. Орина: Ачи ж така я вже стара, онучку? На себе глянь - на вигляд наче дід, Хоча і нарядився в молоду. Махно: Які ми горді!.. Хто це тут з тобою? Більшовики? Петлюрівці? Шкуровці? Орина: Навикнув бачить ворога у кожнім, Хто не з тобою, хто не з Гуляй-Поля. Махно: Не ображай мою отчину, прошу. (Знімає наряд молодої) Є Гуляй-Поле, є Гуляй-Країна, Анархія - єдина в світі сила, Що від біди простолюд порятує, Це я кажу, усім відомий Батько, Таких, як я, - завважив сам Бакунін, - В Росії мало. Взагалі - один!.. Тож я питаю: хто вони, ці двійко? Їм довіряти можна ачи ні? Орина: Моя небога і її кавалір. Знайда: До речі, швець. Вам чоботи ж потрібні? Махно: Ти звідки знаєш про потреби наші? Чи хочеш з Левом Задовим зустрітись? То я тобі не заздрю наперед, Нівроку, революція - не свайба. Орина: Чорти б ту революцію забрали! Ти де подів, скажи, мого Сашка? Махно: Онук воює. Тільки не у мене. Переметнувся десь до жовтосиніх. Ми дезертирів судимо на смерть, Але твого Сашка не покарали, Зважаючи на добре твоє серце І вмілі руки. Я людина вдячна. Пішли б ви куди-інде, молодята, Не заважайте матінці Галині Бабусю-рятівницю привітати. Входить Галина Кузьменко. Обіймає Орину. Галина: Доволі гри. Саме життя на сцені. Бабусенько, спасителько моя, Прийміть щонайсердечніші вітання І скромний дар: кохтину та спідницю. Орина: Спасибі. Від спідниці не відмовлюсь. Бо скоро вже світити буду гузном. Оце така тобі Гуляй-Країна. Махно: При чому тут, одначе, анархісти? Уся біда від комуністів, від Петлюрівців, денікінців. А ми, Сказав же вам - єдина в світі сила… Орина: Ще, може, скажеш: буде - Гуляй-Світ? Спаси й помилуй, Боже. Махно: Не спасе! Як він у Мелітополі недавно Не врятував попа од злої кари - Живцем спалили в топці паровозній. Орина: Твої катюги? Махно: Не катюги - хлопці, Яких той піп агітував за німців, Обстоював, бач, націю культурну, Нехай, мовляв, орудує над нами. Був підлим провокатором той піп! Орина: Але живцем - у топці… Бузувіри! Махно: Бабусю! Міру знай! Бо я хороший Буваю, їй же право, не всякчас. Галина: Подумав би спочатку, чим хвалитись: Попа спалили. Махно: Ленінську пораду Виконую: чим більше їх вбивати, Тим краще. Орина: Ленін радить отак-о? Не може бути! Махно: Може бути! Є! Славетний обер-кат його Дзержинський За пояс Лева Задова заткне. Більшовики уміють крівцю лити, Ще більше вдатні, аніж грішні ми. Галина: Кінчай-но мітинг, Несторе. Махно: Кінчаю. Давайте щось придумаєм на стіл - Я зголоднів. І вихилив би чарку. Галина: Ніяких чарок! Орина: Кістка в горлі стане Опісля того, що від тебе вчула. Махно: Шкода, що в Бога я не вірю змалу, А то прощення б в нього попросив За те, що так з попом негарно вийшло. Не я, однак, його у пломінь кидав, - Безбожників, крім мене, повно в світі, Що кров'ю умиваються опісля Благочестивих ревних молитов… Галина: Ти неможливий, Несторе! Мислитель!.. Направду пообідати б годилось. Іван Сахно підстрелив зайця вчора, Сьогодні пригостити обіцяв. Це ж треба: в око з револьвера вцілив!.. Сахно (заходить): Як мовлять, хліб і сіль у цьому домі. Орина: Були. Все продрозверстка підмела. Сахно: А ми її, даруйте, замели. І хліб, і сіль, і сало повертаєм, До цього ще ж і зайця додаєм. Пробач нам, Батьку, є і самогон. Їй-бо, купив. Дозволь хильнуть за тебе І, звісна річ, за матір за Галину Й за вас, бабусю… Як зовуть, не знаю, Але, я певен, добра ви людина, Раз Батько наш цей дім не обминув. Махно: Ну, ти, Сахно, і говіркий, їй-право, Іще й не пив, а - розв'язав язик. Сахно: Де ж побалакать, як не за столом. А то здебільша у сідлі, в сідельці Вдень і вночі - не тільки що їси, Ба навіть спиш. Галина: Ну, спиш таки частіше, Зізнайся, під парканом чи в калюжі. Бабусю, прошу, випийте за волю, За світлу долю. Орина: Чи коли діждемось? Усе життя на щастя сподівайся. Літа ж промчать, мов коні воронії, І тільки пил та марево-юга… (Випила чарку). Та і гірка ж, достоту, як життя. Благаю тебе, Несторе, як сина, - Не лийте крові. Махно: Але ж нашу - ллють! Галина: Іще ж і як. Не жалують, бабусю, - І кайзер, і Денікін, і Петлюра. Махно: Вбиваєм глитаїв і офіцерів, Бо це ж таки вони, служаки царські, Мене, було, намислили убити, Гаразд, що я їх намір розгадав. Сахно: А мало нас поміщики гнітили?! Тож мушу я помститися за болі Свої й народні. Маю вже дві рани. І третя буде. Орина: Чи ти бач, вояка. Махно: Йому б земельку ревно пантрувати, А він воює. Час такий, бабусю, - За волю кров'ю маємо платити. Сахно: Ну, як моя зайчатина? Орина: Та ж знатна. Невже таки забив із револьвера? Сахно: Я їх з рогатки у маленстві бив. А з револьвера - запросто вціляю. Махно: Ну, годі тобі хвастати, Іване. Галина: І пити теж. Лиш звечоріє - в бій. Шкуро не вельми в смерку добачає. Увійшов Лев Задов, з ним - Кость Блакитний. Задов: Смачного, Батьку. Галина: А всім іншим? Задов: Теж. Але нема часу на етикети. Парламентарій завітав до нас. Розмову хоче мати особисту - Як це сказати? Блакитний: Конфіденціальну. Задов: Атож. Я так збагнув: це - рандеву. Махно: У нас немає тайни від народу. Сідай до столу з нами, чоловіче, Поїж і випий, - здорожився, певне. Блакитний: Спасибі. Я, їй право, не голодний, Махно: То вихили чарчину. Блакитний: Я не п'ю. Хіба що радо молока скуштую. Махно: Святенник, бачу… Хто ж бо ти такий? Розповідай, із чим до нас прибився. Блакитний: Давайте все ж віч-на-віч поговорим. Махно: А якщо я розмови не бажаю? Якщо звелю своїм орлам… Блакитний: Шулікам. Махно: Та ж розстріляють запросто! Блакитний: Не треба Мене лякать. Я Степовий-Блакитний. Очолюю повстанців, як і ви. Махно: Приємна зустріч. Що ж від нас вам треба? Ви ладні приєднатися до нас? Блакитний: Ні, навпаки. Махно: Не зрозумів, ясніше. Блакитний: До нас повинні приєднатись - ви. Під нашими боротись прапорами. Махно: Це ти говориш Батькові Махну??! Щоб я зміняв анархію - на що?! За що б'єтесь, яка ж у вас програма? Блакитний: Б'ємося ми за вільну Україну. Махно: Знайома пісня. Задов: Написав Петлюра. Бо ж він - писатель. Блакитний: Написав народ, Який віки носив імперські пута. Тож час настав і збутись їх. Махно: Не вийде. Народові до ваших мет байдуже, Йому ви дайте їдла і питва, А Україна - лише звук пустий. У мене з отаманом Горобцем - Петлюрівцем - була розмова щойно. Не вийшло спілки. Різні в нас шляхи. Ось так, панове націоналісти. Пролетарі не мають батьківщини - Читав, напевне, Марксів маніфест. До речі, Ленін, яко більшовик, Сказав, що на Росію - наплювати. Блакитний: Ах, Несторе Івановичу, Батьку Махно - експлуататорів гроза! Де і коли, скажіть, ви розминулись Із рідною землею? Махно: Вибачайте, Я на землі своїй тримаюсь твердо. У вас, навспак, позиція хистка. Про глитаїв клопочетесь, достоту, Як Скоропадський, кайзерів підхлібник. Ще гетьманом назвався, та ж холуй! А те, що ви так запопадно мову Над волю вольну ставите - це мудро? Чи заговорять всі по-українськи, Як онде в нас - інтернаціонал? Задов: Дванадцять націй - як одна сім'я. Я, ік приміру, іудей. Мені ж бо За Україну битися не личить, Так само й за Ізраїль - де він є? Свобода, воля - наша батьківщина, Мій родич Маркс - він, безумовно, прав. Блакитний: А мій Шевченко, не читавши Маркса, Полишив нам безсмертний заповіт: Я так її, я так люблю Свою Україну убогу, Що проклену святого Бога, За неї душу погублю. Орина: І то свою, а не чиюсь безвинну. Махно: Бабусю, у політику не стряньте, Це надто вже брудна й невдячна справа. Блакитний: Залежно, хто її сьогодні творить, Якими і умами, і руками. Махно: Тебе питаю, Задов, ти кого Привів сюди?! Задов: Блакитний… Я згадав! Це ж він призовників в Олександрії Забунтував під носом у ЧК! І замість того, щоб служить Росії, Радянській владі, він за Україну, За самостійну, їх повів на бій. Супроти комуністів. Махно: Це похвально. Хоч самостійність я не визнаю, Бо не Грушевський, бо не Яворницький - Мені Крапоткін був і є вождем. І сам я вождь! Блакитний: Виходить: самостійник. Задов: Не ображати Батька! Галина: Закінчили Дискусію, чи, справді, рандеву? У мене тост, панове. За Вкраїну! Вкраїнка я, хай Задов вибачає, Та і Махно - чи родове Міхненко - Не іудей, не турок і не грек, Це не всесвітній - гуляйпільський рід, Який собі ціну, одначе, знає. Махно: Тож сватать в самостійники - намарне! Галина: Хіба тебе засватаєш, невіста? Махно: Кінчаймо цю комедію. Блакитний: Це драма, В якій ми всі до 'дного - лицедії, І ролі нам виписує доба, Крута, шалена, та й, либонь, безумна. Війна ж бо громадянська - божевілля Народу, чиїм іменем усі Ми козиряєм. Махно (після паузи): Ти мені скажи, Я хочу знати: Чорний Ворон - з вами? Блакитний: У нас. Полком командує. Махно: Відступник, Продажний пес! Галина: Навіщо ж так брутально? Відважний, відчайдушний командир, Повстанець, що усі ми ним гордились. Блакитний: Привіт палкий він вам передає, Від серця радить: встаньте за Вкраїну! Інакше як вона вас нарече? Махно: Співається у пісні недаремно Про те, що - "Чорний ворон, я не твій"… Блакитний: Але ж і він, скажу я вам, не ваш! Подумайте, помисліть, розміркуйте, Куди-то вас анархія веде. Махно: Подумаєм. А Задов хай зміркує, Хто спрямував до нас оцього пана, - Чи ж часом не бабусина небога? Задов: Яка? Махно: Проспав недремно-пильний Задов! А де подівся швець? Скажи, кому він, Як той мовляв, тачає переди? Галина: У всьому тобі видиться ошука. Махно: Бо так і є! У мене вовчий нюх! На коні! В путь! Бабусю, вибачайте. (До Блакитного) Як німці кажуть, ауф відерзейн, А можна й "до побачення" - по-наськи… Задов: Ще стрінемось, добродію Блакитний! Як не на цьому світі, то на тому! Сьогодні в нас дороги з вами різні. І те скажу - підказує мій нюх - Задавить самостійників Москва, Як у віках нещадно їх давила. Блакитний: Боятись вовка - не ходити в ліс… А ми таки пішли в ліси й діброви, Піднімемо журну калину в лузі, І матір Україну розвеселим! Махно: Наївна мрія! І к тому ж - блакитна… На коні! Вирушаєм у виправу, Як запорожці в сиву давнину!.. Цілує бабу Орину. Та витирається після цього хусткою. Сахно (прочумався): Що? Га? Засада? Де моя гвинтівка?! Ге, я не заєць, не вполюєш спроста! (Співає) За матір за Галину, За батька за Махна!..

Місце друге

Буфет херсонської ЧК. За буфетним столиком - Надія Рибка, на чатах біля входу - Павло Гашенко.

Рибка: Нудьга, Павлушо. Розкажи що-небудь. А то на сон знічев'я потягло. Сьогодні щось караючі мечі Ні пити, ані їсти не приходять. Видать, у них по зав'язку ділов. Гашенко: Я на посту. Не велено балакать. Рибка: А ти поговори, не побалакай. Ти звідки родом, із яких країв? Гашенко: З Чаплинки я. Про турбаївців чула? Рибка: Ну, звідки ж мені відати про них? Я тільки й знаю - кухня, ложки, миски. Та ще - чарки. Налити, вип'єш трохи? Гашенко: Ти наче спала з розуму, Надіє: Як можна пити на посту горілку? Та це ж пряма дорога в трибунал. Рибка: У мене, крім горілки, є винце, Завваж, з підвалів князя Трубецького. Чув про такого? Гашенко: Чув, але не пив Тих знатних вин. Я взагалі байдужий До спирту. Дисципліна - над усе. Рибка: Отож бо і начальники твої Також до оковитої не схильні - Достоту, як Махно. Гашенко: А ти по чому Про Нестора Івановичу знаєш? Рибка: Тобі його й по-батькові відоме? Ти, не інакше, з Батьком зустрічався? Гашенко: Який мені він батько? Сирота я. Рибка: Не говори. До Батька до Махна Душа лежить у тебе, відчуваю. Гашенко: Вгадала, де зозуля яйця клала. Я, щоб ти знала, прихиливсь душею Сьогодні до Будьонного Семена Михайловича. Він мені рідніший. Рибка: А що ж ти у Будьонному знайшов? Гашенко: Із козаків він. Б'є панів нещадно. Силач. Не рівня Батькові Махну, За ним жінки, до речі, умлівають. Рибка: Але Махно жінок сильніше любить. Утретє за два роки оженився. Гашенко: Ти звідки знаєш? Чи була на свайбі? Рибка: Авжеж-бо. Куховарила. Гашенко: В Махна?! Рибка: У матері Галини. Гашенко: Не повірю. Рибка: А ти повір. Могли ж мене послати У розвідку. Ніякої підозри. Буфетниця. Та ще з якого міста - З Херсона, його пригород - Одеса… Гашенко: Де ти жартуєш, де серйозно мовиш - Не розрізняю. Рибка: Отака я, Пашо. Не до вподоби? Гашенко: Ти - мені? Смієшся. Рибка: Сміюсь. А сльози капають у серці - Якби ти тільки знав моє життя! Чого мене взяли сюди, гадаєш? Бо я з низів. Служила у Фальц-Фейна. Гашенко: В Асканії? Рибка: В Гаврилівці. Гашенко: Це ж де? Рибка: Це над Дніпром. Гашенко: І там палац у нього? Рибка: І там, і тут, в Херсоні. І в столиці, У Петербурзі. Гашенко: Ну, а далі що? Служила ти… Рибка: Служила. Посуд мила. Навчилась готувати страви панські. Гашенко: Але ж у нас, в ЧК, панів немає. Рибка: Ой, не кажи. Тут панство ще й яке! Не з пана хам, а навпаки… Гашенко: Помовч! Тут стіни підслуховують, їй-право, - В будинку Рабиновича пекельнім, Такий же і дім Тюльпанова, нівроку. Аж дві ЧК, замало однієї. Рибка: Стіна - пусте. Хіба що ти заложиш. Гашенко: Не заложу, не бійся. Але інші Почують - будеш мати неприємність. Рибка: Нехай. "Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні… Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її окраденую збудять, - Ох, неоднаково мені!" Гашенко: Це що таке? Стихи? Віра (входячи): Це, хлопче, вірші. "Кобзар" Шевченка треба всім нам знати. Гашенко: Та ж я ніколи не навчався в школі, Усіх-бо літер до пуття не знаю.. Але стривай! Ти хто така? Твій пропуск! Віра: Перепустка? (Подає клунок). Будь ласка. Гашенко: Де бомага?! Рибка: Невже ж таки бомага більше важить, Ніж сало? Ця дівчина - наш начпрод. Перепустка, до речі, в неї є. Гашенко: Показуй! Віра: А ось тикати не слід. Бо ми ж таки свиней не пасли разом, Окремо - то, звичайно, інша справа. Чи ви не пасли, як вас?.. Гашенко: Павлик. Паша. Перепустка у вас, як кажуть, в нормі. Віра: Приймайте сало, пані… вибачайте, Товаришко Надіє. Рибка: Тожбо. З панством Ведем, вестимем люту боротьбу В будинку Рабиновичу пекельнім, Такий же й дім Тюльпанова, до речі, - Еге ж, Павлушо? Гашенко: Якщо панство - контра, То звісно що… Віра: Буває й навпаки: Трапляються й пани в червоних лавах, Скажімо, той же В.Ульянов-Ленін Походженням таки не з бідаків. Гашенко: Не говори такого! Це неправда! Він, Ленін, всім трудящим друг і брат. Віра: Чому ж уже не батько, як Махно? Гашенко: Не богохульствуй! Ось іде начальник, Не здумай ще при нім такого бевкнуть, Бо зніме шкуру… Віра: Щось про це я чула. В будинку Рабиновича з людей Знімають шкуру? Чи не так? Гашенко: Не в нас, - Це там, де дім Тюльпанова колишній… І взагалі - про це анічичирк! Пішли б ви притьма звідси, бо начальник Занадто лютий, геть стемнів, як хмара… Віра: Піду на кухню, викладу вам сало - У вас робота, бачу, страх тяжка. Рибка: Помиєш там і посуд заодно, Бо в мене лугом руки геть роз'їло… А я вже тут начальство угоноблю. Входить Знайда і вводить змордованого Сашка. Знайда: Ти тут сама? Рибка: З Павлушею, як бачиш. На кухні - миє посуд братова. Знайда: Яка ще - братова? Рибка: Дружина брата. Продукти допровадила з села. Гашенко: У неї є перепустка, я бачив. Знайда: Сімейственість, шановна, розвела. Мені однак вона не братова, То ж байдуже, чия вона дружина, А те, що нам доставила продукти, Це добре, бо кишки вже грають марш. Рибка: Обід подати одному чи двом? Знайда: Яким ще двом?! Він три дні голодує, Чей, і четвертий витримає, хам. Сашко: Від хама чую… Знайда: Замовчи, собако! Ух, я тебе пристрелив би цю ж мить, Але ти мусиш - я таки примушу! - Розповісти, з якого ти кубла, З черв'ятника якого завітав До нашого червоного Херсона. Сашко: Херсон одвіку називався білим, Хіба що, справді, зараз він червоний Від крові, що тече у нім рікою… Знайда: І твій струмок в цю річку увіллється - Судини, по яких струмає кров, Спорю тобі безжалісно. Рибка (тихо): Катюга… Знайда: Що ти сказала? Рибка: Та кажу, як туго У мене туфля на нозі. На правій… Знайда: Ну, а на лівій? Рибка: Ліва також давить. Лиш права дужче. Подавати їсти? Знайда: Давай. Мені. Він слину хай ковтає. Що там у тебе смажиться на кухні? І покажи, яка ж то братова. Либонь, красива, є на що дивитись… Рибка: Ви ловелас, товаришу начальник. Знайда: Люблю жінок, не бачу в тім гріха. Але зустрів одну оце недавно В Олександрії - Боже мій! Та ж зваба!.. Пішов би з нею на край світу! Рибка: Чом же Не йдеш? Тримає служба? Знайда: Не мели. Причім тут служба? Чи причім жінки, Як справа революції загине Через таких, як цей мерзенний тип. Повстав Григор'єв, може, чула? Рибка: Де? Знайда: Десь у степах херсонських. Точно знаю: Григор'єв не один, таких немало. Ще по степах гуляє Кость Блакитний, Жовтоблакитний до кісток, петлюрець!.. І цей ось гад приповз таки - від нього. Сашко: Сказав же: я махновець, ваш союзник. Знайда: Був у Махна. А в кого служиш зараз? Сашко: А зараз я… Знайда: Зізнайся: степовик, Запеклий ворог вільного народу, Сашко: А де це вільний видано народ? Знайда: Що? Повтори! Ну ж начувайся! Рибка (подала страву): Їжте. А то простигне. Знайда: Дай сюди окропу! Рибка: Чайку? Знайда: Води, щоб пара з неї йшла Йому запраглось волі для народу, - А ми, виходить, несемо ярмо? Не хочеш зізнаватись, хто ти й звідки Кому слугуєш - то знімій навік! (Надія подала окріп) На, пий!! До дна! Єдиним залпом, ну!! Інакше я тебе отут прикокну! Ти будеш пити?! Я лічу до трьох… І раз, і два, і… (Сашко ковтнув окропу) Віра (виходить з кухні, в руці наган): Руки вгору, Гошо! І на коліна, як тоді в бабусі Орини, не забув те залицяння? "Інакше сенс життя моє втрача"… Знайда: Ти - братова?? Віра: Я посестра Сашкова. За віщо ти нещасного катуєш? За те, що справді він за волю б'ється. За незалежну матір Україну, Котру ти продаєш, як дешевінь. Знайда: Я більшовик, інтернацьоналіст. Віра: Ти інтерстерво! Якщо жити хочеш - Негайно ж відпусти його. Знайда: Не можу. Віра: То я навчу. Кінчай обід, неситець, Бери, веди Сашка немов на страту В стару фортецю - там, либонь, вбивають. Знайда: Але ж я мушу вивідати в нього Про Степову дивізію. Інакше Мене самого потім - до фортеці. До того ж, як ми звідси можем вийти? Де вартовий? Чому стоїш тут слупом? Віра: А ти йому вже більше не начальник, Еге ж, Павлушо? Звірам не служи. Яка ще їм потрібна охорона? Знайда: Прошу, благаю… Віра: Я вже чула Цей хтивий виспів. Зробиш, як сказала, Вважай, не розпрощаєшся з життям, Хоч, може, ти його й не дуже вартий, Нехай пробачить жінка та, яка На божий світ колись тебе явила… То що? Відваживсь? Уставай, веди, А я за вами слідом, для контролю. Стрілятиму, як тільки-но схитруєш. Мій вальтер б'є без промаху, затям. Увіходить Лев Задов. Задов: Ну й славно ж ви стрічаєте героїв, Соратників, сказати б, адже разом Б'ємо Шкуро, а заодно й Петлюру, Й того, котрий назвався Степовим. Віра: Допустімо, останнього не били. Задов: Так поб'ємо, еге ж, ЧК носата? Чого ти скис? Перед тобою Задов На ймення Лев, кого послав сам Батько Махно, щоб я знайшов і повернув Орині-бабі здимілого внука. А він у ваших лапах опинився. Ну, ви ж і звірі: я також катую, Але щоб так - вливать кип'ячу воду У рота бідолазі… Випий сам! Ануж-бо покажи, продемонструй! Знайда: Благаю, Лев… Задов: По-батькові забув? А я ж бо Миколайович, затям Раз і назавжди… Але пий, чого ж ти? Пече, ой, вава? Всі ви отакі. Паси з людей дерете, а приспічить Самому, то - прошу, молю, благаю! За віщо покалічив чоловіка? Знайда: Та ж він не видав Костя Степового- Блакитного… Задов: І правильно зробив! Той Кость, либонь, свою дорогу знає. Мети своєї певен. Був у нас. Анархо-комунізм не визнає. А вже червону казку й поготів… Хлопчина цей, що ти його скалічив, - Мені належить. Є про це угода З твоїм начальством диким. Зрозумів? Союзники ж махновцям ви, чи хто? Чого тремтиш? Злякався револьвера? Сховай, дівчино, цю сердиту штуку, У мене трохи краща. Іменна. Сам Ворошилов дав її по п'янці. Знайда: Вб'єте мене? Задов: Навіщо? Ще згодишся. Надвечір самогону роздобудеш І принесеш в готель "Зелена лампа". Ну, а вояка цей жовто-блакитний Перш, ніж загинуть в битві за Вкраїну, Нехай усе ж провіда рідну бабцю. Я правильно кажу, дівчата? Рибка, Віра: Так. Задов: А вартовий чого закам'янів? Ходімо з нами битися за волю. Під нашим чорним прапором священним, А ні - то можеш під блакить і сонце… Червоний колір - це позірна воля, Хто був нічим, той стане теж нічим… Віра: Хоч ви й безбожник, дай Вам Бог здоров'я! Рибка: Прощай, ЧК… Задов: А я ще в цю контору Прийду не раз - така моя планида. Либонь, звідсіль і в пекло відійду, Хоч де воно ще є - після ЧК. Еге ж, чекіст? Знайда: Здеруть паси із мене За те, що втратив пильність Гоша Знайда, Хіба я меч караючий? Ганчірка… Задов: Ти не ганчірка, а лайно собаче… Знайда: Ви хоч мені якусь розписку дайте… Задов: Дамо. Не бумаженцію нікчемну, А документ, підписаний чин чином Не ким-небудь, а Нестором Махном!..

Місце третє

Акацієвий гай серед степу. В затінку на траві бенкетують Махно і Сахно. Входить рвійно Галина.

Галина: А тут - байрам! Іване, знов бузуєш? Сахно: Бузую трошки, матінко Галино, Таке життя - нудьга без самогону. Галина: Я що казала - Несторе, не пий! Махно: Не я п'ю, Галю, це пиячить кривда, Якої завдали мені совіти, Зокрема, ця червона гнида - Троцький. Галина: Не гнида, а - московська воша він. Казала ж, прочитай статтю Петлюри. Махно: Ніколи в світі! Хто такий Петлюра, Щоб я, Махно, читав його статейки? Мене в народі Батьком нарекли, А він - Петлюра, - тільки і всього. Галина: Історія оцінить справедливо, Хто прислужився більше на хосен Народові своєму. Сахно: Я, приміром, Усе для революції віддам, За комунізм, за це… думократію… Махно: Що тямиш ти в революційній справі? Скажи мені, ти Леніна видав? Сахно: Так він же не бував у Гуляй-Полі І в Україні теж не був, здається. Галина: У Львові, кажуть, ліки купував І то від непристойної хвороби. Сахно: Мо' чиряки обсіли заднє місце? Приміром, я уже не годен сісти, Спасибі, Батько в кучері узяв, А то в сідлі нажив страшну розруху. Махно (відречено): А я віч-на-віч зустрічався з ним, Розмову мав, і не п'ятихвилинну. Людина він, звичайно, головата, Але це не Крапоткін, не Бакунін, - Немає над анархію нічого, Що принесе народу щастя-волю Чи - волю-щастя, як точніш, Сахно? Сахно: Я так вважаю: спершу, Батьку, воля, Немає волі - забувай про щастя. Махно: Ти чула, Галю, га? А ти - не пий! Воно і п'яний мислить часом знатно… Одначе стоп! Зав'язую віднині. Я маю з Троцьким гарно поквитатись! Хто скаже: як?? Галина: Спочатку прохмелись. Сахно: Так на похмілля ж маємо кисляк, Ба навіть є сколотина свіженька. Махно: Я напишу до Леніна супліку На Троцького - на мене ж він писав, - Під трибунал мене поставить хоче! Мене, Махна, нареченого Батьком! Та мусів би затямить, мухомор, Що не про нього, а про мене пісня Серед червоних вояків лунає, - Ану, Сахно, співай, щоб чули всі!.. Сахно (хрипкавим голосом): За курною далиною Жде синів своїх давно Наш хоробрий батько добрий, Батько мудрий наш Махно!.. Махно: Ось так в полку Полонського співають, А полк під чорний прапор наш стає. Входить Задов, з ним Гашенко. Задов: Поповнення привів з Херсона, Батьку. Червоним був, одначе відпалав… Махно: Я що казав! Ідуть до нас червоні, Либонь, про це відомо ж мухомору!.. Приймаємо поповнення. А де ж Бабусі-пупорізки внук Сашко? Я ж наказав - не повертайсь без нього. Задов: Сашка нема. Галина: Невже закатували? Задов: Живий. Але з полону до полону Потрапив невпокірний Романенко. Махно: Григор'євці зачапали? Задов: Та ні, Полон жіночий. Віра, є така, Ота, що для Блакитного мишкує, Взяла Сашка, аби підлікувати Опісля мордувань, що їх в ЧК Зазнав онучок бабин. Та гадаю: Насправді там сердечнії діла. Галина: А ви, Левко, к тому ж пліткар, їй-право. Задов: Клянусь Кораном, хоча я безбожник, В руках Корану звіку не держав, Так само, як і Біблії, і Тори… Забрала Віра хлопця, я дозволив, Вони живуть в одній квартирі нині, Щоправда, там ще й інша жінка є, Але вона для нього застара. Для мене - підійшла б. Махно: Розпусник, Левку. Ганьбиш повстанців. Задов: Зовсім навпаки. Відомо ж, серцем я приріс до Фені. Махно: Мене твої зальоти не цікавлять. Доповідай, що діє Мухомор, Яку чергову підлість нам готує. Задов: Наш друг і брат товариш Ворошилов Наказ одержав: знищити Махна, Ну, сиріч, військо наше. Махно: Ворошилов? Той, із яким я пив на брудершафт? Галина: Цього вже не назвеш ти Мухомором. Махно: Це вовкодав. Задов: Та й ми не ликом шиті, За нас народ, ба навіть сам Господь. Є новина й приємна: Круссер мертвий. Галина: Перехрестися: чи ж приємна - смерть? Задов: Але ж він їхав, щоб роззброїть нас. Та в засідку потрапив - до шкуровців І - кулями пронизаний наскрізь. Виходить, прислужився нам Шкуро! Махно: Я сам лякав був Круссера із кольта, Як він для нас набої заморозив. Але з його загину не радію. Що - Круссер, якщо Троцький верховодить. Реввоєнрада - це, по суті, він, Один, - йому і Ленін не указ, Забув Ілліч Іудущину зраду. Даремно ж бо до Леніна звертатись: Він вибере між Троцьким і між мною, Звичайно, ж гниду, вошу!.. (до Гашенка) Хто ж ти є? Чому прийшов до нас в такий вертеп? Чому не до Григор'єва? Гашенко: Не знаю. Галина: Він, бачиш, з тих, що правду щиро мовлять. Сьогодні, де не глянеш, крутії, Обманюють як стій себе і інших. Махно: Не знаєш, чом обрав повстанську долю? Гашенко: Не я її - вона мене обрала, Звеліла: йди туди, де справді - воля. Махно: А що ж у них, в червоних? Гашенко: В них - ЧК, А це… Не можна словом передати. У горло воду кип'ячену ллють, Здирають шкіру. А жінок гвалтують. Своїх катів замало - двох китайців Десь доп'яли, а ті катують дико! Задов: Ми, бач, бандити, а вони - святі Я, обер-кат, до цього б не дійшов. Сашка окріп заставив пити Знайда - Це не китаєць, наш, либонь, з Воєнки, - Такий район в Херсоні звіку є. Галина: Лев Задов - також майстер катувати… Задов: Скажіть їй, Батьку, хай не ображає. Махно: Тебе образиш. Задов: Та воно-то так. У мене нерви заміцні, нівроку. Якби служив, пробачте, у ЧК, Дивися, орден мав би вже на грудях. А так - гай-гай, нічого, крім доган. Махно: Кінчай балачку. Випий самогонки. Я зав'язав. Дружина не велить. Ти ж до велінь жінок глухий, я знаю, А надаремне! Треба нам оброть В цім ділі… Гей, Іване, знову спиш? Налий-но по марусин поясок Левкові і поповненню… Як звешся? Гашенко: Павло Гашенко. Махно: Родом звідкіля? Гашенко: З Чаплинки, може, чули? Махно: Ще й бували. Недавно гостювали ненароком. Нудне, скажу, село твоє родиме, Землянки всуціль, мазанки… Гашенко: Це правда. Я теж в землянці народився й жив. Але тепліш оселі не знавав. Тож наше кишло - друга хата скраю, Якщо іти від Перекопу, з Криму. Ви може, матір бачили мою, - Вона качає воду для громади. Махно: Ганьба! В селі мужчини не знайшлося Удень і в ніч кадки перехиляти, Наповнювать водицею базин, - Так на басейн говорять у Чаплині? Гашенко: А звісно, так. Ви, бач, запам'ятали. Махно: У мене пам'ять ще не зрешетіла. У ній таке, братушко, збереглося, Що голова закруженіє з дива Чи постраху - мене ж на смерть судили! Літа малі, спасибі, врятували. Я десять літ в Бутирках чорних гибів! Спасибі, там зустрів спасенну душу - Ти чув щось про Аршинова? Гашенко: Не чув. Махно: Ось так виходить: ми за вас життя Покласти ладні, справді, покладаєм, А ви не чули навіть, хто Аршинов. А що для вас Бакунін, що - Крапоткін Для ваших мізків, темних і дрімучих. Галина: Пресвітлий віщий розуме, лиш п'яний! Кого ти шпетиш? Сам із того ж тіста, Хіба що перем'ятого в Бутирках. Задов: Тому-то і труїть нас Мухомор. Селянство в нього все - суцільна контра. Погинем, Батьку, треба мудро діять, Знайти, як той мовляв, єдиний вихід… Махно: Патрони роздобудемо - в червоних. Вони мене, як бачу, приневолять Реквізувати зброю в них самих, Бо ми ж б'ємо денікінців - голіруч!.. Задов: Червоні теж на зброю не багаті. Махно: Що пропонуєш? Чом замовк? Задов: Міркую. А може, нам з Григор'євим? Махно: Повік! Щоб я, анархо-комуніст ідейний, Борець за революцію, злигався З петлюрівським підніжком? Галина: Гордість - риса Хороша, тільки ж треба не в капкані Її демонструвати. Махно: Розіб'єм, Розтрощимо капкани, капкани! Що там за шум? Піди-но, розберися, Ти контррозвідник ачи мармелад? (Задов виходить) Шукати слушний вихід пропонує! Я сам його давно б уже знайшов, Якби не слово, Ленінове дане. Галина: Яке ще слово? В чім йому ти клявся? Махно: Всі геть ідіть, крім матері Галини, У нас розмова буде потаємна. Всі, крім Галини, виходять. Галина: То розкажи, яке ж ти слово дав Вождю пролетарів усього світу. Чому про це не повідав раніше?.. Розкис, либонь, коли його уздрів. Махно: Було. Не зовсім, а таки розм'як. Та ще коли він батеньком назвав Мене, його ідейного, сказати б, Противника. Галина: Він ворог твій. Лиш Троцький Відвертий і прямий, неначе слуп, А Ленін - цей обтічний і… підступний. Яку ж ти клятву дав йому, кажи. Махно: Душить котрреволюцію нещадно, Немов мокриць, як павуків - усіх: Денікінців, петлюрівців, німоту!.. Галина: Тож саме так задушать і тебе Ним послані червоні вовкодави. Махно: Це за умови, якщо я їм дамся. Не діждуться! Бо я їм не овечка - Бери, хапай. Галина: Ти вовк в загоні-пастці. Подумай добре, Несторе, як вийти З облоги. Махно: Вийду, мати, не спіймають, Як говорив Сковорода… Ти ж краще За мене знаєш, як він говорив. Задов уводить Віру. Що? Знов, як сон, дівчисько це моторне? Племінниця Оринина? Що сталось? Невже мою спасительку зобидив Який-небудь отаман, псевдо-батько? Бо справжній Батько лише я, один… Задов: Оце ж вона Сашка лікує… Махно: Де він? Віра: В надійнім сховку… Я до вас у справі… Махно: В якій? Віра: В тій самій… Станьмо разом проти Єдиноспільних наших ворогів. Тож слушно мовить Степовий-Блакитний: Окремо - будем биті, в спілці - зможем І вистоять, і захистити волю Народу, що до неї прилучився. Ачи ж надовго?.. Махно: Прилучився, кажеш? Не розумію, що це означає… Забув я рідку мову у Бутирках, А ви мені - про матір-Україну… Віра: Про неї, пане Несторе, про неї. Махно: Який тобі я Нестор, та ще й пан?! Я звуся Батьком, так мене повстанці Назвали, чи сказати б, нарекли. Віра: Ох, Батьку, Батьку, цей звичай козацький Вас прихилити б до Вкраїни мусив, А ви - з її душителями в спілці. Невже більшовиків не розпізнали - Вони за власну безроздільну владу І батька-матір продадуть, безумці. Махно: Розумно мовиш, я з тобою згоден. Ти мислиш, їй же право, як Аршинов, А він у нас - великий голова, Мислитель, поправніше, філозоп!.. Мудрішого в "Набаті" не знайти. Але продовжуй, що тобі від мене Ачи від нас потрібно. Віра: Не мені, Та ж я до вас від батька Степового… Ходімо разом бити окупантів І то не тільки білих, а й червоних. Задов: Звиніть, мадам: а ми що - в жмурки граєм?! Скубем, як стій, Денікіна, Шкуро, Аж пух летить!! Галина: Додай лише: і з тих, Котрі скубуть, так само пух злітає… Махно: Нас підвели червоні вождюки: Ні зброї, ні взуття нам не давали, На чеснім слові армія трималась. Ще потім оббрехали: фронт відкрили - Це ми, які денікінців спинили!.. Та ж я їм не нездара Ворошилов, Який не годен бити біляків, Зате в брехні купати нас - ого! Віра: Чому ж ви з ними? Махно: Був. Тепер я сам, Сам по собі! Віра: Тож час нам об'єднатись! Повстанемо за вільну Україну! Махно: Не говори мені про УНР! Моя мета - весь світ зробити вільним! Поміщиків і фабрикантів - геть! Всіх кровопивців знищити і - тільки! Віра: Немарно ви із Леніним стрічались. Махно: Крім нього, є Крапоткін та Бакунін! А ваш Петлюра - це ж соціаліст, Гнилий інтелігент і демократ. Віра: Петлюра - український патріот. Махно: А я на вільну Україну чхав! Галина: Що ти говориш, Несторе?! Ти п'яний. Махно: Ні, я тверезий. Але я реально, Як Ленін, мислю, він бо на Росію Плює, оскільки - більшовик. Задов: Чи ж ми Теля у бога з'їли? Теж плюєм, Звиняюсь, чхаєм. Махно: Левку, ти помовч. Я хочу: хай ця жінка закарбує: Ми б'ємось за свободу України, А незалежність - це не наш девіз, Чи як сказати по-вкраїнськи? Галина: Гасло. Махно: Отож-бо гасло, що погасло. Віра: Сяє, Не вгасне, Батьку, поки сонця-світу, Допоки є Дніпро, є небо синє І степ, що від колосся золотий. Галина: Скажи-но, пані Віро, як Сашко? У нього, справді, опіки великі? Віра: Знімів Сашко. Але душа говорить - Сашко іде сьогодні певним шляхом, У нього, знайте, українське серце… Так значить, ми не зварим з вами каші? Шкода. Ідіть, червоним помагайте. Махно: На коні, в бій! Я ще не розквитався З Денікіним, Шкуро! Та ж біляки, Як сарана, повзуть на Україну. Ні, я на неї не плюю, не чхаю - Затям це, Левку!.. Ну, а Степовому- Блакитному - моє вітання щире. Хоробрий хлопець - взяв Херсон! Це ж треба! Більшовикам залив за шкуру сала. Шкодую, що не чорний в нього стяг!..

Місце четверте

Знову хата баби Орини. Вона самотою молиться Богу.

Орина: Великий Боже, всеблагий, єдиний, Спаси й помилуй грішні наші душі, Спини убивць, розгульників кривавих, Змири братів, що позвіріли нині… Що діється довкола, це ж бо жах: Махно убив Григор'єва, мов Каїн Свойого брата, хоч той брат, відомо, Такий же кровопивець, як Махно. …Попа спалив. Григор'єва застрелив. А скільки офіцерів перебито - За віщо, спробуй, спроста розбери, Кровотіч поспіль - превелике лихо, Переступ перед Богом і людьми! Онука мого знадив - це не злочин? Хто матері дитя її поверне? До того ж мати вмерла - сирота… Стукіт у двері. Входить Галина. Галина: Неждана гостя. Певне, не чекали? Добридень вам. Як бачите, дорога До вас ізнову привела. Орина: Вагітна? Побійся Бога, о такій порі Дитят плодити… Галина: Чиста я, бабусю. Не до дітей. Стряслось у мене горе. Орина: Невже його застрелили - Махна? Галина: Для Нестора ще не відлито кулі, Не сковано шаблюки. Він живий. Мого отця, на прізвище Кузьменко, - Давніше в жандармерії служив - На голову скарали. Орина: Хто? Галина: Червоні. Кати, що діють під кривавим стягом. Але ж і їм дісталось по заслузі: Моя другиня, може, чули, Феня Гаєнко - їх десятка півтора Спровадила сьогодні на той світ, - Аж мозок бризкав із лобів камінних… Прошу вас, дайте зілля, щоб забути Цей танець смерті без кінця і краю… Орина: Нема такого зілля, молодице. Моліться Богу і просіть прощення. Галина: Даремна річ - поклони бити Богу, Ми всі, як є, підвладні сатані. Денікінці і моляться ревниво, А нашого товариша-повстанця Підсмажили, як порося, недавно. Звіріє люд у цій страшній війні. Ви Нестора осуджуєте, знаю, А він, їй-бо, не виняток із правил, Він - виплід громадянської війни. Орина: А Ленін що ж - невже стріляє також? Галина: Ні, що ви, Ленін - в білих рукавичках, Але ж його поплічники криваві, Ще ж і які! Одне ЧК затьмарить Всі муки пекла. Ваш Сашко спізнав їх. Орина: Свят-свят! Невже його закатували? Галина: Живий, не побивайтеся. Але… Орина: Чого ж замовкла - говори всю правду. Галина: Вони його окропом напували - Смоли у їхнім пеклі не знайшлося. Орина: То де ж він зараз? Галина: В банді Степового. А може, то й не банда - за Вкраїну, За вільну і соборну, ваш Сашко Воює… Орина: Проти кого? Галина: Б'є рабів, Які чортам прислужують у пеклі, В земному пеклі, що більшовики Його нам учинили замість раю, Обіцяного Леніним і Марксом, Ба навіть Троцьким, тим, хто - мухомор… Вривається Сахно. Сахно: Ви тут? А я пів-Таврії обшастав, Шукавши вас… Галина: Ти спершу привітайся, Антихрист. Сахно: Православний. Добрий день. Бабусенько, здається, ще й Орина, Я ваше зілля не забув! З дороги Хильнув би й нині. Орина: Випий молока. Аж почорнів - либонь, від самогону. Сахно: Та ж Батько зловживать не дозволяє, Хіба що нишком-тишком, з-під поли. А це уже, як мовлять, півгріха, Не так відхрестить матінка Галина… Галина: Чого це ти шукав мене, для чого? Сахно: Та Батько ж сполошився не на жарт. Галина: Мабуть, почув, що тестя скатували. Так він любов'ю не палав до нього. Сахно: Та ж він вас… тає… матінко Галино, Як хлопчик, любить, хоч і під літами. Скучає, тужить. Лютий - не підходь. Сказав, знайди її, живу чи мертву, Але я зрозумів: знайти живу. Ось я й знайшов. І ви таки живі. Це, справді, горе: батька потеряти. Ми помстимось за нього! Будьте певні! Бабусенько, а може, трошки є? Я весь горю од люті на червоних! Орина: Тож молочко холодне - остудись. Галина: Налийте джуги, якщо є. Пом'янем Мого татуся. Він хоч і служив Жандармом, але серцем був привітний. Ганнуською мене бувало звав. Орина: Таку людину пом'яну і я. Нехай йому земля пером, як мовлять… Сахно: Небесне царство!.. Тільки де воно? Більшовики триндять: його немає, Нема й не буде. Ми, мовляв, самі Збудуємо - не в небі, на землі. Галина: Так добре ти програму їхню знаєш. Знічев'я, ще до них переметнешся. Сахно: Ніколи в світі! Хай хоч розіпнуть, Заллють окропу в горло!.. Галина: Ой-ой-ой, Герой знайшовся. Орина (благально): Віднайдіть Сашка. Галина: Завдання це не просте: в Україні Лісів багато, де, в якім Сашко Зачаєний сьогодні - невідомо. Сахно: Так ми ж тепер з Блакитним-Степовим У спілці, - може, не тривкій, одначе… Це ж таки правда: ми їм помогли Набоями і кіньми. Ще новина: З Петлюрою стрічатись Батько хоче! Дива, як той мовляв, несусвітенні. Галина: А те, що ми з більшовиками в спілці, Тебе хіба нітрохи не дивує? Сахно: Так і вони, і ми є комуністи. Анархи ми, більшовики - вони. Щоправда, є різниця поміж нами. Орина: Антихристи одні і другі. Сахно: Бабо! Бабусенько! Не ображайте, прошу. Ви поясність їй, матінко Галино, Яка у нас і в них… ну, ця… програма. Галина: Їй не програма треба, а життя. Його ж немає і чи скоро буде? (П'є). За вас, бабусю. Орина: Досить пити, Галю, Даруй, що так тебе по-материнськи Назвала. Я дочки не маю нині, Онук - уся родина, вся надія. Як то йому у того Степового? Галина: Нівроку, ліпше, ніж було у нас. Йому наш чорний прапор не до шмиги, А жовтосиній, певне, до душі. Ви, може, й не завважили, якого Зростили патріота України. Орина: Ніколи й не повчала, щоб Вкраїну Любив - цього навчитися не можна, Це мусить бути, як земля і небо, Як хліб і сіль, а ще - як батько-мати. Входить Задов. Задов: Я так і знав, що матінка Галина У цій спасенній хаті край села. Спасибі вам, бабусю, за гостинність, А ви, шановна матінко Галина, Прийміть моє сердечне співчуття. Утрата батька - це велике горе. Та ще ж яка утрата - підле вбивство. Вони за це заплатять, комуняки! Моя Фаїна вже внесла завдаток: Скосила першу дюжину… До речі, Куди вона поділась після того, Як їхні продірявила лоби? Шукавши Вас, гадав: знайду й її. Галина: Вона десь на Херсонщині гостює, У неї там чи брат чи сват… Задов: Секрети Від мужа? Я цього не потерплю. Галина: Не хтіла б мати вірника такого. Задов: Чи, може, Батько не скакає в гречку? Галина: А ти його спитай про це самого, Цікаво, що тобі він одповість. Задов: Ех, матінко Галино, всі ми грішні, Подружня зрада ще не найстрашніше. Григор'єва укокано за віщо? З Денікіним злигався потаємно! З Петлюрою хотів наш Батько стрітись, Але Петлюра зустрічі уник. І правильно вчинив, а то б йому Було б, що і Григор'єву, за зраду, - Він також із Денікіним - вась-вась… Галина: У тебе ж, Левку, мова - ріже вуха. Задов: В гімназіях не вчений. Я робочий. Анархія, спасибі, помогла У люди вийти… Ви пили, як бачу, А я - ні грама. Може, пригостили б, Я не відмовлюсь. Галина: Де ж він, Батько, нині? Задов: Гуляє у повстанців на весіллях, Либонь, на третім ачи вже на п'ятім. Як показилась - жениться братва. Беруть, кого попало, - і кривих, Й старих неплідниць. Орина: Ах, ти ж, бісів син - Отак ти про дівчат? Поглянь на себе! Задов: А що? Хіба я, справді, послідущий? Мене Фаїна любить, запевняю, Мені без неї теж чогось бракує. Орина: Душі. Ти загубив її в розгулі. Задов: В якім розгулі? Я за вашу волю, За ваше щастя б'юсь. То наллєте Чи пошукаю інде? Орина: Пий, упийся, Лише людською кров'ю не смакуй. Задов: Було б чим смакувати, вибачаюсь, - Як не рідка, то - чорна. Щось блакитна Ще не траплялась. Галина: Замовчи і пий. В дорогу час. Поїдемо до Батька. Я бачу, він одбивсь від рук без мене. Намислили шаленці свайбувати! Стукіт у двері. Входить забруднений і закривавлений Гашенко. Гашенко: Допоможіть, прошу, стікаю кров'ю… Мене сьогодні в полі розстріляли Червоні, з ким служив я у ЧК, - Пустили кулю трохи вище лоба Й зарили серед півночі живого, Насилу вибивсь вранці з-під землі… Орина: Живого - в землю? Сатанюки, звірі! Задов: Все ясно: покарали дизертира. У нас їх теж розстрілюють сьогодні - Одначе ти утік від них до нас, Ти маєш право, братку, на життя… І ми ще поколотим продзагони, Які гребуть зерно у наших селах, Не оминають власних батька-матір - Такий наказ від Леніна з Москви. Орина: Давай-но рану зіллям занімлю. Задов: Навіщо зілля? Порох і земля - Козацький спосіб. Троцький недаремно В повстанцях убачає запорожців - Щось є таки у нас від козаків… Галина: Допоможи пораненому, Левку. А в мене до бабусі є розмова. Секретна. Задов: Все збагнув. Галина: Нічого Не втямив ти, хоча і контррозвідник. Задов і Гашенко виходять. Орина: Таки, видать, ізнов не вбереглася? Галина: Сказала ж: чиста. Хочу вас прохати, Молити, щоб доглянули дитину. Орина: Чию? Галина: Мою. Орина: У тебе є дитя? Галина: Не так давно мій біснуватий муж Віддав наказ подружжя розстріляти - Червоного розвідника й дружину, Які Махна хотіли отруїти… Орина: О, Боже ж мій!.. Галина: Обох уже немає, А дівчинка, ще зовсім немовля, Зосталася… Орина: Ще б і дитя карати! То де ж воно? Поняньчу, стільки треба. Що ви за люди? Скільки можна лити Безвинну кров? Галина: Якби ж то неповинну. В народі, мамо, поспіль кривавиця, Що зветься громадянською війною, Але ж її затіяли не ми!.. Знайшовся був один пророк, що клявся Уникнути жахного братовбивства, Та сам же нині брата шле на брата, На батька - сина. Орина: Хто ж він? Галина: Вождь трудящих. Новий Ісус, та тільки не розп'ятий - Сам розпинає праведних людей!.. Орина: А хтось казав, що він святий, мов ангел, За всіх трудящих ревно обстає. Не може ж бути: ангел - розпинатель!..

Місце п'яте

Штаб Степового-Блакитного. Отаман і Віра.

Блакитний: Догравсь Махно в комуністичні жмурки. Читала, що Петровський заявив: Махна вважать - поза законом! Так-то, Анархо-комуністи. Скласти зброю, Інакше більшовицький рішенець Короткий: вас понищити до тла. Зневажили наш поклик - за Вкраїну За незалежну, за соборну. Ні, Їм лиш подайте всесвіт на тарілці, Ні влади, ані націй - всі однакі, Пролетарі не мають батьківщини… Чомусь-то сам приріс до Гуляй-Поля І в цій жахливій коловерті - там, Не десь в замежжі, у всесвітній далі. Віра: Йому і в Гуляй-Полі нині місця Немає - там червоні батальйони. Він, правда, час від часу одбиває Ту сарану, одначе не надовго. Як мовлять, сила подолала силу. Не та потуга, що була, в Махна. Тож неспроста по-чорному пиячить. Блакитний: А що ж Галина - бойовий контроль? Віра: Її він любить і ревнує дико. То до Попова - є такий вродливець, То до дитяти, що удочерила, - Від дівчинки Галина без ума. Блакитний: Чи ж не вона батьків її стріляла? Віра: На те існує Задов при Махні… Блакитний: А ти скажи, будь ласка, що ти знаєш Про Бєлаша - чи, може, Білаша? Віра: Бєлаш - чи поправніш таки Білаш, Відколи став начальником штаарма, З Махном не раз вступав у суперечку. Він більше українець, аніж Батько, Щоправда, до червоних благоволить. Блакитний: А ти вважаєш Нестора вкраїнцем? Віра: Типовим. П'є, співає і танцює, До молодиць непереборно ласий. Блакитний: А любить рідну землю він чи ні? Віра: "Нехай живе свобода України" - Не раз у маніфестах заявляв. Якби не вчителі його Крапоткін, Аршинов, Волін, може б, ми сьогодні Були пліч-о-пліч… Блакитний: Тож-то, що - якби… Якби я був одружений… Віра: В чім річ? Безмужніх онде стільки жіночок. Блакитний: Отак ти завжди: вибирай, крім тебе. А я… Віра: Не треба, Костю, час не той. Блакитний: Але ж ти любиш, любиш, це напевне. Я ж бачу, як ти вся немов світаєш, Угледівши німенького свого. Віра: Це зовсім інше. Назви не знайти. Якби не я, чи жив би він сьогодні. Ти не ревнуй до мучня молодого І до старих так само не ревнуй, Бо я, зізнаюсь, вельми не байдужа До тих, кого вбивають дужі й ситі, Із-поміж перших не останні й ми. Блакитний: Так, рубанина йде несусвітенна… Віра: Махно своїх стріляє у розраді За те, що більш не хочуть воювати. Чи згодом не опустимось і ми До отакої, вибач, веремії, Хіба це революція? Блакитний: Віруню! Невже я схожий чимось на Махна? Віра: Та ж звешся Батьком, як і він. Блакитний: Спасибі. Віра: Пробач дочці необережне слово. Ти, звісно, інший. Ти не анархіст. Та ви, даруй, обидва фаталісти. Блакитний: Не віриш в нашу перемогу? Віра: Пізно Про це питати. Щойно повернувся Із розвідки всевидячий німенький. Покликати? Блакитний: Поклич, а тільки ж я На мові мигів геть не розуміюсь. Віра: Я розтлумачу (Виходить). Блакитний: Я й Махно. Зрівняла. А може, справді щось у нас є спільне. Так антиподи ж, як ти не поглянь… Входять Віра і Сашко. Той вітається по-своєму. Віра: Сашко говорить: "Добрий день Вам, Батьку". Блакитний: Добридень. Хай сідає. Хай розкаже, Які новини з розвідки приніс. Віра: Новини, Батьку, вельми неприємні: Будьонний пре землею України Поляків бити. Мимохідь у гості До Гуляй-Поля завернув. Блакитний: Чого б це? Що він з Махном не поділив, цікаво? Віра: Ділити він не думає нічого. Наказ Москви - Махна ліквідувати. Блакитний: І що ж Махно, як він зустрів убивцю? Бери, стріляй чи на пательні смаж? Віра (тлумачить Сашкову мову): Махно, зібравши військо тисяченне, Пішов на південь - підігріть степи. А то ж бо там сьогодні шквиря свище. Блакитний: Новини, справді, радості не зичать. Та ж Перша Кінна - наш зрадливий друг, - Махна не стрівши, схоче бачить нас, І не живими - мертвими напевне. У той наказ, що розстрілів не буде, Якщо в полон карателям здамось, - Повірити хіба що йолоп зможе: Це щоб червоні жалували нас Опісля наших змаг непримиренних?! Мене ж, зосібна, розіпнуть, підсмажать, Як і Махно, я теж поза законом. Віра: Бач, сам себе із Нестором зрівняв. Блакитний: Та ж ніби наші сходяться дороги. Обидва нині - "любленці" Москви. Входить Надія Рибка. Рибка: Дозвольте, Батьку? Блакитний: Чом не "пане Костю" - Мені, скажу, це більш леліє слух. Що сталось? На тобі лиця немає. Рибка: Там перебіжчик з врангельського стану. Блакитний: Хіба для нас це вперше? Дивина? Рибка: Він розповів, що служить, що служив В піхотній роті капітана Рибки. А це, як можна здогадатись, мій Законний муж - це Рибка Костянтин Петрович, ваш тезко. Блакитний: Й, виходить, ворог. Чого ж його завабив білий рух? Рибка: Бо ж він колишній царський офіцер. Блакитний: Я теж служив Отечеству й цареві. Віра: Не всі зреклись присяги так, як ви, Хоч онде цар і той престолу зрікся, А дехто - тьма їх! - б'ються за царя. Рибка: То що ж тепер зі мною буде, Батьку? Блакитний: Вари повстанцям кашу, як варила. До Врангеля ж не здумаєш піти? Рибка: Піду! Блакитний: ?? Рибка: А що? Розвідаю достоту, Чим дише мій незрадний чоловік, А заодно і шеф його - барон. Віра: То підемо удвох. Рибка: Не довіряєш? Віра: Опісля всього, що нас у Херсоні І поєднало, й поріднило? Рибка: Чом же Я маю мужа навіщати вдвох? Віра: На капітана Рибку я не важу, З бароном же побачитись кортить. Блакитний: Мета? Привіт хіба що передати Від гетьмана, з яким вони братались, Одначе Скоропадським він гордує. Барон! Усім відомо - біла кість! Блакитна кров! Для нього Україна Поперек горла, як в народі кажуть. Шум за сценою. Входить мало не голий Сахно. А це ж бо що за театральна з'ява? З махновського культвідділу артист? Сахно: Авжеж-бо, я махновець, вибачайте. Колись в Орини-баби зустрічались. А вартовий ваш ледве не застрелив, Ніяких-бо знайомств не визнає. Іван Сахно я, ще зовуся Диким, Хтось прізвисько таке мені вліпив. Віра: Тобі, нівроку, пасувало б "Голий". Сахно: Ой, не кажіть! Не дай Бог - Батько взнає!.. Проклятий циган! Ще налив та й ще, За кожну кварту щось йому зніми. Спочатку зняв я шапку і сорочку, А позаяк у нього самогончик Такий, що п'єш, немов до раю трапив, То черга докотилась до штанів… Воно й штани були - на латі лата, А все-таки не голий. Блакитний: Ти зачим До нас прибився - тільки чесно, прямо. Ти не інакше - з розвідки Махна? Сахно: Помилуйте, який розвідник з мене? Як з чогось куля. Щиро вам кажу: Мене послала матінка Галина До баби до Орини - для дитяти Передала таку розгарну льолю!.. А я (плаче) пропив, сарака, і її. Нема Сахну прощення і не буде, Спровадить мене Батько на той світ… Якби ж не циган і не самогон… Рибка: Не знаю, пане Костю, як він вам, Цей сіромаха, що пропивсь до нитки. А я цього непийвідра жалію, І треба б нам йому допомогти. Блакитний: Штани як-небудь латані знайдемо. Сорочку теж. А льолю.. Рибка: Я пошию. Колись навчилась, мріючи про доню. Гай-гай, куди поділись тії мрії Учительки з таврійського села? Сахно: Товариші-панове! Буду вдячний Повік-віків! Лиш Батькові - ні слова. Сам чорно п'є, а нам не дозволяє. Блакитний: То залишайся з нами, бий червоних. Сахно: Не можу. Без Махна життя пісне, А то й черстве. За Батька за Махна Піду в огонь і воду! Блакитний: Ціль, мета? В ім'я чого? Сахно: В ім'я - заради волі, Щоб над душею - жоден пан чи влада Не висіли! Державу - геть! А ви - За Україну, сиріч за державу, Бодай і незалежну. Але ж я Й такі, як я, залежатимуть знову Від гетьмана чи як це… прозидента. Блакитний: Хіба ж ти не залежиш від Махна? Сахно: Це зовсім інше. Він - як ми, як всі. Йому лише, як Батьку, ми підлеглі. Віра: Даремна справа - з чорного на жовто- Блакитне переманювать його, Бо швидше він пристане на червоне, З більшовиками заживе у спілці. Сахно: Та по мені - кому не слугувати, Аби життя було як повна чаша, Воно ж таким лише в казках буває. Всі обіцяють рай, а де він є? Блакитний: Виходить, ти не віриш і Махнові? Ну, що ж, вертай до Батька, передай Йому вітання щире з України, Яка ось тут, де ми, а не де-інде. Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра. Сахно: Нікуди ми не премось. На своїй Землі воюєм. Ну, хіба що в Крим Проб'ємось - погуляєм коло моря, Пилючку в ньому змиєм степову… А нині вам спасибі за рятунок. Вітання Ваше Батьку передам. Так і скажу: від тих, що за Вкраїну За вільну. Й ми одначе за таку. Не розберу я: в чому тут різниця? Чому в нас не однакі прапори?..

Місце шосте

Кімната в сільській хаті, перетворена наразі в лікарняну палату. Махно на милицях метається від ліжка до вікна. Галина робить записи в щоденнику.

Махно: Де логіка, де істина, питаю: Підстрелений червоними, я мушу Їм помагати бити біляків?! Не діждуться!! Галина: То бий відтак червоних. Махно: А що? Поб'ю! Сквитаюся за рану, За підлу зраду, за бридку намову, Якою опаплюжують мене І весь наш рух! Для них-бо ми - бандити. А хто самі?! Червонопузий набрід, Ошуканий як стій більшовиками. Ти що все пишеш? Кинь ти свій щоденник. Історія оцінить все як є Без нього. Галина: Чи ж оцінить так, як треба? А може, й справді, Несторе, ми - банда? Махно: З якої речі - поясни, будь ласка. Що означають сумніви твої? Галина: Це злочин - стільки крові проливати, Безвинної нерідко… Махно: А - вони? Галина: Та ж і вони. А надто вже червоні. Геть сатаніють. А сльоза дитини Не варта наших люблених ідей. Махно: Галино, ти жона мені чи ні? Галина: Та нібито дружина. Не втекла, Як Фенечка від Задова. Махно: Що Задов! Ти з ним мене, будь ласка, не порівнюй! Та ж я… тебе люблю… Галина: Невже? Уперше Це слово нині з губ твої злетіло. Махно: Не з губ, але зсередини, з глибин. Галина: Сказати хочеш: серце не змертвіло? Махно: Галино! Я самотній. Окрім тебе - Нікого, нікогісінько. Галина: А Марин - Аршинов? А Бєлаш ачи Білаш? До речі, де він? Що він пропонує - З червоними на Врангеля рушати? Я бачу, в нім щось більшовицьке є. До того ж, він, їй-право, м'якосердий. Галина: Чи ж це погано? Махно: Ачи добре те, Що комісара врятував Білаш Від розстрілу - після мого наказу. Було таке. І ще, напевне, буде, Якщо йому не опалити серця. Галина: Це ж як? Махно: Нехай Дзержинського читає. Жалівся щойно Леніну залізний: "З Махном у нас не вийшло". Що? Убивство? Спасибі ж вам за спільний чин, як мовить Моя дружина. Входить Задов. Що стряслося, Левку? Ульянов-Ленін кличе на розмову Товарища Махна? А я не хочу, Доволі, слухав мудру його річ. Задов: Гонець барона Врангеля Михайлов Примчав з наказом. Хоче бачить Вас. Та я сказав, що Батько нездужалий. Махно: Велике щастя - бачить біляків. Волію зріти їх у домовині! Галина: Не шаленій, не розбереджуй рану. Махно: Душа моя поранена, Галино. Давай наказ, побачимо, що пише Барон фон Врангель - чи не диво: фон!? Це що ж він - німець? Б'ється за Росію? Дива, якщо сказать не дивовижа. Ти бач: наказ ЗІЗО, Та й наплодив же фон барон наказів! "Якщо перейдем в наступ (що, не певен?), То надзавдання - знищить комунізм"… А ми, даруйте, фон, його збудуєм! "Готові увійти з Махном у спілку І діять разом проти комунізму",.. Не вийде спілки, пане генерале, У нас шляхи-дороги з вами різні… Де цей гонець? Задов: Покликать? Махно: Розстріляти! Галина: Вгамуйся. Махно: Я тут командир чи хто? Скарать - і тільки! Хай барон затямить: Махна ніхто ніколи не підкупить! Задов: Я цюю ж мить виконую наказ. Галина (пише): "Прийшов якийсь Михайлов від барона. Розстріляно без честі і суда"… Махно: При чім тут суд, при чім тут честь, Галино? Іде війна жорстока, громадянська, На брата брат… Ти записала: вбито Моїх братів?.. Останній згинув Савва Від рук червоних. Я один зостався… А батько твій - за віщо він погинув? Галина: Спинімося - потонем в ріках крові… Учора в полі, де розцвів безсмертник, Дивлюся: мишка вилізла з нори І вушка нашорошила: боїться, Що хтось розчавить і її, і нору, Де, не інакше, мишенята сплять. Махно: Сентиментальність, Галю… Я в Бутирках З щурами жив. Гаразд, що не загризли… Стріляти живоїдників нещадно, Вбивати гадів, врівні, як вони Вбивають нас!.. Входить Сашко. Таки знайшлась пропажа?! Чи ти не з неба часом ізвалився? Сашко на мигах щось пояснює. Галина: Він говорить не годен… Я збагнула: Доконче щось оповісти жадає. (Дає паперу Сашкові) Пиши, пиши, паперу не шкодуй… (Сашко пише, Галина читає) "Червоні розгромили групу Клейна". Ти звідки знаєш? Бачив той розгром? "На станції Курахівці… (До баби Ішов…) У саме пекло бою втрапив… Розстріляно дві тисячі повстанців". Хто рахував?.. Сам Клейн у цім зізнався. То він живий? Живий і б'є червоних, Де тільки може, мстить, страшний у злості". Махно: Де Задов? Левку! Задов (рапортує): Виконав наказ: Михайлова повішено! Махно: Де Клейн?! Задов: А що таке? Його, здається, добре Червоні потріпали… Махно: Розібратись! Судити! Розстріляти! Як він смів Підставить групу під червоні кулі? Задов: Я розберусь і доповім. (До Сашка) Ти звідки - Де твій отаман? Битий теж, достоту Так, як і Клейн… Оце вам - вся соборна І вільна, незалежна Україна. Галина: Радієш? Задов: Констатую. Врангель пре. Але й червоні показали ікла. Я відчуваю, що поб'ють барона. Ми їх могли б під Чапино - червоних - Полоскотати, та Бєлаш не згоден, Це, каже, буде Врангелю на руку. Махно: Білаш таки почервонів і добре. Обожнює, дивак, радянський уряд, Не знаючи, що саме він копає Могилу всім нам, не лише мені. Колись опам'ятається, та буде Запізно. Ще згадає про Махна, Про застороги, що йому робив я Усе дарма! Немов горох об стінку… Ти, Левку, теж стаєш більшовиком, А може, й став. Задов: По чому, Батьку, видно? Махно: Стріляєш смаковито ворогів. Задов: Люблю це діло, не перечу. Каюсь. Махно: На тому світі каятися будеш. (До Сашка) Отак тебе Чк занімувало? Куди ж тепер - до нас чи до бабусі? Сашко на мигах: до бабусі. Махно: Відвоювавсь… А як же Україна, А синьо-жовті прапори - кому? Сашко (на мигах). Галина: Новим бійцям за волю України. Ти зрозумів? Новим Блакитним, каже, Новим Сашкам. Махно: Утопія! Задов: А ми? Махно: Це ти мене про отаке питаєш? Звідкіль взялись ці сумніви, одначе? Добродій Задов, що тебе чекає? Задов: Не пропаду, якщо… не розстріляють. Ось тільки не хотілось би, щоб куля Була лиха й підступна. Полюбляю Відверту гру. Галина: Але ж війна - не гра, Це не вистава, в котрій смерть - умовна, Тут все реальне: гасла красовиті, Обман людей, грабіж села безчесний, Розстріляні - по ділу - продзагони. І Фрунзе, й Врангель - мудрі полководці, Один і другий щастя для народу Несуть на закривавлених багнетах. Махно: І в нас омиті крівцею вони. І наші дії зчаста сатанинські, - Але я шляху іншого не знаю, Котрий би вів сьогодні до свободи… Так де ж він, Клейн? Галина: Не квапся розстріляти. Він сам себе позбавив прогрішення, Помстившись біснуватим за поразку… Навчитись нам прощати б хоч своїх. Махно: Занила рана… Дай-но самогону… Всі гетьте!! Чи не бачите, я хворий… Всі, крім Галини, виходять. Галина: Приляж, спочинь, ти ж третю ніч не спиш. Махно: Заснеш! Чи ти не знаєш, як нас травлять, Ми всі - з рогами, звірі, вовкулаки. А ось вони - дзержинські, троцькі - чисті, Святі. А надто їхній обервождь - Я правильно це слово вжив чи ні? Галина: Невже ти так на Леніна озлився? Махно: Ні, це не злість, а це моя віддяка Йому за те, що він плете круг мене, Підступний і жорстокий. Я пішак У порівнянні з ним, ферзем кривавим. Налий гранчак, щоб рану занімити… Хлюпни, не жалуй. Щось пече у грудях. Галина: Мікстуру випий. Махно: К бісу всі мікстури!.. Шкодуєш самогону? Ну, то спирту Давай, я радо вип'ю без води… Галина: Кінчай, кажу, героїти. Засни. Махно: Я бачу, ти до мене геть байдужа, Не любиш… Галина: Не люблю, як ти бузуєш. Ти ж не Сахно, а все таки Махно, Різниця є, до того ж ще й посутня. Входить Сахно. Про вовка, як говориться, промовка, А він - у двері. Сахно: Виконав наказ, Усе зробив, як велено. А тільки… Уже маленькій льоля - ні до чого. Галина: Ти що плетеш? Сахно: Я не плету. Це правда… Їй-бо, померла дівчинка. Галина: Від чого? Сахно: Бабуся так сказала: від безум'я, Яким сьогодні вся країна хвора… Махно: Не вірю, щоб отак сказала баба, Це ти великомудрим нині став! Сахно: Я теж, коли почув таке від неї, Кажу, ви, мабуть, бабо, десь читали Такі слова. Вона ж мені: "Дивак! Я неписьменна". Галина: Це страшна хвороба, Невиліковна… Не мине і нас, Письменних і друкованих… Шкода, Таке було гарнесеньке дитятко… Давайте пом'янем його… Хай буде Земля пером цій крихітці безвинній. Махно: Стривай, а що це в тебе за штани? Це ж шаровари. Сахно: Поміняв на ринку. Махно: Бреши! Сахно: Мої протерлись… Махно: Брешеш знову. Сахно: Зізнаюсь, грішний. Батьку, не карайте. Махно: Здаси у театральну костюмерню, Згодиться. Сахно: А ходитиму у чому? Махно: Штани здобудеш в першому ж бою, В червоного позичиш командира, Штани ж бо для убитих - зайвина. Сахно: Спасибі, батьку, дай вам Бог здоров'я, Живіть сто літ… Галина: Безум'я… Безум… Я… І ви, і ти, і ми, - усі безумці. А дівчинка... Була. Нема й не буде… Прокляття нам! Махно: Галино, замовчи. Галина: Не замовчу! Волатиму на всесвіт: Безум'я!! Боже праведний! Спаси! Махно: Спасе не Бог, не цар і не герой, Спасе - Махно! Галина: Але ж це - безум!.. безум!!.

Місце сьоме

Приземиста сільська оселя. Двері відчинені. Біля столу на ослоні - Гашенко. Неголений, чорний.

Гашенко: Оце така селянська доля наша: Жив серед поля, вмреш - посеред поля Лежатимеш на розхресті вітрів… Не вмерли ж бо - розстріляно вночі Матусю і сестричок… Бузувіри! Віддячили отак мені за службу… Це зветься: покарати дезертира. Не захотів, бач, слугувати їм - Носити дрова в більшовицькім пеклі! Будь проклята, невситна губЧЕКА! Входить Надія Рибка. Рибка: Здається, тут живе Павло Гашенко? Сусіди свідчать: це його землянка, І сам господар вдома, не воює. Гашенко: Надіє, ти? Яким це вітром? Звідки? Рибка: Із Криму щойно. Гостювала в мужа. Одначе, здрастуй… Ти чому похмурий? Що сталося? Якийсь ти нетутешній, Хоча і дома… Гашенко: Горе, Надю, в мене: Чекісти розстріляли всю родину, - Тобі про це судіди не сказали? Рибка: Вони якісь налякані й безмовні, Вказали хату і ні слова. Гашенко: Будеш Наляканим, як отаке-от звірство. Коли воно скінчиться, люте зло, Що опосіло білих і червоних І нас - я також їх не пожалію, Убивць, яких я знаю у лице. Здогадуюсь, хто кров пролив безвинну, - Ти пам'ятаєш Знайду із ЧК? Це він, його улюблений звичай: В міжбрів'я цілив. І не промахнувся. Не задрижала гемонська рука. Рибка: То, мабуть, слушно б'є Махно червоних За підлу зраду, за підступність мстить. Гашенко: Недавно штурмом взяв Бердянськ. Вони ж Його загнати у "мішок" хотіли, А він зумів притиснуть їх до моря І кров пустив, аж море зчервоніло… Рибка: Якби ти знав, на що пішли червоні, Славетний Фрунзе знищує повстанців Тих самих, що червоних врятували Від певної поразки у Криму, Що перші в Сімферополь увійшли, Відтак у Євпаторії осіли. А їх - наказ, либонь, з Москви, - понищить. Каретников і Гавриленко вбиті. Лиш Марченкові утекти вдалося… Махна в Криму, ти знаєш, не було, Він відчував, із ким вступив у спілку, - Завбачно не пішов за Перекоп, Отож тепер нещадно, люто мстить І за повстанців, і за тебе. Гашенко: Я За власну кривду чорну, неймовірну Помщусь власноруч! Тільки б він попався Мені, той гад. Рибка: А може, це хтось інший, В ЧК, відомо ж, Знайда не один. І може, навіть справа і не в ньому. Гашенко: А в кому? Рибка: Хто над Знайдою стоїть. Залізний Фелікс владу має дику. Та й Фрунзе. Був же каторжником теж, Як і Махно. А бач, святим зробився. Та й сам Ілліч, твердокамінний вождь, - З його наказу нищать духовенство, Про націоналістів не кажу. Для нього ми - найперші вороги. Чого, однак, він не злюбив махновців - Такі ж інтербезбатченки, як він. Гашенко: Не говори такого про махновців. Є серед них свідомі українці. Це Батько, - не збагнеш який, нівроку, - Забув, сердека, мову гуляй-пільську, В тюрмі навчився по-московськи й тільки… Рибка: За що люблю я Батька Степового - Він достеменно, як і ми, нетяги, І нашу мову, й пісню, і звичаї Шанує, як і найсвятіше, волю, Котра для всіх, а не лише для того, Хто сліпо звівсь на клич більшовиків - Грабуй, вбивай, змітай з лиця землі, Неначе справді - куркулі не люди, Поміщики і поготів. Гашенко: А їх, Котрі мою сім'ю усю скарали, Як називати? Люди це чи звірі? (Витер сльозу). Рибка: Ти хоч сьогодні снідав чи обідав? Давай зварю що-небудь на кабиці. Гашенко: Немає в мене з чого готувати - Все загребли вар'яти з продзагону, Гаразд, що їм ніхто не супротививсь. Рибка: Тоді вгощайся пиріжками з сиром - Гостинцем з Криму, купленим в Джанкої. Гашенко: Спасибі. Та не їсться і не п'ється. Гадав, прийду, матуся напече Млинців, що уподобав їх ізмалу. Рибка: Вгощайсь… Хоча і горе, треба жити. Земля пером - безвинно убієнним. А вбивці будуть мати по заслузі. Якщо це, справді, Знайдина робота, То ми його дістанем з-під землі, - Гадюченя, що виростає в гада Чи й виросло… Гашенко (мляво їсть пиріжок): То де ж твій чоловік? Побачились? Рибка: Зустрілись - розминулись. І то, мабуть, назавжди. Він утік З бароном вкупі за кордон. Хотів, Щоб я також покинула Вітчизну, Йому вигнання скрашувала. Плакав, Немов дитина, молячи про це. Зізнаюсь щиро: жаль його було. Але ж я України не покину Нізащо в світі. Гашенко: Я б також не зміг Деінде жити. Та до того ж я Відроду - степова людина, ратай. Якби не революція й війна, Орав би землю, сіяв жито. Рибка: Будеш І сіяти, й орати перелоги. А я дітей учитиму, як вчила. Гашенко: Ти вчителька? Рибка: Була колись і буду. Та спершу слід відстояти свободу І не лише від Врангеля. Червоні Зрабують нас не згірше біляків. Увійшов Сашко. Гашенко: Сашко?! Ти як у ці степи забився? Рибка ("читає" "сказане" Сашком): Мене шукав. І вислідив нарешті. Гадав, що я Чаплинки не мину - Провідаю Гашенкову родину. Шукав мене затим, аби повідать: Лучилась неприємність: нас розбито. Дивізії немає в Степового. А сам отаман?.. Він живий, на щастя. Поранений, достоту, як Махно, У ногу. Тож на хуторі у німців Ховається й лікує рану. Отже, Нам повертатись нікуди. Хіба що - До Нестора Івановича. Ні, Сашко до Батька, хоч убий, не піде, Йому Петлюра ближче до душі. (До Сашка): А тільки й Директорія розбита… Поїж з дороги… Бачу я: сьогодні, До кого не подайся, скрізь не мед. І те сказати: всюди мети різні. Це я й своєму мужу говорила, Який лише одній ідеї служить: Не може без двоглавого орла, Як наш Сашко без тризуба. Гашенко: Не можу Збагнути, що цей тризуб означає. Та добре те, що з ним за Україну Ви боретесь - за вільну й незалежну, А то нас за татарщину вважають, Степовиків. Воно то, може й так: Ми, як татари, дружимо зі степом І з сонцем, в нас його аж пребагато. Рибка: Ми підемо-таки до Степового- Блакитного - не личить у біді Отамана лишати без помоги. Дивізія розгромлена, це прикро, Але ж Махна вже знищено не раз, А він, неначе з попелу той фенікс, Знов постає і ворога карає. Гашенко: Махно - стаття, сказати б, особлива: Одне його імення наганяє Перестрах навіть на ЧК - згадаймо, Як той же Знайда тремкотів, сарака, Коли Махно пускав червоним кров. І пустить ще, я певен, він не здасться, Даремно Фрунзе ачи хто там нині Його полюють. Вислизне і вдарить Звідтіль, де і не марилось, не снилось. Рибка: Сашко говорить, десь тут Задов нині, А тільки він не Задов - базарянин, Капустою торгує, а насправді Вивідує, яка в степах погода. Сашко (сміється, показує на мигах). Рибка: Достоту так у Нововоронцовці Сам Батько на базарі торгував Червоні й не туди, що це - Махно. Входить Галина. Галина: Мені сказали: тут живе Гашенко, Будьоннівець колишній. Гашенко: Воював За Владу Рад, за комунізм. А зараз Мене та влада підсікла під корінь, Вік не прощу! Галина: Хто це зробив? Гашенко: Не знаю. Здогадуюсь, але не зовсім певен… Галина: Той, хто вчинив таку жахну розправу, Одержав ще і іншого наказа - Убити нагло Нестора Махна. Тож нам із ним зустрітись конче треба, Сліди його петляють у степах, Він був чи може досі ще в Чаплинці, Бо ж Батько Нестор в ці краї збирався. Сашко (на мигах висловлює свій здогад). Галина: Авжеж, тому-то на базарі Задов Капусту у Чаплинці продає. Гашенко: Якщо це Знайда, ця чекістська гнида, Хай спершу навіч стрінеться зі мною, Сквитаюся чин чином, я не схиблю - Одержить кулю межи віч навзаєм! Галина: Із ним хотів би говорити Батько - Це ж, каже, Троцький, лиш в подобі іншій, А може, й Ленін - той, хто наказав Махна життя позбавити. Ось так Союзникам віддячують червоні. Гашенко: А я? Служив їм вірно, наче пес, Ну перейшов у інший стан - за волю Вкраїни став боротись - то з-за цього Мене живого заривать в могилу? Мою родину треба убивати? Катюги, звірі! Увійшов Задов. Задов: Правильно, Гашенко, Звіріють комуністи з кожним днем - На радощах, що Врангеля здолали При нашій допомозі… Ти, Надіє? Ти звідки? Рибка: Від Блакитного. Задов: Ось так? А я гадав: чекістів ублажаєш, Годуєш, сиріч… Рибка: Наче ви не знали, Що я пішла варити кашу іншим… Задов: Та знав, звичайно, це я так жартую… Галина: Ну, як твій торг? Задов: І не питайте краще. Увеь базар переглядів - катма, Найголовніший базарянин зник, Пропав, немов крізь землю провалився. Коли б він не пробивсь до Гуляй-Поля, Гадаючи, що Батько нині там. Махна ж сьогодні відшукати спробуй - Я сам учора ледь його знайшов, Дізнавшись, що з Херсонської ЧК На нього полювальника послали, - Він по дорозі до такого чину Не проминув заглянути в Чаплинку, В оселю, де зустрілись ми запізно - Не зупинили вбивцю. То ж пробач… Гашенко: Я ніби відчував: тягло додому… Сашко показує на мигах: куди ж іти? Рибка: Питається: куди ж тепер податись? Галина: Ходімо всі до нас, куди ж іще? Сашків отаман став тепер ніким… Рибка: Даремно ображаєте, Галино, Отамана, який за Україну, За волю краю все віддав, що міг, - Життя, щоправда, ще не встиг віддати, Але він і його не пошкодує, Якщо година виспіє меженна. Галина: А я у цьому і не сумніваюсь. Та смерть його потішить ворогів, А не хотілось, щоб таке збулося. Тим паче, ворог в нас тепер один. Махно, здається, також усвідомив, Що надаремно йшли ми урізнобіч Кривавими шляхами бойовими. Задов: Аби ж було, як мовиться, знаття. Не уявляю, що на нас чекає, Весь світ довкола - поспіль веремія. Але нести хреста за нас ніхто Не буде - хай попереду Голгофа. Галина: Щось я не вірю, Левку, що той хрест Ще й на Голгофу - Задов понесе. Задов: А це чому ж? Галина: Характер твій не певний. Задов: У мене? Помиляєтесь, шановна. Якраз-бо я надійний чоловік. Фаїна зникла, інший би забув, А я шукаю. Не зречусь довіку. Тим паче, ми чекали на дитину. Галина: Невже? До речі, я цього не знала, Ну ж Феня - втаємничена натура, А ще назвалась подругою… Задов: Зникла, Як хмарка в небі… З'явиться дитина, Ачи ж про батька хто їй розповість, Ачи ніхто й не заїкнеться навіть. Бо ж Задов, преса пише - обер-кат, - Це кажуть ті, хто сам смакує кров'ю Людей безвинних. Знаю, у Гашенка Велике горе. Хай земля пером Його родині буде нині й прісно. (До Сашка) А як сьогодні поживає Віра, З якою ми зустрілися в ЧК, Коли тебе від Знайди рятували? Сашко (прояснів з лиця). Задов: Жива-здорова, бачу. Ось і добре. Ти бережи таке смагляве диво, Не загуби, як я свою Фаїну… Галина: Яка твоєю, певне, й не була. Задов: Не говоріть такого. Я любив, Люблю… Та і вона… Тож на дитину Погодилась в таку непевну пору… Галина: Тому і зникла, щоб дитя родити… Куди і як би зникнути мені? Задов: А що - ви теж… чекаєте на?.. Галина: Задов, У тебе ж бо жіночі інтереси… Хіба про це запитують у жінки, Яка, либонь, забула, хто вона… Рибка: А що ж тоді моя жіноча доля? Безмужня - при живому чоловіку, Як той мовляв, солом'яна вдова… Гашенко: Не поспішай живцем себе ховати, Не вічно ж воюватиме Вкраїна, Настане час… Задов: Коли то він настане? Ця веремія, бачу, без кінця. Більшовики ж бо хватку мають вовчу, Вони, якщо вчепилися за владу - Не випустять, і не моли, не плач. (Виставляє горілку). А тому вип'єм, щоб їм кістка в горлі! Рибка: Якщо вже пити - маю інший тост: За те, що в цьому дикому вертепі Є просто люди - не червоні, білі, Але святі і грішні, як-от ми. За нас! Живім на зло катам-убивцям! Галина: А чом не жити - людям на добро?.. Ачи ж ми всі і завжди так жили? І все-таки, я вірила і вірю: Вмремо-то не з прокляттям на устах - Благословення світові і людям, З якими ми у світі цім жили, Пошлем в меженну, ув останню мить! Сашко на знак згоди киває головою.

Місце восьме

І знову хата баби Орини. Іван Сахно підносить їй дари від Махна.

Сахно: Це все - від Батька. Не судіть, що мало… Солона риба… Яблука… Пшоно… Беріть, бо голод буде - відчуваю… Діла у нас, бабусю, невеселі: Червоні опосіли звідусюди… Та Нестора Івановича спроста Не взяти - вислизаємо з "мішків", Гуляєм по тилах - напевне, чули Наш гук в степах… Хоч нас і небагато, Та ми, як мовлять, в рябчиках. Вітання Передає вам матінка Галина. А ще ж привіз привіт вам од онука - Стрічав недавно вашого Сашка. Живий-здоровий, але голос втратив, Руками промовляє - той, хто тямить, Все розуміє. Я ж лише одно - "Налий"… Орина: І він пиячить так, як ти? Сахно: Та що ви, ні! Мене, скажу по правді, Ніхто - і сам Махно не переп'є! Орина: Знайшов, чим похвалятися. Сахно: Не тільки! Я незрівнянний, знаєте, стрілець, Я горобця уцілить можу в леті. Орина: А муху? Сахно: Муху - Батько. Сам те бачив. Сидів недавно злий і мовчазний, Складав частівки. На гармошці грав. А потім каже: бачиш, ген на стелі Павук зловив у павутиння муху. То ось - йому! Та тільки бац - і вцілив. Відтак як стій і муху припечатав, Хоч, звісна річ, при чому тут вона? Орина: Бандити ви з великої дороги. Сахно: Ви, бабо, нас не ображайте, прошу. Та ж ми б'ємось за вас, за вашу волю. Орина: А хто тебе чи вас про це просив? Сахно: Просили, ще ж бабусенько, і як! Коли зерно мели із ваших житниць Промітні продзагони - признавайтесь, До кого ви волали "Порятуйте!" Авжеж, таки до Нестора Махна, До Батька, що направду був як батько Селянам і, либонь, не тільки їм. Та що я вам доказую… Ви краще Замість образи пригостили б гостя, У вас же є із зіллям упереміш… Орина: Куди від тебе дінешся? Сахно: Спасибі. Тож Батькові і матері Галині Достоту передам: як сина, стріли, Нагодували й напоїли, звісно, Але ж багато я не п'ю: не можна, Така пора, що п'яним бути - злочин, Хоч Батько наш, це поміж нами, п'є. Гризе його сумління, не інакше: Стількох убито, знищено, розп'ято! Во ім'я чого? Хто від цього виграв?.. К тому ж, ми нині п'яти мажем салом… Ох яблучко, куди ти котишся, У ЧК попадеш - не воротишся.… Орина: Напевне, сам придумав? Сахно: Як я смію? І вірші, і частівки пише Батько. А я лише співаю, коли вип'ю. Не вірите - налийте, заспіваю. Орина: Мені лише твого бракує співу. Але наллю, бо проклянеш, їй-право. Сахно: Як можна! Золота ж бо ви людина!.. Входить Віра. Віра: Бабусенько, добридень! Як ви тута? Червоних костоправів не було? Орина: Учора тільки нишпорили. Здрастуй. Ти звідки? Від Блакитного? Віра: Від нього. Точніш, від нас. А нас всього лиш двійко. Точніше, третя буду я. Орина: А решта? А мій Сашко? Віра: В стодолі зачаївся. З отаманом. Сахно: Я так і знав: живий! Отаман ваш достоту, як Махно, Уник лабет червоних. Чом би їм, Блакитному й Махнові, не з'єднатись? Віра: Нема чого єднати. Ми розбиті. Та й ви… Сахно: Е, ні, махновщина жива! Ну, не така, як рік чи два тому, Одначе ще гуляємо степами, Б'ємо. Віра: П'ємо… Сахно: Ну, звісно, не без того. Життя таке, що мимохіть грішиш. Але щодо грабунків - їй-же-єй, Цього нема. Чи майже не буває. Трапляються, звичайно, потурнаки, Безбожники чи, поправніш, бандити, - Це ті, що ми їх з тюрем позвільняли… То я піду. Спасибі за вгощення. Привіт од вас достоту передам, А особливо матінці Галині, Вона про вас, бабусю, денно й нощно… Орина: Ходи здоровий. Та не дуже пий, А то ще потурначишся знічев'я… Сахно: За мене не хвилюйтеся. Сахно Не пропаде, нехай хоч западеться… Привіт, кажу, доконче передам. (Виходить). Віра (навздогін): Затям: мене в цій хаті ти не бачив, Отож розмови нашої не чув. Сахно: Будь спок. Сахно червоним не слугує… (Пішов). Орина: То говори. Нічого не приховуй. Я звикла вже до всіх, як є, новин. А їх, відрадних, щось давно не чути. Віра: Новини, як сказала я, в стодолі. Вони таки направду невеселі, Небавом пересвідчитесь самі. (Дає знак у вікно). Ви тільки не хвилюйтеся, будь ласка, Війна - жорстока і невтішна справа… Входять Сашко та Блакитний. Орина: Ох, Боже мій! Та що ж це справді, з вами? Блакитний: Чортів у пеклі били, а вони Дали нам здачі… Здрастуйте, бабусю. Орина: Сашко? І ти? Сашко (натужно): І я… Орина: Заговорив?! Сашко: Та горло Потроху заживає, а душа Обпечена болить неперебутньо… Куди йдемо? Де вільна Україна? Блакитний: Вона, Сашко, у нас. Сашко: Та ж нас немає. Блакитний: Ми є. Ми будем. Навіть, як загинем, - Залишимось у пам'яті народу, Не вороги, не зрадники його, Як виставляють нас більшовики. Ми єсть народ, нескорений, незлитий В одне, де ймення нашого немає, А тільки - пан-імперське імено. Наш дух не вмре! А це багато значить, Хоча… в народі нашому чимало Таких, що сплять відроду і навік. А ми ж на всіх молилися, гадали: За нами поспіль підуть українці, Нащадки славних прадідів… Еге, Перевелось козацтво… Жито сіють, Як говорив Тарас, а вже кому - Те вам усім відомо достеменно: "Пролетарі усіх країн, єднайтесь", Забудьте, що Вітчизна є у вас. Ось так ми догори ногами світ Перевернули. Що то з цього вийде? Побачимо, як будемо живі. Віра: Ми ще живі, й живе нам не чуже. Бабусенько, їх треба накормити, Ви ж бачите: вони охляли геть. Орина: На жаль, у баби в засіках пустиця, Але я вас на славу нагодую: Ще ж маю хліб… І є азовська риба. Махно гостинця бабі передав. Як пережити зиму - й не помислю… Блакитний: Спасибі, мамо. І простіть нам, люба, За те, що не змогли ми засвітити Над рідним краєм світоч правди й волі, Його, либонь, більшовики засвітять, А то ж таке вже сяєво могутнє, Що поспіль осліпить робітний люд, В ім'я котрого комісари діють - Улещують, зрабовують, катують… Сашко: І знайдуться такі, що спокушаться На той едем, який вони малюють. Ми не змогли народ переконати У нашій правді, в нашому стремлінні, - Вони переконають, як пастух Переконає пугою худобу. Орина: Ох, вояки, захисники народу, Та вас потрібно захищать самих Від вовкодавів, що людей полюють. Віра: Ми програєм, цього не заперечиш, Нащадки ж хай оцінюють наш чин, Передовсім безумну нашу спробу Вернути ймення й славу Україні. Ми помилялись. Нам було сутужно, Ба навіть смерть нам дихала в обличчя, Та ми живі ще й не на панахиді. Здорожилися - їжмо, пиймо, браття, За нами йдуть, напевне, по сліду. Орина: Куди ж тепер, в які краї далекі? Бо в Україні, бачу, вам не жити, Видать, я внука втратила назавжди. Блакитний: Нікуди з України ми не підем! Сашко: І я для вас не втрачений, бабусю. Орина: Але ж махновці мажуть п'яти салом. У мене щойно був один хоробрий - Розраду самогоном заливав. І ви туди ж, в замежжя, не інакше? Блакитний: Кажу: нікуди. Віра: Є одна дорога - Продовжити борню непримиренну. Я пропоную, Костю, йти до Батька - Махно, гадаю, з радістю нас прийме, Заступником у нього станеш. Блакитний: Ні, Рішуче - ні! Зневажнику ідеї Вкраїнської держави - не вклонюсь! Сашко: Так він узагалі протидержавник. Блакитний: Утопія! Так само й комунізм, Де він, чей, заодно з більшовиками Співає під гармошку й грім гармат. Не можу я простить йому борні Проти Петлюри. Він таки Москві Добряче прислужився в цім безумстві, Що зветься революцією. Віра: Нині, Гадаю, він інакше розуміє, Хто друг йому, хто ворог. Блакитний: Пізно, Віро. Проциндрили ми разом перемогу Над бунтом голодранців, ах, даруйте, Пролетарів, що їхню диктатуру На щит підняв твердокамінний вождь, Всеможна його партія, котра Ні з ким не хоче поділяти влади. Орина (виглянула у вікно): Махно прогнався, ще йому не вечір. Блакитний: По чому ви вгадали, що - махновці? Орина: У них тепер немазані тачанки - Раніш рипіли, а тепер скриплять. Отож таки повстанці відгуляли. Віра: Нам треба знов сховатися доконче: В погоні за махновцями - червоні... Прощаймося. Можливо, що навік… Орина: Сашко нікуди звідсіля не зрушить. Сашко: Піду. Я командира не полишу. Отож, прощайте… Орина: Зупинись! Сашко: Не можу. Простіть мені, бабусенько, я йду. Всі, крім Орини, виходять. Орина: Збезуміли, збезуміли, нівроку. Куди пішли, як де не ступиш, - пекло… Сторіки крові… І голодна смерть… Подекуди вже, чути, людоїдство. Й давніш було - жили некучеряво, Але щоби дійти до отакого. Спаси й помилуй, врозуми нас, Боже, Не покарай, що ми тебе забули В цій колотнечі… Увалюється Знайда. Знайда: Часом тут немає Петлюрівців, махновців? Чуєш, ти?.. Орина: Не смій на мене тикати, псявіро! І шапку скинь, як завалився в хату. Знайда: Тепер, бабусько, інший час. Доволі Навеличались - комісари поспіль І батька й матір лиш на "ти" зовуть. Орина: Чим хвалитесь, безбожники, нечеми! Знайда: Замовкни! Ми свідомість всього світу, За нами піде вся земля, побачиш!! Тут щойно був хтось… Їжа на столі. Можливо, і мені даси пошамать… Орина: Не розумію я твоєї мови. Знайда (погрожує зброєю): Збагнеш, як це понюхаєш… Орина (подала їжу): Жери! Забув, як жив колись у цій хатині, "Бабусенька" - улесливо взивав… Знайда (пожадливо їсть): Все пам'ятаю… Де онук, до речі? Де та небога на імення Віра, - Ніяка ж то не родичка була… Я знаю, чим ви дишете, хохли! Орина: А сам же хто? Знайда: Інтернаціонал - Чи ти хоч знаєш слово отаке. Орина: Пропаща ти людина, я скажу. Знайда: Я не пропащий. Навпаки, я вічний. Моя доба, а не твого онука, Попереду. Я комуніст. Це значить: За мною - світ. На жаль, не весь. Та прийде, Настане час - ми завоюєм всесвіт!.. Сюди Махно не завбивався часом? Орина: Шукайте вітра в полі. Знайда: Відшукаєм! Од нас ніхто нікуди не втече. За вікном - стрілянина. О, чуєш: наші знову наступають! Б'ємо всіх поспіль: білих і зелених, І хто під жовтосинім, хто під чорним Ворожим стягом - має наш червоний - Непереможний - осяває світ! Входить Віра. Віра: Бабусенько, там, у стодолі… вбито… Блакитного… і Вашого Сашка… Знайда: Попалися! Я ж говорив: спіймаєм! Ти журишся за ними? Надаремне! Хто проти нас - тому одна дорога, Як мовлять, в штаб Духоніна!.. Орина, мов сновида, виходить. Віра (До Знайди): Це ти?! Знайда: Що, не впізнала? Віра: Вматерів, роз'ївся В той час, як люди з голоду конають. Знайда: У нас пайки… Я радий, що зустрівся З тобою, як-не-як, знайомі давні, Ба навіть більше… Я тебе любив… Люблю, можливо, й досі. Але ж ти Не в нашім стані. Чей, пора покинуть: Безумно й марно за Вкраїну битись. Не буде аніякої Вкраїни, Хіба що назва, для блізиру. Тож-бо Сьогодні найдоцільніше - це стати Під наш - святою кров'ю вмитий прапор. Віра: А ти зробився фантазером, Гошо. Знайда: Ніскільки. З нами правда. Віра: Не сміши. Мені ж бо нині не до сміху. Там, В стодолі, - вбиті вами наші люди… Знайда: Забудь про них. Ходімо з нами, Віро, Носити буду на руках, клянуся!.. Віра: Це ж як? Убиту будеш - на руках? Знайда: Сказилась! Я - тебе?.. Віра: Застрелиш, Гошо. Межи очі поцілиш, як вподобав… Знайда: Нізащо в світі! Ти - моя надія, Я задля тебе ладен все покинуть, Заїхати край світу!.. Віра: А - комуна? Тобі ж без неї світ не милий. Знайда: Звідки Ти знаєш, чим найбільше дорожу я? Ти поруч мене - й світ мені сміється… Віра: Кривавим сміхом… Перестань брехати. Знайда: Це правда. Ти для мене - над усе. Тож стань моєю! Віра: А чи ж це можливо? Мені, либонь, повіки не пробачать Моїх змагань поплічники твої. Знайда: Пробачать. Але спершу - послужи нам. Віра: Ну-ну, доказуй. Послужи. Це ж як? Знайда: Допоможи мені з Махном зустрітись. Доконче треба! Я - під ковпаком. Я мушу гріх спокутувать колишній, Що ти ж мене до нього призвела, - Твого Сашка махновцям відпустив. Тепер завдання маю надзвичайне: Зарятувати людність від бандита, Якому рівних на землі немає. За це я буду мати від ЧК І від самого Леніна - прощення… Віра: Ти розстріляв Гашенкову родину Також - задля прощення від ЧК? Знайда: Я не один розстрілював - загоном… Віра: Це ти на слід Блакитного навів Загін червонолобих? Знайда: Ні, не я. Його убити зовсім інший мусив. Таки убив. Нівроку, повезло. А я… Допоможи - інакше знищать, У нас, ти знаєш, роблять це зі смаком: Був - і нема. Віра: Був - і нема. Й не буде. А жити, мабуть, хочеться? Знайда: Ще й як. Мені всього якихось двадцять з гаком. Віра (націлюється з револьвера): Молися притьма Богу. Знайда: Не жартуй. Невже ти можеш? Віра: Ну ж бо - на коліна! Цілуй, собако, землю!!! Знайда: Віро, ти Мене убити здатна?! Віра: Це не я - Тобою закатовані і вбиті Тобі виносять вирок!.. Знайда: Пощади! Віра: Ти пощадив бодай кого знічев'я, Стріляв, рука ніколи не здригнулась, Між очі цілив… Знайда: Так мене навчили - За справу революції, за царство Свободи, щастя всіх трудящих… Віра: Досить! Тож слухай зараз вирок мій - чи наш: За смерть людей безвинних, за наругу Над рідним краєм, зраду України, Перевертень Георгій Знайда… Знайда: Віро! Вірусенько! Прошу, молю, благаю. Віра: Знайома пісня. Але вирок - вмри! Знайда: Я буду тобі ноги цілувати, Я буду тобі мити їх і пити Помийну воду… Віра: Замовчи, слизняк! Не можеш гідно вмерти, легкодух! (Стріляє). Знайда: Будь проклята… Віра: …Та мати, що зродила Таку личину! (Знову стріляє. Увійшла Орина). Орина: Віро, ти стріляла? Та що ж це, справді, робиться на світі? За смертю смерть… Тих двійко не обмили, Не поховали… Віра: Хай цього ховає Радянська влада, він - її основа. Орина: Вона ж таки за смерть його спитає. Віра: А що питати? У бою загинув, Один - убивши двох. Геройський хлопець, Аякже, комісар, чекіст! Звитяжець! Входить Задов. Задов: Нарешті я знайшов його. Убитий? Ти порішила? Ну ж і молодчага! Тебе б до нас притьмом у Чорну сотню, Що Батькове життя оберігає… Орина: Нагально приберіть його із хати. Задов: Приберемо. Я одвезу Махнові Цей доказ убезпечення його Життя неоціненного. А Віру, Гадаю я, Махно відзначить гідно, Напевне одарує… Віра: Обійдуся Без подарунків і винагород. Орина: Нехай би він вернув мені Сашка, Якого збаламутив свого часу. Аби не він, не твій скаженний Батько!.. Задов: Скажений час, в якому ми живем І помираєм. Але краще - жити! (До убитого) Авжеж, герою? Жаль, не встиг з тобою, Віч-на-віч із живим поговорити. Ну, та мені прислужишся ти й мертвим Я до кінця ще мізки не пропив - Міркую дещо. Але що - пробачте, Це, як у книгах пишуть, - таїна…

Місце дев'яте

Над Дністром. Махновці - табором - перед тим, як перейти кордон.

Махно (наспівує в задумі): За курною далиною Жде синів своїх давно Наш хоробрий Батько добрий, Мудрий Батько наш Махно. Хоробрий? Може. Добрий? Не сказав би. До всіх не можна добрістю миліти. Чи ж мудрий - маю сумнів. Адже - битий. Не зміг таки перехитрити долю. Галина (підійшла): Ти все продумав, Несторе, як слід? Чи треба нам доконче перейти Цей Рубікон - Дністер холодноводий? Махно: Ет, думай чи не думай - все одно. З більшовиками нам не замиритись. Занадто горда партія ослів, - Колись так Енгельс називав її, Вона й сьогодні суті не змінила, Бо ж сліпо вірить мудракам-вождям. Галина: Але ж це саме можемо сказати І про людей, що вірили тобі… Махно: Отож бо: саме - вірили… Ніколи Не міг подумать, що селяни підуть Супроти нас із вилами… Ось так Віддячили за те, що я для них Ціною крові здобував, безумний. Галина: Самооцінка - це хороша справа. Безумче мій, яка то жде нас доля В спасенному твоєму закордонні? Махно: Не ми одні втікаємо в замежжя, Нема для нас вітчизни у вітчизні. Не йдуть сини до Батька. Потомились. Забаглось їм спокійного життя, Заможного, як Ленін обіцяє, - Повірили йому, а не мені. Галина: Ачи ж була вітчизна в нас донині? Ми про всесвітні мети ревно дбали, Пороги рідні не тримали нас… Махно: А Махноград - чому ж його забула? Галина: А Україна? Що їй комунізм, Ба навіть той, що з префіксом - "анархо-"? Махно: І все-таки Бакунін - це не Ленін, Крапоткін - це не Троцький. Ці, останні, Страшніші, ніж мої учителі. Той комунізм, що на своїх знаменах Несуть сатрапи Леніна, не має Някої спільноти зі справдешнім. З таким, як ми жадали, комунізмом. Напіввійськова секта воїв Маркса, Основу поліцейської держави Заклала й не таке ще закладе. Про справедливість в їхнім комунізмі І згадувати годі. Панська ласка - Фальшивий неп. За ним - суцільне рабство. Народ збагне, одначе буде пізно. Ще пожалкують збурені селяни, Ще вчора Тарановського спалили - Мойого бойового командира… Світ нині вгору дном перевернувся! Входить Гашенко. Гашенко: Дозвольте, Батьку, доповісти. Глухо. Махно: Що значить - глухо? Гашенко: Люди нас не чують І слухати не хочуть: звоювались… Махно: Не вмієте ви їх агітувати! Повчились би у Троцького! Оратор На всю Росію! Леніна заткне За пояс. Гашенко: Нам із Троцьким не зрівнятись. Він вельми вчений, я ж бо самоук, А поправніш - недоук. Махно: І Сахно, Либонь, так само вчений, як і ти. Але побачиш: він заагітує І приведе новий загін повстанців. Гашенко: Навряд. Не ті часи. Втомились люди, Селяни, любі родичі мої. Махно: А ти ж воюєш. Гашенко: Я - це інша справа. Мені в житті роковано помститись За матір і сестер. Хай навіть мир Настане на землі, де я зродився, Де зріс і щастя й горя запізнав, - Я все одно відплати не зречуся: Кати для мене будуть вік - катами! Галина: А якщо їх, катів, уже немає. Гашенко: Так їхні ж научателі живі. Галина: Вони - безсмертні, тож до них, Павлушо, Не підступись: їх ліпше не чіпати. Либонь, якщо залишишся живий, Ще будеш і портрети їх носити У час революційного екстазу. Гашенко: Волію краще вмерти. Махно: Зарікалась Бабуся, як рушала на базар. Мовляв, не буду пить ситро, а вийшло, Що випила зі смаку піввідра. Гашенко: Так то ситро… Махно: Все 'дно воно за гроші, А їх було в бабусі - кіт наплакав, Як в тебе знань. Галина: Знайшов чим дорікати. Махно: Я сам такий. Мене багато вчили На волі, та здебільшого в Бутирках Набравсь ума - то школа знаменита. Галина: Плоди тієї чорної науки Сьогодні ми, нівроку, пожинаєм. Одне із двох: або учителі Були непевні (вповні допустимо), Або ж… невдатним виявився учень. Махно: Галино! Не терзай розбиту душу! Що - вчителі?! Я Леніну повірив, Сьогодні проклинаю ту годину, Коли я з ним зустрівся на біду. Та ж це не хтось, а він мене власноруч Жене у невідоме закордоння, Від грунту, наче перекотиполе, Безжально, буревійно відрива. Галина: Згадав про грунт… Ми трави безкорінні, Є і такі, виходить, в нашім краї, Чи в Україні, скажем поправніше. Махно: Я ладен був іти в Галичину - Мене туди не безкоріння гнало: Хотів огонь повстання розпалити Тим смолоскипом, що у нас горів. Гашенко: Галичина від Таврії далеко. А як же степ - без нашого вогню? Махно: Ти чуєш, Галю? Це говорить грунт. Отож нас Україна не забуде, Згадає ще й покличе на помогу, Та буде пізно, пізно… Входить зморений Сахно. Сахно: Вісім сіл І хуторів обшастав доокола, Якісь тут люди… Я їх не збагну… На вигляд - достеменно, як і ми, А як до діла - їсти не дадуть, Про більше - то і говорити годі, Я, правда, й не просив… Махно: І в тебе - глухо? Сахно: Немов не чують. Слухати не хочуть. Війною, кажуть, вже по горло ситі. А Ленін їм наобіцяв… Махно: Кінець, Якщо й Сахно вже Леніну повірив… Сахно: Так це ж не я - повірили селяни. Уже ж їх не грабують продзагони, Дозволено їм вільно торгувати… Махно: Манливий пряник. Буде ще й батіг. Шмальний, нещадний. Я їх добре вивчив, Творців життя нового, комісарів, Цих Ленінових вірних посіпак. Брехня, підступність - їхня певна зброя. На брата - брат, на батька - син… Де Задов? Ось - той, хто міг би гідно позмагатись З катами більшовицькими. Галина: Не гоже Так шпетити свойого охоронця. Махно: Але ж він, справді, в ділі - як чекіст. Сам говорив, що орден заслужив би, Якби його пригрів залізний Фелікс. Сказивсь! Кому служити! Галина: Все то - жарти, Жорсткі, жорстокі… Але де ж він дівся? Пішов шукати стежку за кордон, Либонь, на прикордонників нарвався. Махно: Не сам пішов. З ним цвіт моєї сотні, Ще, слава Богу, маю охоронців, Яких, либонь, і в Троцького немає. От з ким би я хотів зустрітись нині, Сказав би все, на що він заслужив, Цей мухомор, цей виплід сатанинський. А Ленін, бач, Іудушку злюбив - Політикам мораль - як зайцю дещо… Так що ж, Сахно, - не роздобув нічого? Сахно: Є трошки. Сало. Цибулина. Хліб. Махно: Та я ж тебе спитав не про закуску. Галина: Невже в такій порі ти будеш пити? Махно: А чом би й ні? Тверезим смерть зустріти - Веселого ж замало. Наливай. Сахно: Смердюча, правда, в бессарабів джуга. Галина: Раз ви п'єте - я також вип'ю з вами, У невідомість - як в хмільний туман. Махно: Тобі не можна. Це йому зашкодить. Галина: А, може, їй? Ачи ж одне питво Зашкоджує? А все життя - як безум? Гаразд, без мене пийте. Я змиряюсь Із вашим, як вже сказано, безум'ям, Хоч і сама ж таки на нього хвора. Стривайте, чули постріли? Махно: З кордону. Моєї сотні, видиться, робота. Обрізи наші гахкають отак. Хильнем за те, щоб Задов переміг, Він бути переможеним не мусить, У нас єдиний шлях - до румунештів. Готуймось. "Буна дзіва" - добрий день - Сказати тим, хто нас на тому боці Зустріне - лиш не кулею у груди. Ну, що, хлоп'ята? Дякую за службу, Як говорив Суворов чи Кутузов, Ба навіть Троцький - хоча він, здається, Не опускався звіку, щоб солдатів По-людськи так хлоп'ятами назвать… А ви ж таки мої хлоп'ята, діти, Я вас любив, хоч і карав, бувало, - Тебе, Іване, що пропив штани. Павло до цього, бачиш, не доходив, А ти… Сахно: Пробачте, Батьку, більш не буду. Махно (вбік кордону): Там не наллють. Сахно: Чого ж туди іти? Невже ж таки у них сухий закон? Махно: Ах, бісів син! Ми гинем за ідею, А він - за оковиту… Сахно: Та ж не тільки. А також - за анархію. Галина: Затихніть. Я чую кроки. Ближчають. Гашенко: Це Задов. Лиш він один отак сягнисто ходить. Звичайно крочить, а за ним - біжиш. Виступає на кін Задов. Задов: Кордон відкрито, Батьку. Час рушати, Поки ще не оговтались кордонці. Ну ж і була потіха! Махно: Всіх поклали? Задов: Ні, половина у полон здалася. Підходжу я до них у темноті, - Гукаю: "Братці, ви на поміч звали?" Вони і прийняли нас за своїх. А потім схаменулися, та - пізно: Хлоп'ята втихомирили їх миттю Застрелили з десяток ачи більш. Махно: На коні, браття! Хоча ми і - піші. Давайте дружно вип'єм за удачу На тому боці, раз уже на цім Вона таки нам показала спину. Випили, почаркувались. Задов: До вас прохання, матінко Галино, Прийміть од мене придбаний для Фені Неоціненний перстень золотий. Галина: Фаїнин перстень? Задов: Він тепер нічий. А вам у закордонні знадобиться, Усе-таки коштовність і велика. Сахно: Це ж скільки ви за неї заплатили? Задов: Багато будеш знати - постарієш. Галина: А сам за віщо жити будеш, Левку? Задов: Не пропаду. В поліцію піду. Служити чи сидіти - всеодно. Махно: Зібралися. Помовчали. Що скажем На розставання нашій Україні? Галина: Нарешті усвідомили, хто ми, Чиї ми діти, не батьки позірні. Махно: Забудьмо наші прогріхи колишні, Блукання наші, манівці і хиби. Полишились за нашими плечима І добрі справи, може, благородні - Були вони, Галинонько, були!.. Насильству ситих, рабству бідних, гнаних Ми бій дали, якого не забути. Та воля, що на наших прапорах, - Це ж не омана більшовицьких гасел, Була вона, - як вітер в чистім полі, - Над змору поліцейської задухи, Яку "солдати Маркса" принесуть - Вже принесли! - на нашу Україну. Так, маєм прогріх: про свою Вітчизну Ми дбали мало, всесвіт рятувавши. І спільники були у нас непевні, За ворогів сприймали ми своїх, - Нехай простить Блакитний-Степовий, Петлюра ачи навіть Скоропадський, З яким у нас були програми різні, Але земля, історія - одна. Галина: Якби ж прийшло прозріння це давніше. Махно: Ми обов'язок виконали свій: Наш смолоскип не загасити спроста. Йдемо не в закордоння - у легенду. Спасибі вам за все, хто чорний стяг Проніс, як дух, крізь роки і простори, Аби народ коліна розігнув І не ходив зазвичай повзкома!.. Прощаймося із рідною землею, З безумством нашим, - так, воно було, Але ж хотілось для народу щастя, Бо він почав це слово забувати, А є воно - і слово, й суть його, - Проте до зір шляхи таки тернисті!.. Задов: Ну, ж, Несторе Івановичу… (витер сльозу). Галина: Плачеш? Не треба, Левку, ти ж у нас - мов кремінь. Задов: Скресався, видно, матінко Галино… Сахно: Мене самого пропіка сльоза. Гашенко: Нема рідніше рідної землі. Галина: Ви не такі, як думалось давніше, - Не скоржавіли серед бурі й крові, Не до кінця збезуміли, пробачте… Спасибі вам таким, якими є… Однак, рушаймо, почина світати. Махно: Ходімо, друзі. Вибачте за все. Прости нам, Боже, наші прогрішення… Галина: І щонайтяжче - це невіру в Бога, А він таки повз нашу волю - є. Увійшла задихана Надія Рибка. Рибка: Знайшла-таки. Гадала, ви пішли... Візьміть мене з собою, Батьку, прошу. Гашенко: Авжеж, нехай розділить нашу долю, Бо в Україні жде на неї кара За чоловіка-врангелівця… Рибка: Кари Я не боюся. Хочу, справді, з вами Нерозділиму долю розділити, - У тебе ж, Пашо, в цьому світі нині Рідні не залишилось, окрім мене… Гашенко: Авжеж. Осиротіли ми обоє. Махно: Тож з нами разом піде і любов, А не лише ненависть до сатрапів Нових часів і до холопів їхніх. Ех, жаль гармошку загубив… Заграти б Та заспівати: ми ж таки живі!.. Співають усі разом стиха, все голосніше. Ех, яблучко, із листочками, - Їде Батько Махно із синочками. Ех, яблучко, куди котишся? За кордон попадеш - не воротишся. Ех, яблучко, ти зеленеє, - Передайте привіт батьку Леніну.

1996 р.
м. Херсон

1 | 2

Просвіта "Херсонщини"

Микола Братан

Драматична версія

2000

Просвіта "Херсонщини"